Форест-Роуд у Сент-Джонз-Вуді потрібна куховарка. Я пішла на це місце. Мене взяли на випробу. Хазяїна мого звали Фоско. Хазяйка була англійка. Він був граф, а вона графиня. Коли я поселилася там, у домі була ще дівчина, вона порала роботу покоївки. Не скажу, щоб вона була дуже охайна, чепурна, але нічого поганого за нею не примічала. Я та вона — оце й були всі слуги в домі.
Наші хазяї прибули вже після нас і, як приїхали, зразу ж сказали нам, що дожидають гостей із села.
В гості мала приїхати хазяйчина небога, і ми приготували їй нагорі спальню, з вікнами на задвірок. Хазяйка сказала мені, що в леді Глайд (так звали небогу) слабке здоров'я і що я повинна зважати на це, коли варитиму їсти. Наскільки я пам'ятаю, їхня небога мала приїхати того ж таки дня, але ви не дуже покладайтеся в цьому на мою пам'ять. Ви вже даруйте мені, але мушу признатись, що це марна справа — питати мене про числа, дати і все таке. Я шаную неділю, а які там інші дні — майже не зважаю, бувши жінкою невченою, хоч і роботящою. Знаю тільки, що леді Глайд приїхала, а як приїхала — ну ж і налякала вона всіх нас! Не знаю, як хазяїн привіз її до будинку, бо мала повні руки роботи в кухні. Здається, привіз він її пополудні. Покоївка відчинила їм двері й провела до вітальні. Тоді покоївка прийшла до мене в кухню, недовго й побула коло мене, коли це чуємо: переполох, метушня нагорі, дзвоник у вітальні дзеленчить- розривається, а хазяйка кричить пробі.
Побігли ми нагору, бачимо: лежить пані на софі, лице біле-біле, кулачки зціплені й голову їй потягло набік. Хазяйка каже, що вона чогось перелякалась, а хазяїн сказав: то її корчі схопили. З усіх їх я знала околицю найкраще, то й побігла сама по найближчого лікаря. А найближча лікарська допомога була в «Гудріка й Гарта» — це два компаньйони, добра слава йшла про них по Сент-Джонз-Вуду, й багато людей до них зверталося. Я застала містера Гудріка, й він негайно пішов зі мною.
Та не скоро лікар зміг їй чимось підсобити. У сердешної пані був напад за нападом, і таке коїлося з нею, аж поки вона змучилася вкрай і стала слабка та безпомічна, як немовля. Тоді ми поклали її в ліжко. Містер Гудрік пішов додому по ліки й вернувся за чверть години, або й менше. Крім ліків, він приніс із собою шматочок червоного дерева, вирізаний наче трубочкою, і, почекавши трохи, приставив трубочку одним кінцем до серця бідолашки, а сам приклав вухо до другого кінця й став уважно слухати.
А тоді й каже моїй хазяйці, що була в спальні:
— Це дуже серйозний випадок. Раджу вам негайно сповістити рідних леді Глайд.
А хазяйка питається:
— Це хвороба серця?
— Так, — каже він, — це хвороба серця і до того ж вельми небезпечна.
Він назвав їй достеменно, що то за хвороба, однак я того, що сказав лікар, не втямила. Але я добре запам'ятала, як він сказав насамкінець, що боїться, що ні він, ні будь-який інший лікар уже нічим їй не допоможуть.
Хазяйка сприйняла цю лиху звістку спокійніше, ніж хазяїн. Він був огрядний дідуган, химерний такий, в нього були білі миші, й він балакав до них, наче вони діти християнські. Вислухавши лікаря, він як затужить!
— Ах, бідна леді Глайд! Бідна, люба леді Глайд! — почав він примовляти й забігав по кімнаті, ламаючи руки, мов комедіант який, а не джентльмен.
Хазяйка тільки про одне спитала лікаря: чи є надія, що леді одужає, а в хазяїна тих запитань знайшлося з півсотні! Скажу щиру правду: він усіх нас просто замучив, а коли нарешті вгамувався, то пішов на задвірок у садочок і почав рвати квітки та складати нікчемні букетики, а тоді попросив мене прикрасити ними кімнату хворої леді. От ніби це щось поможе. Як на мене, то часом він бував трохи причмелений. А взагалі він був непоганий хазяїн, такий чемний у розмові, а що вже веселий, привітний та лагідний! Він мені подобався куди більше, ніж хазяйка. Та була така злюка — слова доброго не чула від неї.
