Мовчання адресоване мені

зберiгає спокiй i схожiсть
з круглим словом
панна у бiлому капелюшку
свiдома своєї досконалостi
розхитуючись на крiслi-гойдалцi
читає декамерона своєму обранцевi

ВІРШІ ДЛЯ ЗАЙЦІВ

Дощ не минув, лише пройшов,
i з церквою подався далi.
Гукаю вслiд йому: - Наталю! -
а заєць вiдгукнувся: - Що?
- Тобi чого? - допитується заєць.
- Наталю, дiвчинко, прости,
бо я стою з дощу й не знаю,
що зайцевi вiдповiсти.

З великим синiм глобусом,
як заєць з капустиною,
ти вийдеш iз автобуса,
менi махнеш хустиною.
Пiдемо вслiд за лiтом ми,
за дiвчиною синьою…
Прийдеш до неї з квiтами,
а я прийду з морквиною.

- Наталю, чуєш, дощ iде.
- Та нi, це йдуть в садочок зайцi.
- Так це ж їх дощ туди веде
iз неба голубим окрайцем.
А за хвилину ти спитаєш:
- Чого це зайцi верещать?
- Наталю, нинi дощ лiтає!…
I скiльки крапель - стiльки й щасть.