Від несподіванки Федя відсахнувся і з жахом відчув, що плита, на якій він стояв, швидко опускається вниз. “Що сталося? — блискавично промайнуло в хлопчиковій голові. — Куди ж несе мене? Як я виберусь звідси?..”
А плита все швидше й швидше мчала вниз. Повітря ставало важким, задушливим. Кров шугала в голову, все тіло вкрилося липким потом. Перед очима попливли червоні кола… Не в змозі триматися на ногах, Федя безсило сів на плиту. Повз нього пролітали стіни з якимись загадковими знаками, написами… Несподівано перед очима стали проноситись світні римські цифри: XIX… XVIII… XVII…
“Що вони означають?” — намагався збагнути Федя і нараз знепритомнів.
…Свідомість повернулася так само швидко, як і зникла. Кудряш підвівся, силкуючись згадати, де він, що з ним сталося. Віддалік поблискувало слабке мерехтливе світло. Тримаючись руками за шорсткі стіни, Федя непевним кроком рушив уперед. Ноги в нього були немов налиті свинцем.
Напруживши зусилля, хлопчик дістався нарешті виходу з підземелля й опинився на пустельному морському березі. Яскраве денне світло мимоволі змусило його примружити очі. Кудряш сів на теплий, зігрітий сонцем камінь. Поступово, вдихаючи свіже морське повітря, він відчув, як до нього повертаються сили і бадьорість.
Розділ четвертий
Не артисти кіно! Тоді хто ж?
Погойдуючись на хвилях, із-за скелястого мису вийшов старовинний трищогловий корабель. У промінні вечірнього сонця було видно туго напнуті вітрила.
На носі корабля, гордо підносячись над хвилями, далеко вперед висувалась яскраво розмальована постать бога морів Нептуна. Над кормовою надбудовою, поряд із ліхтарем майорів жовтий із червоними смугами прапор.
Корабель круто розвернувся. Матроси, видершись, мов мавпи, на реї, згорнули вітрила. Розмотуючи ланцюг, заскрипів кабестан, і в море шубовснув якір. Тієї ж хвилини від корабля відчалила шлюпка. Гребці налягли на весла, і вона помчала до берега.
Шлюпка була вже зовсім недалеко, і Федя виразно побачив матросів, що сиділи в ній. його здивувала їхня незвичайна одежа. На голові в одного з голих до пояса гребців була зелена хустка. Другий був у малиновій сорочці. Голову його прикрашав схожий на каску пожежника блискучий мідний шолом. Третій у куртці, розшитій золотими шнурками, насунувши на очі чорного капелюха з пером, стояв на носі шлюпки. Рулював човном бородатий чоловік у чалмі.
Заскрипівши днищем об прибережну гальку, шлюпка причалила до берега. Матроси взяли невеликі барила й подалися до струмка, що протікав поблизу.
“Кіно знімають, — вирішив Федя. — От здорово! Цікаво, що це буде за фільм? Мабуть, про моряків парусного флоту… Ну, звичайно! Тут і каравела, і самі артисти в костюмах середньовіччя. Добре, що я зустрів їх… Піду розпитаю в них дорогу до “Променистого”.
Пробираючись через прибережний пісок, Кудряш подався до шлюпки. В ній, крім стерничого, нікого не було. Дивний вигляд мав цей бородатий матрос, що, заплющивши очі, дрімав на сонці, чекаючи повернення своїх товаришів. Його обличчя від правого ока до рота перетинав страшний багряний шрам. У лівому вусі блищала серга. Голі волохаті груди вкривала татуїровка. Чого там тільки не було! І русалки, і вітрильні кораблі, і казкові морські чудовиська, і схрещені кинджали. На широкому шкіряному поясі, в піхвах, оздоблених коштовним камінням, висіла крива турецька шабля. Чалма й шаровари його були такі брудні й замащені, що визначити їхній колишній колір було просто неможливо. На ногах він мав червоні, без підборів, із загнутими догори носками сап’янові капці.