Надвечір леді трохи ожила. Корчі перед тим так її змучили, що вона ні рукою поворушити, ні словечка мовити не могла. А це повернула голову і видивляється на кімнату й на нас. Мабуть, до хвороби вона була гарненька: біляві коси, голубі очі, така тендітна. Ніч вона спала неспокійно — так розповідала хазяйка, яка весь час пильнувала коло неї. Я тільки раз, перш ніж лягти спати, зайшла до неї в кімнату спитати, чи не зможу чимсь підсобити, але бідолашна щось говорила сама до себе, недоладно, наче марила. Наче їй дуже хотілося поговорити з кимось, хто був далеко від неї, і вона все кликала того когось. Першого разу я не розчула імені, а другого разу хазяїн постукав у двері, прийшов із купою запитань та нікчемними букетиками.
Коли наступного ранку я зайшла до леді, вона знов лежала знесилена, мовби дрімала. Містер Гудрік привів собі на пораду компаньйона, містера Гарта. Вони сказали, що хвору ні під яким приводом не можна ані турбувати, ані будити. Вони відійшли в куток кімнати й почали розпитувати хазяйку, яке було в леді здоров'я в минулі роки, хто її лікував та чи не страждала вона довго від якогось душевного розладу. Пам'ятаю, хазяйка відповіла «так» на це останнє запитання, а містер Гудрік із містером Гартом перезирнулись і похитали головами. Вони начебто вирішили, що той розлад міг подіяти на її серце. Бідолашка! Подивитися на неї — така вже була кволенька. Що й казати, зроду, мабуть, була вона отака слабесенька.
Згодом того самого ранку, коли леді прокинулась, вона раптом почулася начебто куди краще. Ні мене, ні покоївки не пускали до неї в кімнату, щоб не турбували, мовляв, її посторонні. Про те, що їй покращало, я почула від хазяїна. Він був у пречудовому настрої через це й зазирнув із садка в кухонне вікно, коли йшов на прогулянку в своєму величезному брилі із загнутими догори крисами.
— Дорогенька місіс куховарко, — каже він, — леді Глайд почувається краще. То й я повеселішав і це йду розім'яти трохи свої великі ноги на літньому сонечку. Може, замовити щось чи купити на ринку для вас, місіс куховарко? А що ви там печете? Смачний тортик на обід? Більше шкориночки! Прошу вас, дорогенька, — більше хрумкої шкориночки, що так смаковито тане й розсипається в роті!
Отак він балакав. Йому було за шістдесят, а він полюбляв тістечка й торти. Подумати лишень!
Над полудень лікар приходив знов і на власні очі бачив, що хворій стало краще. Він заборонив нам розмовляти з нею чи дозволяти їй розмовляти з нами, коли б їй цього захотілось і сказав, що для неї найголовніше зараз — цілковитий спокій і спати якомога більше. Як на мене, то, скільки я її бачила, їй ніколи не хотілося розмовляти, крім минулої ночі, коли я так і не втямила, що вона каже. Надто вже була вона виснажена. Містер Гудрік, оглянувши її, не повеселів, як мій хазяїн. Зійшовши вниз, він нічого не сказав, крім того, що зайде знов о п'ятій годині.
Десь о тій порі (а хазяїн ще не приходив) із спальні як задзеленчить дзвінок, і хазяйка вискочила на східці, кричить мені, щоб я мерщій побігла по містера Гудріка й сказала йому, що леді зомліла. Тільки я надягла чіпця та накинула хустку, коли, на щастя, сам лікар ступив на поріг — прийшов, як обіцяв.
Я відчинила йому й пішла з ним нагору.
— Леді Глайд почувалась, як звичайно, — розказує йому в дверях хазяйка. — Вона прокинулась, подивилася довкола дивним, сумним поглядом, і раптом я почула, як вона тихо скрикнула і вмить зомліла.
Лікар підійшов до ліжка й нахилився над болящою. Зненацька він спохмурнів і приклав руку до її серця.
Хазяйка так і вп'ялася очима в обличчя містера Гудріка.
— Невже померла?! — прошепотіла вона і вся затрусилась, мов осиковий листок.
— Так, — відказує лікар, дуже тихо й поважно. — Померла. Коли я вчора слухав її серце, то боявся, що це може статися раптово.
Почувши ці його слова, хазяйка відсахнулася від ліжка та все труситься, труситься!
— Померла! — шепоче вона сама до себе. — Так раптово померла! Так скоро! Що ж скаже граф?!
Містер Гудрік порадив їй зійти вниз і трохи заспокоїтися.
— Ви цілу ніч пильнували коло хворої, — каже він, — ваші нерви перевтомилися. Ця жінка, — говорить він і киває на мене, — хай побуде в кімнаті, поки я пришлю потрібну тут помічницю.
Хазяйка послухалась його.
— Я повинна підготувати графа, — все примовляє вона. — Я повинна обережно підготувати графа!
І так, вся трусячись, пішла собі від нас.
— Ваш хазяїн чужоземець, — каже мені містер Гудрік, коли хазяйка пішла. — Він знає, як
