Тому я їх так назвав. Архе 8.
— А чого вісім? Їх шо — восьмеро?
— Нє. Скорше думаю, чотири. Але вісім — це чотири, побачене у дзеркалі. — Затяжка. Свист. Видих. — А це вже підводить нас до теми паліндромічної реальності і ноонів. Я не розказував тобі, шо таке ноони?
Пауза.
— Я розкусив їх, — впевнено закінчив Антон і рукою з папіросом відсік щось у повітрі.
Терезка змовчала. Події останніх десяти хвилин зміша лися у безконечний, невідчитуваний паліндром. У голові стогнало щось: «Ноон! Ноон!».
«Ну мене й причандалить!» — подумала Температура.
Вона вловлювала стільки площин різних значень, скільки тіло наважувалось сприймати. Терезка відчувала, що віжки можна відпустити — але хто зна, шепотів страх, хто зна, чи не загубишся ти так само, як Буба.
Затяжка. Свист. Видих.
У фокусі — Антон. Повільніше: затяжка… свист… видих…
Антон втупився у неї примруженими очима і знавісніло затягувався цигаркою. У Температурі бурлило незрозуміле бажання полоснути його по очах кігтями. До дідька, звідкіля стільки неприязні?
Затяжка. Свист. Видих.
Затяжка.
Свист.
Видих.
Памороки в голові та пальцях. Форсоване дежав’ю.
Довкола — суцільне дежав’ю без кінця краю.
Щоби не випасти з себе, Терезка охопила руками коліна.
Вона зауважила, що у такій позі відстежувати думки зручніше. Здалося навіть: трохи пильності, й вона спіймає момент дежав’ю за зябра, як старого сома.
Тим часом щось посувало її все далі вбік і вбік, наче хвиля за хвилею, свс, свс під час відпливу. А ще цей Антон, — теревенило далі її я. — Чому він раптом зробився таким напружним? Чому довкола все так дратує? Ускладнення.
Безупинне ускладнення значень. Чому предмети такі неживі і незґрабні? Чому все довкола так підозріло не відповідає своїм назвам? Наче дехто свідомо паралізує текст, морить речення етером і викладає бідачок на папір напівзомлілими кириличними ціп’яками.
Затяжка. Ссссвиссст. Видих.
— Але навіщо це їм? — відкрила вона рота і мов впустила в себе чергову порцію нудоти від присутності Антона. (чекай, а про кого це ми? Я вже забула) Як може людина, щойно тобі приємна, в такий короткий час (ссссвиссст) зробитися нестерпною? (О, диви як розгойдує — ніби на хвилях!) Затяжка. Ссссвиссст. Видих.
Cвввввввввввввввввв ввви сс сссссссссссссссссссссссссс сссс сссссссссссст сс с сс с с сс в в в вввввв ввв вв в вв вв ввввввв вв ис сс с с с с с с сссс сс сс с С
С
С
С
Терезка встигла подумати: «Який він все таки сопляк!».
Антон затягнувся ще раз. Раптом він перестав їй подо батися — отак, в момент. У всьому тому, що зараз відбу валося з нею, витала нудотна нав’язливість сто разів чутого.
Вже навіть романтики дежав’ю не стало. Тільки бридотна зацикленість думок самих на собі.
— Значить, все та ки виді ла, — мовив розважливо сам до себе і затягнувся. — Бо н е виділ а б — не вловила би й фокусу.
Затяжка. (свист) Видихнув дим і продовжив:
