Психологічний захист індивіда — це спосіб стабілізації особистості в критичних умовах конфлікту, пов’язаний з усуненням чи послабленням почуття тривожності шляхом знецінення предмета конфлікту. Психологічний захист приводить до того, що сфера свідомості людини огороджується від впливів, які її травмують. Таке огородження можливе різними шляхами:
•
за допомогою регресії (від лат.
— зворотний рух). Регрес — це тип розвитку, для якого характерний період від вищого до нижчого. У контексті розглядуваного питання регресія означає заміну складних завдань більш простими;
за допомогою конверсії (від лат.
— зміна, перетворення), тобто перетворення раніше значущого явища в незначуще;
•
за допомогою проекції (від лат.
— кидання уперед). Як психологічне поняття проекція означає усвідомлене чи не- усвідомлене перенесення суб’єктом власних властивостей і станів на зовнішні об’єкти чи на іншого суб’єкта. У цьому разі проекція з метою обмеження від травмуючих впливів проявляється в наділенні іншої людини негідними якостями, які її знецінюють.
Цілком природно, що наявність психологічного захисту може стати значною перепоною в роботі слідчого з допитуваним. Ще більше впливає на взаємодію юридичної особи з допитуваним відчуженість особистості, під якою розуміється порушення основного механізму соціалізації — ототожнення себе з якоюсь соціальною групою, усвідомлення себе як члена цієї групи. Відчуження виражається у відповідних переживаннях людини: почуттях відокремленості, одинокості, відвернення. Домінуючим способом поведінки при цьому стає негативізм у вигляді незгоди з особами, з якими йому доводиться працювати, а також у вигляді відмови від спілкування взагалі. Часто відчуженість пов’язана із втратою почуття солідарності, коли індивід у групі (сім’я, трудовий колектив, компанія знайомих і т. п.) сприймає решту як чужих і ворожих, заперечуючи при цьому норми групи, її закони і приписи.
Причин відчуженості багато: непристосованість до умов соціального життя, що змінилися, постійне пияцтво, яке перетворюється на алкоголізм, тимчасова психічна пригніченість особистості (стан депресії) та ін. Нерідко відчуження пов’язане зі скоєнням злочину, який психічно травмує людину. Відомо, що психічно травмований індивід прагне уникати будь-яких розмов про скоєний злочин.
Сказане дає змогу зробити такий висновок: поведінка слідчого в ході допиту має коригуватися залежно від того, як змінюється психічний стан допитуваного. Але в усіх випадках він повинен залишатися впевненим, стриманим.
Успіх допиту визначається серед іншого і тією підготовчою роботою, яку проводить слідчий. Відзначимо найважливіші моменти підготовки слідчого до допиту (див. схему на рис. 18):
а) створення інформаційної бази за результатами попередніх слідчих дій і даних оперативно-розшукової роботи. Смисл створення інформаційної бази — з’ясування суб’єктів, яких слід допитати, розробка необхідних запитань для допиту, а також вивчення особистості допитуваного. Останнє передбачає знання соціального статусу цієї особи, референтні для неї соціальні групи, позитивні і негативні особистісні якості;
б) визначення найефективніших прийомів психологічної взаємодії з цієї особою. Продумуючи власну поведінку, необхідно враховувати такі особливості допитуваного, як рівень його агресивності і конфліктності, ступінь емоційної стійкості чи нестійкості, гнучкість або ригідність[12] його мислення та ін.;
в) складання плану допиту. План може бути письмовим чи зафіксованим лише в думці. Але він завжди має містити мету майбутнього допиту і зумовлену цією метою систему запитань. Як правило, найбільш важливими в психолого-правовому відношенні є такі запитання:
•
обставини, умови здійснення діяння, склад учасників, їх стосунки і взаємодії;
•
поведінка потерпілого;
•
мотивація діяння, умови, які сприяли його здійсненню;
•
спосіб здійснення діяння, використання знаряддя і пристосувань, прийоми й операції;
•
дії, які характеризують стійкі психічні якості особистості;
•
ставлення обвинуваченого (підозрюваного) до результатів здійсненого діяння тощо;
г) продумування можливих прийомів психологічного впливу на допитуваного, особливо стосовно обвинуваченого (підозрюваного), і умов їх реалізації;
ґ) підготовка необхідних фактичних даних, відповідних речових доказів, фотографії;
д) вибір місця допиту (кабінет слідчого, приміщення іншої державної установи чи приватної фірми, місцезнаходження допитуваного, місце події) і підготовка необхідних технічних засобів фіксації інформації;
е) визначення часу проведення допиту. Іноді можна терміново викликати підозрюваного повісткою, а в інших випадках доцільніше відстрочений виклик (особа, перебуваючи в ситуації очікування і відчуваючи при цьому високе нервове напруження, може вжити дій, які її викривають). Виклик свідків і потерпілих не повинен завдавати допитуваним зайвих труднощів і неприємних переживань, які можуть ускладнити стосунки зі слідчим.
Запитання, заплановані для постановки на допиті, повинні відповідати таким вимогам:
1)
запитання повинні бути точними, ясними, конкретними і короткими;
2)
запитання не повинні містити твердження і оцінки з боку слідчого;
3)
запитання формулюються так, щоб на них були отримані певні і недвозначні відповіді;
4)
запитання не повинні містити в собі підказок на певну відповідь;
5)
кожне запитання має бути логічно окремим;
6)
запитання не повинні бути спрямовані на заплутування допитуваного;
7)
запитання не повинні принижувати чи ображати допитувану особу.
Такий докладний розгляд вимог до формулювання запитань в ході проведення допиту не випадковий: річ у тім, що сама по собі постановка запитання слідчого несе певну інформацію для допитуваної особи. Сукупність же формульованих запитань створює в неї враження про ступінь інформованості слідчого щодо суті справи, яка розслідується.
Запитання слідчого — це його тактичний засіб правомірного психічного впливу на допитувану особу. Причому впливає не лише зміст, а й послідовність запитань, що ставляться (рис. 19):
Але наявним тактичним засобом (своєрідною «зброєю») слідчий повинен вміло користуватися. Які запитання допустимі і які заборонені в діяльності слідчого? Для відповіді на це запитання
Вы читаете ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
