Троє на Місяці

йому таки наші предки, слов’яни. Давно, близько двох тисяч років тому. А колись люди взагалі не вигадували якихось особливих назв для річок. Натрапляли десь на текучу воду — то так і називали її або просто Ріка, або Велика Ріка, Глибока Ріка, Багата Ріка, Біла Ріка, Гнила Ріка, Кам’яна Ріка… А як би ти, Капітане, назвав наш Дніпро?

— Велика Ріка.

— Приблизно так і називали його наші предки. Точніше: слово Дніпро, коли його дослівно перекласти на сучасну мову, означає “Дунай-ріка”.

— А до чого тут Дунай? — здивувався Капітан. — Де Дунай, а де Дніпро…

— А пригадуєш, як у піснях співається: “Тихо, тихо Дунай воду несе”; “Ой у гаю при Дунаю соловей щебече”; “Нехай, нехай погуляю, як та риба по Дунаю”; “Понад морем, Дунаєм вітер явір хитає”; “Налетіли сірі гуси, сколотили всю Дунай-воду”…

— Справді, у нас багато пісень, у яких згадується Дунай.

— Або, пам’ятаєш, у “Слові про похід Ігорів” Ярославна крізь плач промовляє: “Полечу, — каже, — зигзицею по Дунаєві, омочу бобровий рукав у Каялі-ріці…” Це, ти думаєш, про той Дунай співається, який через Відень, Братіславу, Будапешт, Белград, попри Болгарію і через Румунію тече? Звичайно, ні. Це все співається про наш-таки Дніпро, а можливо, й про Дністер…

Граматик дедалі більше захоплювався розповіддю. Його очі світилися якимось внутрішнім вогнем.

— Ну, тепер я тебе, Граматику, вже зовсім не розумію, — здивовано втупився в нього Капітан. — Дунай, Дніпро, Дністер… Де Крим, а де Рим…

— Зараз зрозумієш, — зайорзав на місці Граматик. — У староруських, тобто спільних для росіян, білорусів і українців, літописах назва Дніпро писалася ось так, — Граматик вивів олівцем на аркуші паперу: “Дънъпръ”. — Як бачиш, подібно, але трохи інакше, ніж тепер. І вимовлялося це слово трохи по-іншому, ніж зараз, бо ні в українській, ні в російській сучасних мовах нема вже голосних звуків ъ та ъ. Як ці звуки вимовлялися колись, важко сказати, але відомо, що звук ъ виник на місці ще давнішого у, а ъ — на місці звукосполучення ай. От тепер і підстав у першу частину староруської назви Дніпра, — Граматик обвів олівцем “Дънъ”, — замість ъ та ъ їхні давнішні відповідники у та ай.

— Д-у-н-ай… Дунай! — зчудовано вигукнув Капітан. — Отже, Дні — в слові Дніпро — це Дунай? Виходить, і в назві Дністер перша частина Дні — теж означає Дунай?

— Виходить, так, — підтвердив Граматик.

— А чому наші предки свої найбільші річки назвали Дунаями?.. Не розумію.

На якийсь час запала мовчанка. Тільки було чути, як рівномірно шумить вентилятор.

— Справді, чому? Важко сказати, — повів далі Граматик. — Алет може-таки, треба повірити староруському літописцеві Несторуг який у “Повісті временних літ” писав, що наші предки сюди прийшли колись давно з берегів Дунаю. І звідси, отже, принесли назву Дунай.

— А що означає саме слово Дунай?

— Назва Дунай уперше згадується на початку першого століття до нашої ери. Так називали тільки верхню, гірську течію цієї великої річки. А утворилася ця назва, мабуть, із двох слів: дон (чи дун) — “вода” і нав — “пливуча”. Деякі народи — болгари, німці — так і називають цю річку: Дунав. Слово дон із значенням “вода” й тепер трапляється в різних мовах: у нас є річка Дон, в Англії дві річки мають таку назву. А частина нав є в таких словах іншомовного походження, як астронавт (дослівно зореплавець), космонавт, навігація. Кілька річечок у нас називаються Навля…

— Отже, як я зрозумів, Дунай означає “пливуча вода”, тобто просто Ріка. А хто ж цю назву придумав? Наші предки слов’яни? Чи хто інший?