Федя спочатку злякався, але згадавши, що перед ним артист кіно, захоплено подумав: “От здорово його загримували!”
— Здоровенькі були, дядю! — несміливо мовив хлопчик. — Даруйте, що потурбував вас, але тут така справа…
Рульовий розплющив очі і нерозуміюче втупився в Федю. Хлопчик хотів було вибачитись знову за те, що порушив його сон, але тут, на свій превеликий подив, почув лайку і прокляття іспанською мовою. Федя, бажаючи показати, що мова ця йому зрозуміла, й собі звернувся до дивного матроса по-іспанському:
— Пробачте, дядю, але я…
— Скільки років блукаю по морях, а тільки тепер дізнався, що нечистий послав мені небожа! Ха-ха- ха! — басом зареготав рульовий і поманив хлопчика пальцем: — Ану лишень ходи сюди, племінничку!
Це було так природно, що Федя із захватом подумав: “Не інакше, як народний артист! Як він чудово грає середньовічного моряка”, — і, посміхаючись, підійшов ближче.
Несподівано бородач зіскочив із місця, боляче схопив хлопчика за плече.
— Клянусь, свята Мадонна не забуває грішника Педро! Добра здобич припливла сьогодні до рук. Не менше, як п’ять золотих викладуть мені на ринку рабів в Алжирі! Буде за що промочити горло!..
— Дядю, боляче! — закричав Федя. — Що ви робите?! — І спробував вирватися, але матрос дужою рукою підняв його в повітря і жбурнув на дно човна.
Від болю і образи хлопчик заплакав і хотів-було вистрибнути з шлюпки, та дужий удар кинув його ниць: Федя знепритомнів.
…Кудряш опам’ятався і через силу розплющив очі. Руки, зв’язані конопляною вірьовкою, затерпли. Нестерпно боліло плече.
“Де я? Що зі мною?” — подумав хлопчик.
— Глянь-но, Педро, заворушилася твоя здобич, — почувся хрипкий голос. Говорили по- іспанському.
— А я вже побоювався, що плакали мої дукати. Клянусь Мадонною, коли б він зараз не опритомнів, я викинув би його за борт. Непоганий харч для акул! Ха-ха-ха!
— Хлопчик може сподобатись Кривому, дивись, щоб не відняв він його в тебе, як негра…
— Ні, вже клянусь Мадонною, цього разу так просто я здобич не віддам! Скуштує він моїх кулаків. Ти ж знаєш, тоді я на ногах не тримався — малярія трусила…
“Це не артисти! — жахнувся Федя. — Тоді хто ж? І чого вони розмовляють весь час іспанською мовою?”
Шлюпка стукнулась об борт корабля, на носі якого виднівся напис по-іспанському “Улюбленець Нептуна”.
— Спускай трап! — закричав моряк у чорному капелюсі з білим пером. — Поснули, чорти, чи в кості ріжетесь?
Через борт каравели перегнувся огрядний матрос у зеленому кафтані, одягненому на голе тіло. Втупившись у прибулих маленькими заплилими жиром оченятами, він позіхнув і, чухаючи груди, неквапливо спитав:
— Чого горланиш, боцмане?
— Клич людей, воду привезли. Та швидше ворушись!
Минуло кілька хвилин, але ніхто не з’являвся.
— На твоєму місці, Хаун, — звернувся бородач до боцмана, — я б навчив цього осла ворушитися…
— Хіба не знаєш, що від моїх кулаків у нього з пащі вже не один зуб вилетів? Давно б я почепив його на реї, тільки ж другого конопатника у нас нема.
В цей час на палубі з’явився товстун. Повагом, не поспішаючи, кинув він трап і конопляні вірьовки, на яких швидко витягли на палубу барила з прісною водою.
Педро, зваливши на плече зв’язаного Федю, піднявся по трапу на каравелу і, важко відсапуючись, кинув свого бранця на бухту канатів. Біля них швидко з’юрмились матроси. Вони з цікавістю розглядали хлопчика. Посипались запитання:
— Восьминіг, де ти роздобув таке опудало?
