на шкоду теоретичних узагальнень, відволіктися на побічні явища, збитися з основної лінії пошуку істини. Вона також не дасть можливості обмежуватися лише теоретичними шуканнями, спонукає слідчого і прокурора, суддю й інспектора, адвоката і захисника вникати в соціальні реальності, вивчати правову проблему в самій дійсності, керуючись при цьому суворими науковими критеріями оцінок.
§ 1. Методологічні принципи в юридичній психології
Доцільно зупинитися насамперед на розгляді загального і відмінного у змісті трьох доволі близьких понять: методологія, методика і метод. Особливо важливо з'ясувати, у чому полягає зв'язок методики і методології, бо від цього безпосередньо залежить як якість психолого-правового дослідження, так і успішність практичних дій юридичного працівника.
Метод
визначається як спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів і операцій практичного чи теоретичного засвоєння (пізнання) дійсності. Метод виконує результативну функцію, вказує юристу, як він повинен поводити себе стосовно об'єкта пізнання, які пізнавальні та практичні операції повинен здійснити, щоб досягти поставленої мети.
Методика
— це система методів і процедур, яка застосовується в юридичній діяльності. Науково обґрунтована методика вивчення, наприклад, особистості правопорушника припускає сукупність правил, що регулюють послідовність здійснення юристом відповідних операцій і застосування при цьому певних методів. Методика — ніби модель дослідження, розгорнута у часі. Вона завжди конкретна й унікальна, бо визначається характером об'єкта вивчення, цілями і завданнями, зовнішніми обставинами тощо.
Найважливішим і найскладнішим з трьох аналізованих понять є поняття «методологія», яке трактується так:
методологія
— це система принципів і способів організації і побудови теоретичної та практичної діяльності, а також вчення про цю систему.
Щодо питання про структуру методології відповіді спеціалістів неоднозначні. Загальноприйнятим є виділення кількох рівнів методології. Автор вважає, що найбільш повно і чітко суть поняття «методологія» дослідження сформульована викладачами кафедри психології Міжрегіональної Академії управління персоналом за участю члена-кореспондента АПН України, доктора психологічних наук, професора Л. Бурлачука. У структурі методологічного знання вони виділяють чотири рівні:
- рівень філософської методології;
- рівень загальнонаукової методології;
- рівень конкретно-наукової методології;
- рівень процедур і методики дослідження.
Рівень філософської методології
— це загальний спосіб пізнання реальної дійсності. З погляду філософської методології, ядром якої є діалектика, гносеологічні принципи (принципи розвитку, загального зв'язку, системного підходу, єдності теорії і практики), а також основні закони і парні категорії діалектики служать основоположними вимогами будь-якого дослідження з будь-якої наукової дисципліни. Це пояснюється тим, що науку цікавлять не лише самі явища, а й їх походження (джерела), внутрішній взаємозв'язок, причинна обумовленість.
Рівень загальнонаукової методології
характеризує сукупність тих методологічних принципів, які можуть застосовуватися для цієї науки (наприклад, у психології, управлінні, педагогіці, математиці тощо). Загальнонаукова методологія вирішує, виходячи з вимог філософської методології, загальні для цієї наукової дисципліни проблеми, виділяючи при цьому свої основоположні ідеї.
Рівень конкретно-наукової методології
— це сукупність тих принципів і теорій, котрі притаманні і можуть застосовуватися для цілком конкретного напряму (галузі) тої чи іншої науки (наприклад, для загальної психології, соціальної психології, юридичної психології тощо).
Рівень процедур і методики дослідження
визначає вимоги, котрі необхідно враховувати юридичному працівникові, коли він звертається до будь-якого методу чи техніки (процедури) вивчення
конкретного
явища.
Перед тим, як розглядати методологічні філософські принципи, необхідно докладніше розкрити поняття «принцип». Це важливо ще й тому, що чимало студентів мають труднощі на семінарах і екзаменах, щоб дати правильну відповідь на поставлене запитання.
Найзагальніше визначення принципу представляє його як початок, основу, вихідне положення (першопочаток, основоположення) явищ дійсності та їх пізнання. Принципи характеризують як об'єктивну реальність, так і реальність суб'єктивну. Наприклад, у принципах зв'язку і розвитку, у принципах вищої нервової діяльності відображено буття речей і явищ об'єктивного світу, їх властивості й відносини. Принципи становлять основу для побудови системи знань, для викладення того чи іншого вчення. Як гносеологічне явище принцип багатогранний і має двояку природу, виконує дві різні функції:
а)
принцип
—
це знання про дійсність. Розумова діяльність дослідника,
обробляючи емпіричний матеріал, описуючи результати
досліду, приводить до утворення наукових понять, а потім,
здійснюючи синтез знань, підводить судження і поняття під
принципи й ідеї;
б)
принцип
—
це засіб пізнання дійсності. Виступаючи в цій якості,
принцип виражає методологічну вимогу, яка ставиться до пізнання,
своєрідне правило здійснення пізнавальних операцій. Наприклад,
принцип єдності логічного та історичного в пізнанні вимагає,
щоб теоретичне пізнання предмета проводилося з урахуванням
історії як самого предмета, так і з урахуванням його пізнання.
Вы читаете ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
