оцінок іншим людям. Значна частина професійних дій юридичного працівника в суді здійснюється через виголошення промови. Такі психологічні феномени, як намір, ставлення, пропозиція, рішення тощо, передаються суддею, прокурором і захисником за допомогою мови, через зміст і форму вираження.
До основних психологічних засобів мови належать: власне мовні (вербальні) засоби, що включають слово; немовні (невербальні) засоби — міміка, жести, поза, соціальна дистанція спілкування між юристом і слухачами та ін.
Кожен із засобів певним чином впливає на ефективність мови, а їхнє вміле використання підвищує дієвість мови в тому або іншому конкретному випадку. Успіх приходить тоді, коли вони використовуються юридичним працівником взаємопов’язано, коли враховуються основні психологічні закономірності впливу слова і невербальних засобів.
Мова судового оратора має чітке цільове призначення — переконливо і вірогідно довести винність або невинність людини. Це покладає на оратора велику відповідальність за зміст мови, за ті аргументи, якими він оперує. Річ у тім, що його слова можуть вплинути на долю людини, про яку він говорить. Крім того, судова промова покликана представити суду в найбільш переконливій формі докази або контрдоводи і тим самим допомогти йому прийняти правильне рішення. Тому висока мовна культура юридичного працівника — одна зі складових його професійної майстерності.
§ 1.
Загальна характеристика психологічних засобів мови юриста
Основний інструмент мовної діяльності юридичного працівника — слово. Оцінюючи його значення, П. Сергеїч писав: «Слово — велика сила, але треба зауважити, що воно союзник, завжди готовий стати зрадником».
Мова юриста повинна відрізнятися насамперед багатством словникового запасу і словникової чистоти. Якщо в нього бідний словниковий запас, то його промова складається з примітивних і шаблонних слів, йому важко в потрібний момент підібрати саме те слово. Як наслідок, болісні пошуки найбільш підходящих слів є причиною багатослівності, непотрібних повторів, що знижує дієвість мови юриста, а часом викликає роздратування в тих, хто його слухає. Треба завжди пам’ятати: справжню цінність представляють ті висловлення, в яких «найглибші думки зливаються з найпростішими словами».
Мета мови судового оратора — найбільш переконливо висвітлити суть справи, відповісти на запитання, яке цікавить людину, так, щоб воно було зрозуміле будь-кому з присутніх у залі судового засідання. Тому необхідно прагнути того, щоб кожне слово було доступним для слухачів. Право взагалі, і мова юриста зокрема, відрізняється достатком спеціальних термінів, виразів, тонкощами словесних зворотів, які часто невідомі і не цілком зрозумілі багатьом пересічним громадянам, присутнім на суді. Коли на них обрушуються такі спеціальні терміни і поняття, безумовно, відомі юристам, як превенція, презумпція, промульгація, віндикація і т. п., вони не тільки дивуються «вченості» мови юриста, а й внутрішньо обурюються. Цілком природно, що виключити з юридичної лексики такі терміни і поняття не можна, але користуватися ними потрібно з урахуванням особливостей адресата і конкретної обстановки.
Правильність мови — це дотримання норм сучасної рідної мови. Ненормативне, помилкове вживання окремих слів, словосполучень і цілих фраз характерне, як правило, для просторіччя. Тому виступ, що містить багато ненормативних варіантів, сприймається як такий, що має примітивне забарвлення, а той, хто виступає, як оратор, що не володіє мистецтвом впливати на думки і почуття інших людей.
На жаль, ще часто трапляються промови юристів, у котрих думки оформлені дуже недбало, неохайно. Неправильно вжите слово, помилково побудована фраза викликають у слухачів іронічні зауваження,
а часом і здивування: «Як же так може виражати свої думки юридичний працівник?» Ось кілька прикладів:
•
«Можна вважати, що цей факт більш-менш установлений» (факт мав місце, тобто був або є, або відсутній);
•
«Стара судимість обвинуваченого є його негативним мінусом» (але мінус ніколи в природі й у суспільстві не мав позитивного значення);
•
«Більша половина шляху нами пройдена» (а хіба половина може бути більшою?);
•
«Як я сказав вище…» (помилка, яка зустрічається дуже часто у мові: слова «вище» і «нижче» вживаються в письмовій мові, а в усній необхідно використовувати слова «раніше» і «пізніше») і т. д.
Словникова чистота мови знижується й в тому разі, коли видозмінюються і руйнуються стійкі словосполучення. Наприклад:
Погане враження справляє мова судді, прокурора, захисника, якщо в ній присутні «заплатки» або, як їх ще називають, слова-паразити. Це такі вставні слова, як «от», «значить», «так би мовити», «ну», «взагалі», «розумієте» та ін. Трапляються в їхніх виступах звороти, що теж засмічують мову. Наприклад: «Кажучи відверто…», «Чесно говорячи, я скажу…», «У деякому роді…», «М’яко висловлюючись, варто зауважити…» та ін.
Обов’язкова умова словникової чистоти мови — правильна вимова і наголос. Усна мова, як відомо, має звукову форму, і один із її показників — правильний наголос у слові.
У юридичній практиці достатньо часто можна почути: феномен (треба феномен), алкоголь (треба алкоголь) та ін. Дехто вважає неправильний наголос у словах дрібницею. З цим не можна погодитися
з багатьох причин:
•
помилки в наголосах знижують увагу слухача (він починає чекати чергової помилки промовця, зміст же промови залишається поза його увагою);
•
помилки в наголосах часом не дають змоги правильно «впізнати» слово на слух. Адже наголос створює «фізіономію слова» (порівняйте: замок і замок, мука і мука, хлопок і хлопок і ін.);
•
помилки в наголосах часто сприймаються слухачами як прояв низької культури оратора, що підриває його авторитет.
Дрібниць у мові судді, прокурора, адвоката не буває. У зв’язку з цим варто завжди пам’ятати слова К. Чуковського: «Виховання мови є завжди виховання думки».
Серйозні вимоги до мови юриста пред’являє логіка як наука про закони і форми мислення. Коли юрист не дружить із логікою, то висунута ним система аргументів може виявитися недієспроможною. Які вимоги логіки необхідно в обов’язковому порядку враховувати юристові при підготовці і проголошенні промови в суді?
По-перше, чітка структура промови. Навіть нетривала (5–7 хв.) промова має містити вступ, основну частину і висновок. За рахунок вступу вирішується проблема встановлення контакту
Вы читаете ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
