— Силь но. Навіть за раз, коли пригадую собі, роблюся іншою. Чим більше пригадую, тим більше наповнююся. Тим більше інакшаю. Зауважую більше, буквально на льоту.
Але згадати по вністю не можу. А де цей, другий?
— А, Буба? Е е е, Буба впав у кому… чи у крапку. Про таке кажуть: погорів на пунктуації. В Архе багато пасток.
Буба прийняв «плазму» занадто особистісно. Тому його й затягнуло — далеко далеко. Десь аж на сам край книжки. А шкода. Був би з нього колоритний персонаж. А тепер бовтається десь, неборак, недоречний, як до паска рукав. Ну але нехай…
До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Губи Антона розліпилися, і він заговорив:
— «Плазма» діє на нас, як атмосфера на метеорит. Коли той влітає у густі шари, практично повністю згоряє. Зате уламок, який падає в море — набуває нечуваної міці. А Буба твій ПУУ УУ У УУ
Х
Х Х Х Ххх хх хх х х хх х х ххх х х Зненацька Терезка зірвалася з місця. Щойно вона пережила диявольськи реалістичний малімон.
— Як ти це зробив? — вона закліпала очима й обмацала лице. Сон чи ні?
— Шо «зробив»?
— Ну! Так дмухнув: пух х… а мене, як пір’їну в порохотяг, засмоктало!.. Башка — пуф ф ф! Як хлопавка!.. Тьфу, аж мороз обдер, — Терезка розтерла гусячу шкіру на ліктях. — В мене мало очі на лоба не вилізли! Дивлюся я на тебе, а тут ти починаєш тягнутися і паф! Хлоп! В шиї — трісь! У носі — хрясь! А очі взагалі в боки роз’їжджаються, як у п’яної. — І шо, побачила шось нове?
— Так! Там є новий фокус! Ти якось розтягнув це… упорядкував. Ти показав мені, де шукати новий фокус для очей! Я не можу це пояснити, але… Ти взагалі розумієш, про шо я, чи це малімони? Ти ніби розтягнув простір, звільнив його від — Ви діла. Точно виділа… Сильно. Навіть зараз, коли пригадую собі, як я виділа, потрохи наповнююся нею.
Роблюся ін шою. Навіть здається: чим більше пригадую, тим більше наповнююся. Тим більше я інакшаю… А де цей, другий?
— Буба? Буба впав у кому. Задивився у щілину між світами і йобнувся вниз головою. — І де він зараз?
— Не знаю. Певне, далеко далеко. Десь на краю книжки.
Надто м’який для «плазми», — пояснив Антон. — А ти — ні.
Тобі не цікаво, чому?
До її вух долинули черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Терезку ледь не вивернуло. Вона пересилила нудоту. Антонові губи з тихим звуком розлі пилися, і він заговорив:
— Мені це бачиться як астероїд. Він влітає в атмосферу і майже весь згоряє. Зате у ла мок, який падає в мо ре — той улам ок гартується. Ну, і так далі. Січеш, н є? А Буба ПУУУУ У УУХХ Х Х Ххх хх х х х хх х х ххх х х х х х хххх хх х Терезка зірвалася, наче з неї щось порснуло.
— Як ти це зробив? — вона закліпала очима й обмацала лице, перевіряючи, чи не спить.
— Шо «зробив»?
— Ну. Так дмухнув: пух х — і ніби пір’їна вилетіла! А мене цілу аж мороз обдер! Ти мені очі цим ледь не вивернув.
Вкидуєшся, про ш о я? Господи, Я ЗРОЗУМІЛА!..
— Шо? Скажи, шо ти зрозуміла!
— На моїх очах існує постійний спазм. А тобі вдалося цей корч на мить напружити, щоби він попустився! Існує також інший фокус для зору — не тільки прямолінійний! А ти — ти ніби розтягнув простір, звільнив його ЦЕ ВЖЕ БУЛО ТИ
ВЖЕ РОБИВ ЦЕ! ТИ РОБИВ ЦЕ!!!
