ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

заперечень;

є) правило контрзапитань належать до поширених прийомів у судовій практиці. Чим чіткіше контрзапитання, чим точніше вони «б’ють» по слабкостях заперечень опонента, тим вони дієвіші і тим більше сприяють торжеству своїх доказів;

ж) правило перефразування, утрирування, доведення до абсурду. Неправдиві заперечення і відпирання опонента відповідно до цього правила переказуються юристом у перебільшеній формі. У цьому випадку стає очевидною слабкість позиції опонента. Іноді це може бути ланцюжок міркувань, в яких усе більше і більше виявляється хибність заперечень тощо.

Комплекс правил доказу і спростування в стислій формі наведений у додатку 10, а можливі логічні помилки в доказі — у додатку 11.

Психотехніка використання немовних засобів у судовій промові — істотний елемент її дієвості. Ефективність привселюдного виступу визначається не тільки за допомогою слова, а й невербальних засобів, що посилюють думку того, хто говорить. Серед правил використання немовних засобів стисло розглянемо такі:

а) правило пози зобов’язує зайняти ту позу, що відповідає наміченому впливу. Поза може бути владною, рішучою, шанобливою, загрозливою, такою, що запрошує до спільного пошуку істини та ін.;

б) правило жесту говорить про доцільність у необхідних випадках супроводжувати промову відповідним жестом («січний» рух руки, рух перед грудьми стиснутої в кулак кистю, «удар» кулаком або долонею по повітрю, рух витягнутої вперед долонею, що сигналізує «Почекайте!» і т. д.);

в) правило міміки, яка впливає, супроводжує мовне висловлення зміною виразу особи (виразу доброзичливості, щирості, сумніву, іронічності, строгості, незгоди, непримиренності та ін.). Міміка може ствердити, підсилити зміст слів і фраз, але ж вона може і послабити і навіть додати їм іншого змісту;

г) правило незмінного самовладання. На будь-якого слухача завжди справляє сильне враження самовладання того, хто говорить, що виявляється у мовній формі, відповідних жестах, позі, міміці. Спокійна поза, помірні жести, відкрита міміка — свідчення сили, впевненості і гідності прокурора, захисника.

У додатку 12 наведені характерні жести руками, ногами, рухи голови, що варто знати судовому оратору.

Отже, оволодіння психотехнікою судової промови необхідно юридичному працівникові для того, щоб мовні і немовні засоби, а також поведінка людини перетворилися на справді психологічні засоби і прийоми його професійної діяльності. Всі елементи психотехніки використовуються для розв’язання поставлених перед ним професійних завдань.

§ 3. Психологічні особливості промови судді, прокурора й адвоката в суді Обвинувальна промова прокурора покликана відповідати певним соціальним сподіванням і спиратися на систему незаперечних доказів. Структурно промова державного обвинувача складається з таких частин: 1) вступна частина; 2) виклад фактичних обставин злочину; 3) аналіз і оцінка зібраних у справі доказів; 4) обґрунтування кваліфікації злочину; 5) характеристика особистості підсудного і потерпілого; 6) пропозиції про міру покарання; 7) питання відшкодування заподіяного злочином збитку; 8) аналіз причин і умов, що сприяли скоєнню злочину. Пропозиції щодо їх усунення; 9) висновок. В обвинувальній промові прокурора виявляються його компетентність, комунікативні навички й уміння, мовна культура, етика поведінки та багато чого іншого. Основним елементом промови прокурора є аналіз події злочину, що повинен бути спрямований на доказ того, що подія злочину мала місце й у скоєнні його винен підсудний. Вся доказова база повинна забезпечити правильність висунутого обвинувачення. При цьому ні очевидність справи, ні визнання провини підсудним не знімає з прокурора обов’язку доведення обвинувачення. На основі сукупності доказів державний обвинувач повинен сформувати у судді та інших учасників процесу внутрішнє переконання в обґрунтованості і законності обвинувачення. Судові докази розподіляються на кілька груп (рис. 26). Як показує судова практика, найменше прокурору вдаються особистісні характеристики підсудного і потерпілого. Частіш за все в характеристиці виражається однобічність в оцінці особистіших якостей, схематизм і казенщина, повчання і зарозумілість, а також неповнота. Особистісні докази у формі особистісних характеристик мають відповідати вимозі повноти й охоплювати всі основні соціально значущі якості особистості (табл. 9). Юристу слід пам’ятати вказівку І.П. Павлова про те, що «якщо ви подаєте окремі риси нарізно, то, звичайно, ви характеру людини не визначите, а потрібно взяти систему рис і в цій системі розібрати, які риси висуваються на перший план, які ледве виявляються, затираються і т. д.» У своїй промові прокурор при проголошенні психологічних характеристик повинен тактовно ставитися до особистості і потерпілого, і підсудного, утримуватися від упереджених думок. Він може аналізувати ті якості особистості підсудного, що обумовили злочин і виявилися в його скоєнні. При цьому неприпустимі занадто широкі особистісні узагальнення, необхідні «стриманість у слові, обдуманість і справедливість у висновках і поряд з осудом доведеного злочину — ставлення до підсудного без черствої однобокості і без образи в ньому почуття людської гідності». Неприпустимі у промові прокурора глузування стосовно інших учасників судового розгляду, знущальний тон, зловтішання з приводу горя і нещастя підсудного, його близьких. Стиль судової промови прокурора повинен відповідати її призначенню — здійснювати обвинувачення від імені держави. Захисна промова адвоката складається з таких частин: 1) вступ;