– Ви не вдарилися, пане майстер?

Тимко, навіть не усміхаючись, сумирно лежав на підлозі. Я би вже принаймні ворухнувся.

Нахиляюся над ним нижче, давлячи регіт. Шукаю на його обличчі сліди смішинок. Торкнувся рукою Тимкової голови (розкуйовджене масне волосся стирчало і вилося), і голова легко перекотилася на інший бік. Верхня губа задерлася, оголивши ясна і кінчик язика. Очі були привідкриті, але в прорізах – тільки жовтаві білки. Мене труснуло з жаху.

Швидко закотив йому повіку. Райдужка заскочила аж за кістку. Автоматично я вдарив три чи чотири рази по обличчю і в паніці притулився вухом до грудей. Піджак з підкладкою глушив звуки, але я, здається, щось почув. Рвонув ланкаци вбоки, здер сорочку і притулився вухом до всохлих ребер. Щось шуміло і пульсувало, щось там точно ще билося… як раптом збагнув, що то в мене вуха вилазять навиворіт від перенапруження. Кров гупала в голову тяжким молотом, удари віддавали у скроні, на очі й барабанні перетинки. Грудна клітина не рухалась.

– Курва, шо ж робити?

Довкола мене кружляла паніка, схожа на пігмея в масці, махала руками й дико кукурікала. Паніка поглинала всю увагу, яку я збирався зосередити на ситуації. Мені стало млосно, і я зрозумів, що от-от зімлію. Пару раз зі всього дуру вперіщив себе по щоках. Паніка тільки посилилась, і я знову припав вухом до Тимкових грудей. Нічого.

Я зробив єдине, чого робити в таких ситуаціях не варто. Що було сили гупнув кулаком Тимкові там, де серце. Склав руки в колодку і гупнув ще раз. І ще раз. На четвертий раз я з жахом помітив, як мої кулаки пробили в його грудях ямку. Я спинив себе і помацав ту виїмку пальцями. М’яка до нудоти. Точкові крововиливи. Голова моя крутиться, дайте за щось потриматися.

– Курва! Курва! – прокаркав я, втративши рівновагу. Повалився з почіпків на зад. – О курва!

Я проламав Тимкові всю грудину, перетворив її зісередини на затоплений кров’ю мішок кісточок. Гематоми, переломи, пневмоторакс. Тимко був мертвий, і, цілком імовірно, я добив у ньому останній шанс ожити.

– Петре! – почувся розпачливий голос баби. – Біжи скоро!

– Шо?! Ну шо ти хочеш?!

– Ходи сюда! Я вмираю!

Я метнувся до баби в кімнату. Вона хапала ротом дихання, але щоразу ковток ставав менший.

– Теперка вже точно… Йой, як я ся бою… Йой, Петрусю золотенький… йой, рибонько…

З кожним «йой» з неї вилітало по кухлику сили. І влітало по чорній пташці. Я бачив на власні очі, як ті пташки, схожі на дроздів, влітають їй у живіт.

Я сів біля баби. Серце моє аж вискакувало.

– Зара… ше би трохи… Ше би трошечки пожити…

Очі. Мені потрібні її очі. Але баба закривається, ховає голову під перину. Я силою опустив їй руки, щоби вона перестала затулятися.

– Тихо! Тихо, пам’ятаєш, як ми дивилися в очі? Давай зараз так. Якраз той момент.

Баба мотиляла головою і стогнала. На дворі здійнявся вітер і бив щосили об шибки. Я виразно чув смерть. Де вмирають двоє, там третій півмертвий.

Баба сувалася по подушці, але я знову силою стис її голову в долонях. Вчепився поглядом їй в очі.

Упіймав.

Упіймав погляд. Баба зловила погляд. Ми побачили одне одного. Я розслабив руки, і баба більше не крутилася. Ми задивилисяодне в одного.

Раптом я відчув, як моя кров зупинилася. Кров сказала: «пшик», і випустила із себе весь жар, всю паніку. Наче рідкий метал влився у холодну воду, і холод переміг.

Кров охолола і перетворилася на густу чорну воду талої ріки. В голові знову стало порожньо. Розвернувся лицем до наступаючого часу, і побачив, як Час накочується на мене і на бабу. Накочується і штовхає. Накочується і штовхає великими клубками млості.

Відриваю погляд. Мене тошнить, перед очима пливуть плями. Зробив кілька глибоких дихань і знову заглянув бабі в зіниці.

Баба не дрижала. Вона дивилася в мене, але не бачила. Наші очі – система півпрозорих дзеркал.

В моїх очах відбивається бабин погляд, а в бабиному – погляд смерті.

Таким чином я хотів побачити погляд смерті й залишитися живим.

Я дихав повільно і глибоко, і це справило на бабу гіпнотизуюче враження. Вона теж заспокоїлась і западала в мої очі, наче то були дві бездонні криниці. Я дивився у неї, і побачив, як щось у ній відійшло, і тепер дивиться на світ без страху. І в цей момент –

– цей момент коротший всього, що тільки можна уявити, бо він вже не належить нікому. Раптовий рух у глибині очей, і я вже бачу тінь, що віддаляється, несучи мою бабу під пахвою, мов овечку. Я посилаю погляд у спину цій тіні, і тінь на хвилю повертається… дивиться на мене через плече… і я в подвійному цуґцвандзі, шах і мат – дивлюся в очі баби, котра бачить, як смерть, що несе її під пахвою, озирнулась, аби угледіти мене. А я, таким чином, бачу себе очима смерті і розумію в одну крихту момента геть усе.

Баба вмерла.

10

Я піднявся з ліжка, переповнений знанням, яке ніяк не мав права забути. Я навіть хотів це записати, але добре, що не почав шукати ручку, бо обов’язково забув би. Та й не зміг би змалювати це словами, бо все було поза ними. Слова – талан живих.

Я знову і знову проганяв у пам’яті те, що побачив. Це було найважливішиміз усього, що я міг дізнатися про смерть, залишаючись живим.

Я побачив остаточну таємницю смерті. Я побачив, як із бабиних очей точно в момент смерті злетіли дзеркальця, й мені відкрилася істина – смерть засліплює нас життям.

Все, що ми бачимо, – тільки відображення у люстерках, які смерть тримає у нас перед очима. Округлі дзеркальця, на зразок пенсне. Смерть засліплює нас сонячними зайчиками нашого світла. А ми так зачаровані власним сяйвом, що не годні побачити будь-що інше.

Але завжди, завждинаступає момент, коли смерть ховає свої люстерка до кишені, забирає їх із наших очей, і речі постають перед нами такими, якими є насправді. Ми бачимо:

Смерть завжди поруч, і вона не вручає призи переможцям,

а тільки тисне всім руку –

дякує всім, хто брав участь у змаганні.

Бо в очах Смерті всі рівні –

і той, хто прийшов першим,

і той останній –

всі однакові, бо всі,

врешті-решт,

пересікають

магічну

межу;

і нарешті стає зрозуміло,

що фінішна лінія –

зовсім не черговий старт.

Фініш означає фініш.

Вы читаете Намір!
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату
×