той самий альбом із малюнками Гартрайта — вона годинами мріє над ним, коли буває сама. Для початку я забрала його тихенько в неї й поклала чимдалі на столик, щоб вона його не бачила.
— Люба, розкажи мені спокійно, що ти хочеш зробити, — попросила я. — Це містер Гілмор тобі щось порадив?
Вона похитала головою.
— Ні, того, що я думаю, він мені не радив. Містер Гілмор був дуже добрий і ласкавий зі мною. Меріан, мені соромно, що я розплакалась при ньому й налякала його. Я така безпомічна й нещасна, я просто не володію собою. Заради самої себе й заради всіх нас я мушу зібратися з духом і покінчити з цим раз і назавжди.
— Ти хочеш сказати: зібратися з духом і відмовити серові Персівалю?
— Ні, — відповіла вона, — сказати всю правду, люба!
Вона обвила мені руками шию і поклала голову мені на груди. Навпроти нас на стіні висів невеликий портрет Лориного батька. Я нахилилася до неї і побачила, що вона дивиться на той портрет.
— Я ніяк не можу розірвати ці заручини, — провадила вона далі. — Хоч би чим усе це кінчилось, мені все одно не бути щасливою. Аби не каратися в майбутньому, згадуючи, як я порушила свою обіцянку й забула передсмертну волю мого батька, мені лишається тільки одне, Меріан
— Що ж ти хочеш зробити? — спитала я.
— Відкрити серові Персівалю всю правду, — відповіла вона. — І тоді він сам звільнить мене від моєї обіцянки, якщо захоче: не тому, що я проситиму його про це, а тому, що він усе знатиме.
— Яку «всю правду», Лоро? Про що ти говориш? Тобі досить сказати йому, що ці заручини тобі немилі. Він сам сказав мені, що тоді поверне тобі твоє слово.
— Як же я скажу йому це, коли батько благословив нас із моєї згоди? І я дотримала б свого слова, не радіючи, мабуть, але й не нарікаючи...— Вона замовкла, присунулась до мене й притулилася щокою до моєї щоки. — Я б дотримала свого слова, Меріан, коли б у моїм серці не виросла інша любов, якої там не було, коли я погодилася стати дружиною сера Персіваля.
— Лоро! Невже ти принизишся перед ним — признаєшся йому про це?
— Я по-справжньому принижуся, якщо дістану волю ціною ошуканства, якщо приховаю від нього те, що він має право знати.
— Він не має ані найменшого права це знатні
— Ні, Меріан, ти помиляєшся! Я нікого не повинна ошукувати, а тим паче людину, котру мені призначив у чоловіки мій батько, котрій я сама дала слово. — Вона поцілувала мене. — Люба моя, — сказала вона тихо, — таж на моєму місці ти вчинила б точнісінько так само, як я, але ти так любиш мене і так пишаєшся мною, що забуваєш про це. Краще вже хай сер Персіваль осудить мене, як захоче, але я не можу бути настільки ницою, щоб спочатку обманути його подумки, а потім заради власної вигоди приховувати обман від нього!
Я вражено відсторонила її від себе. Це вперше в житті ми з нею помінялися місцями: вона була — вся рішучість, а я — вся вагання. Я подивилася на її бліде, юне обличчя, що світилося тихим самозреченням, побачила в її сповнених любові очах всю чистоту й невинність її серця, — й ті нікчемні застороги, розважливі заперечення, ладні злетіти з моїх вуст, завмерли й розтали, мов пустий, марнотний звук. Я мовчки похнюпилась. Коли б я була на її місці, дріб'язкове жіноче самолюбство, що стількох жінок штовхає до ошуканства, змусило б і мене приховати правду.
— Не сердься на мене, Меріан, — мовила вона, помилково зрозумівши моє мовчання.
Замість відповіді я тільки знов пригорнула її до себе. Я боялася заговорити, щоб не заплакати. Сльози мої течуть чомусь нелегко, десь так плачуть чоловіки, — ридання мовби розриває мене на частини, і всі довкола лякаються.
— Я думала над цим, люба, не один день, — вела вона далі, заплітаючи й розплітаючи мені коси з тією дитячою звичкою завжди щось крутити в пальцях, від якої досі так терпляче й марно старалась її відучити місіс Везі. — Я дуже серйозно думала над цим і знаю, що мені стане мужності, — адже сумління підказує мені, що я чиню правильно. Хай я поговорю з ним завтра — при тобі, Меріан. Я не скажу нічого зайвого, нічого такого, за що нам з тобою довелося б червоніти. Але на серці мені стане легше, адже я нарешті покінчу з цим жалюгідним обманом! Я тільки повинна знати й відчувати, що я нічого від нього не приховала, й тоді нехай він сам вирішує, як учинити, коли почує від мене всю правду.
Вона зітхнула й знов поклала мені голову на груди. Сумні передчуття, що така розмова ні до чого доброго не призведе, важким тягарем злягли мені на душу, але, все так само не довіряючи собі, я сказала їй, що все буде, як вона бажає. Вона подякувала мені, й мало-помалу ми заговорили про щось інше.
Обідала вона вже разом з усіма, й трималася з сером Персівалем невимушеніше, ніж досі. Згодом, увечері, вона сіла за рояль і заграла якусь нову — бучну, безмелодійну, бравурну — музику. Відколи поїхав сердешний Гартрайт, вона жодного разу не заграла чудових старих Моцартових мелодій, що їх він так любив. Ті ноти вже й на пюпітрі не стоять. Вона їх десь заховала, аби ніхто не назорив їх та не попросив її зіграти щось із Моцарта.
Протягом усього дня я не мала нагоди довідатися, чи не змінила вона своє ранкове рішення. Я зрозуміла, що воно зосталось незмінне, аж коли Лора, побажавши серові Персівалю на добраніч, тихо додала, що хоче поговорити з ним завтра після сніданку й просить його прийти до неї у вітальню, де ми обидві чекатимемо на нього. Від цих слів він зблід і, коли настала моя черга потиснути йому руку, я відчула, що його рука ледь тремтить. Завтра вирішувалось його майбутнє, і він, очевидно, усвідомлював це.
Наші з нею спальні суміжні, сполучені дверима, і я, як завжди, зайшла до Лори побажати їй на добраніч, поки вона ще не заснула. Нахилившись, щоб поцілувати її, я побачила, що той альбом із малюнками схований у неї під подушкою, де вона змалечку ховала свої улюблені іграшки. Мені не стало духу дорікнути їй за це, я лише показала на альбом і похитала головою. Вона взяла мої щоки у свої долоні, прихилила мою голову до себе й поцілувала в уста
— Лиши його тут на сьогодні,— прошепотіла вона.— Завтрашній день, можливо, жорстоко розлучить мене з ним навіки.
Перша ранкова подія була не з тих, що поліпшують настрій. Надійшов лист від сердеги Волтера Гартрайта — відповідь на мій, де я описувала йому, як сер Персіваль Глайд зняв із себе підозри, викликані листом Анни Катерік. Волтер досить стримано відгукується про це, зазначаючи з гіркотою, що не має права висловлювати свою думку про тих, хто стоїть вище нього. Це сумно, але його уривчаста розповідь про самого себе засмучує мене ще дужче. Він пише, що з кожним днем йому не легше, а дедалі тяжче призвичаюватись до свого колишнього життя, і він благає мене, якщо я йому співчуваю, допомогти йому знайти роботу далеко від Англії, серед нового оточення й нових людей. Я тим охочіше постараюсь виконати його прохання, що в його листі наприкінці є рядки, які просто стривожили мене.
Згадавши про те, що він більш нічого не чув про Анну Катерік, він раптом ні сіло ні впало таємниче так натякає, що, відколи він повернувся в Лондон, його вистежують, ходять за ним якісь невідомі люди. Він визнає, що нічим не може підтвердити своєї підозри, бо не може вказати на певних людей, але та дивна підозра переслідує його день і ніч. Я злякалася за нього: що, коли його постійна, невідступна думка про Лору стала непосильним тягарем для нього? Негайно ж напишу декому з давніх друзів моєї матері, у них зв'язки, й попрошу їх допомогти йому знайти таку роботу. Переміна місця й заняття — можливо, це єдиний для нього порятунок на цьому критичному відтинку його життя.
Великим полегшенням стало мені те, що сер Персіваль прислав слугу перепросити — мовляв, він не снідатиме з нами. Рано вранці він випив чашку кави й досі пише листи. Об одинадцятій годині, якщо нас влаштовує цей час, він матиме честь навідати міс Ферлі й міс Голкомб.
Поки слуга переказував нам доручення сера Персіваля, я дивилася на Лорине обличчя. Вранці, коли я зайшла до її кімнати, вона була незвичайно тиха й зосереджена і лишалася такою за сніданком. Навіть коли ми сіли на диван у її кімнаті й почали дожидати сера Персіваля, вона й далі зберігала цілковите самовладання.
— Не бійся за мене, Меріан, — оце й усе, що вона сказала. — Я можу забутися з таким давнім другом, як містер Гілмор, чи з кимось таким дорогим, як ти, моя люба сестро, але я триматимуся при зустрічі з сером Персівалем.