— Може, й наші предки, якщо припустити, що вони колись прийшли з верхів’їв Дунаю.

— А — про і — стер у словах Дніпро і Дністер, що ці частини означають? — розпитував далі Капітан, закінчивши натискувати клавіші в електронпо-обчислювальній машині. — Це вже, мабуть, повністю паші, слов’янські назви?

Дніпро вився майже під самим кораблем. Дедалі чіткіше виділялася його блакитна стрічка з ширшими розплесками штучпих морів.

— Дай-но, Капітане, бінокля. Може, Келеберду побачу. Ти ж не забув, що нам на літо загадали написати твір на тему “Чим тобі дороге твоє село?” Якесь село видно… Але де триповерхова школа з червоним дахом, де обсерваторія?.. Де висока черешня на нашому подвір’ї? Ні, це, мабуть, не Келеберда…

А вдалині вже прорізувалася широка стрічка Волги, за нею підіймалася довга рудувата гряда Уральських гір, повита сизим туманом, правіше синіло витягнуте Каспійське море.

— Ти запитуєш про частини — про і — стер, — Граматикові було приємно, що його товариш, затятий фізик і найкращий у класі математик, цікавиться таємницями слова. І він задоволено розповідав, сипав прикладами: — Обидва ці прадавні корені пр і стр мають однакове значення — “пливуча вода”, тобто “річка”. Але коли я буду наводити приклади, то май на увазі, що в цих коренях можуть з’являтися й зникати різні голосні, тобто відбувається чергування звуків.

— Це так само, як, скажімо, в словах збирати, зберу, збори, збір, зібрати, де в корені взаємно замінюють один одного різні голосні: бир, бер, бор, бір, бр. Як бачиш, не забув.

— Отже, слухай далі. Корені пр і стр, по-різному видозмінені, але з приблизно тим самим значенням “вода”, “річка”, є в багатьох словах і нашої, й інших слов’янських та неслов’янських мов. Наприклад, слово прісний з колишнім коренем пр ще й досі має значення “річковий” (бо ж прісна вода — це те саме, що вода з річки). Швидку течію води ми називаємо і бистрина (колишній корінь стр), і пруд (колишній корінь пр). Або ще ось українські та російські слова з різними коренями пр і стр, але з однаковим значенням: прати і стирать, прагнути і стремиться, прудкий і быстрый. Особливо багато слів з цими коренями позначають швидкий рух: бистрий, стрімкий, російське стремительный — це з коренем стр; прудкий, спритний, порский, російські прыткий, борзый — це з коренем пр.

— Усі ці слова, ти кажеш, колись означали “річковий”. То як вони стали означати “швидкий”?

— А ми тепер хіба не кажемо хвилювання, хвилюватися, хвилюючий? Але ж маємо на увазі не хвилі на воді, а збудження людини. З часом переносне значення слів може стати основним.

— Отже, для наших далеких предків, якщо судити по цих словах, річкова швидкість була найбільшою? — не то запитав, не то ствердив Капітан. — Колись річкова, а тепер космічна швидкість.

— Зрештою, — підтримав його Граматик, — якщо справді наші прапредки колись давно жили у верхів’ях Дунаю, то там вони мали справу з гірськими річками. А швидкість їхня хоч і не космічна, але досить велика.

— І взагалі, річкою колись, мабуть, можна було набагато швидше дістатися кудись, ніж волами, — додав Капітан. — Чи навіть возом, запряженим кіньми.

— Як воно не було, — вів далі Граматик, — але на Україні, крім Дніпра і Дністра, ще чимало річок мають назви з тими прадавніми коренями пр і стр. Наприклад, корінь стр мають назви річок Стир, Стрий, Стрижень, Струга, Стрипа, Струмок, Остер, Бистриця, Простир. Той самий корінь стр є й у запозиченій з англійської мови назві Гольфстрім,