ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

завершуючи свою роботу висновками, покликаними втілитися на практиці в конкретні заходи і дії.

Принцип

конкретно-історичного підходу

у філософії виступає як загальний принцип пізнання, який однаковою мірою застосовується як при дослідженні явищ природи і суспільства, так і при вивченні свідомості й мислення людини. Вимоги цього принципу діалектики — розгляд предметів і явищ дійсності в їхніх конкретних історичних зв'язках і відносинах. Він передбачає аналіз предмета чи явища пізнання як такого, що виникає, функціонує і розвивається, відмирає в часі, коли кожний теперішній стан цього предмета чи явища обумовлений попереднім.

Специфіка застосування принципу конкретно-історичного підходу в юридичній психології полягає в тому, що за його допомогою простежується поетапний розвиток особистості правопорушника чи злочинця, індивідуальної і соціальної правосвідомості з урахуванням місця, часу, обставин, що склалися, та інших факторів. Слід відзначити, що конкретно- історичний підхід у дослідженні дає змогу проаналізувати психологію різних правопорушників, які жили в різні епохи, виділяти їхні особливості, спільні і відмінні риси.

Розглянуті принципи методології філософського рівня — принципи розвитку, загального зв'язку, системного підходу, єдності теорії і практики, конкретно-історичного підходу — однаково справедливі, необхідні і дійсні при пізнанні проблем біології і математики, соціології і економіки, психології й управління, педагогіки й інформатики і т. д.

На базі загальних філософських принципів склалися методологічні принципи психології, котрі безпосередньо стосуються і юридичної психології. Які ж ці принципи? В чому їхня суть? Як вони впливають на вивчення і оцінку

психолого

-правових фактів і явищ?

Суть принципу

детермінізму

полягає в тому, що свідомість окремої особистості обумовлена загальним буттям, яке формує її поведінку. У застосуванні до юридичної психології це означає, що соціальне оточення (і «макросередовище», і «мікросередовище») впливає на свідомість як окремої особистості, так і малої групи. Це виявляється у формуванні потреб, соціальних установок, ціннісних орієнтацій особистості і малої групи, у розвитку і функціонуванні певних взаємин та ін. Цей принцип означає, що психіка людини обумовлена умовами її існування. Практична діяльність і соціальне середовище, в якому знаходиться індивід, є основними факторами, що визначають і формування її психіки, і специфічні особливості її властивостей.

Принцип детермінізму орієнтує юриста, по-перше, на пояснення багатьох психолого-правових явищ, виходячи з життєдіяльності людини і тих соціальних груп, членом котрих він є. По-друге, принцип націлює на те, що, змінюючи матеріальні, соціальні, духовні умови життя і діяльності людей, можна добиватися необхідних змін у поведінці людини, в її відносинах із законом.

Принцип детермінізму вимагає від юристів-практиків враховувати вплив різних факторів буття на розвиток

психолого

-правових явищ. Він спонукає слідчого і суддю, адвоката і прокурора, працівника кримінального розшуку і відділу по боротьбі з економічними злочинами тощо спрямовувати зусилля на з'ясування конкретної причинної обумовленості тих чи інших психолого-правових явищ об'єктивними суспільними відносинами, на пошук зв'язків індивідуальної чи групової свідомості з умовами праці та побуту людей, з характером виробництва, з тим господарським механізмом, який в цей момент діє.

Принцип

єдності свідомості та діяльності

розкриває складну діалектику людської свідомості та діяльності як особливого виду людської активності.

Психіка, свідомість кожного конкретного індивіда в цей момент представляє собою продукт розвитку особистості в процесі всього її життя. При цьому основним фактором, який формує психіку, розвиває свідомість людини, є діяльність (гра, навчання, праця і спілкування як специфічний вид діяльності). Чим глибше і детальніше відомий життєвий шлях людини, діяльність, якою вона займалася, її результати, тим більш точно і всебічно можна оцінити її особистість.

Свідомість і діяльність взаємопов'язані і взаємообумовлені. С. Рубінштейн так розкривав суть цього принципу: «Основний позитивний зміст положення про єдність свідомості і діяльності полягає в утвердженні їх взаємозв'язку і взаємообумовленості: діяльність людини обумовлює формування її свідомості, її психічних зв'язків, процесів і властивостей, а ці останні, здійснюючи регуляцію людської діяльності, є умовою їх адекватного виконання». В іншій праці він підкреслив: «Діяльність і свідомість — не два в різні боки обернені аспекти. Вони утворюють обмежене ціле — не тотожність, але єдність».

Група людей здійснює ту чи іншу діяльність, психологічну структуру якої складають цілі, мотиви, засоби і способи їх досягнення. Зміст і характер спільної діяльності справляє формуючий вплив на психіку кожного члена групи і психологію групи в цілому, котрі, в свою чергу (і психіка індивіда, і психологія групи), виявляються в діяльності.

Для юридичного працівника вкрай важливе розуміння того, що психіка особистості й психологія групи формуються і розвиваються в процесі діяльності, в діяльності вони і виявляються.

Прикладне значення цього принципу для юридичної психології дуже велике:

аналіз спільної діяльності, її результатів, а також вчинків і дій членів групи дають змогу юристові робити висновки про рівень не лише свідомості та інших властивостей окремої особистості, а й про зміст, розвинутість і спрямованість психолого-правових явищ, притаманних цій групі;

зміни, корекція самої діяльності людей в позитивний бік може сприятливо відобразитися на розвитку індивідуальної свідомості й групових психологічних феноменів;

враховуючи офіційні й неофіційні ролі конкретної особистості в тій чи іншій групі, можна повніше вивчати процес формування цієї особистості.

Принцип

особистісного підходу

розробляється у вітчизняній психології давно. «У відповідності з особистішим підходом жодне з психічних явищ, чи то процес, стан чи властивість особистості, яке проявляється в діяльності, а відповідно, і сама ця діяльність, і її елементи — дії і вчинки, не можуть бути правильно зрозумілі без урахування особистісної їх обумовленості».

Принцип особистісного підходу передбачає розгляд конкретної особистості як пов'язаної в єдине ціле системи внутрішніх умов (елементів структури особистості), які відображають всі зовнішні впливи. Єдність зовнішніх впливів і внутрішніх умов потребує, писав С. Рубінштейн, «…йти до пізнання внутрішнього змісту особистості, її переживань, свідомості, виходячи із зовнішніх даних її поведінки, зі справ її і вчинків».

Психолого-правовий аспект у наведених положеннях полягає в тому, що вчинки, поведінка і справи здійснюються в соціальному середовищі, в певній групі. Більше того, мікросередовище (соціальне оточення, групові феномени) справляють на дії і поведінкові вчинки особистості людини великий вплив.