Я докладно перелічив йому всі пункти шлюбного контракту і так і сяк пояснив різні можливості. Поки я говорив, він весь час лежав, відкинувшись у кріслі, із заплющеними очима. Коли я закінчив свою доповідь, він знехотя розплющив очі, взяв зі столика посріблений флакон із нюхальною сіллю й почав млосно його нюхати.
— Добрий Гілморе, — примовляв він між понюхами, — як це мило з вашого боку! Через вас я ладен примиритися з людством.
— Дайте мені пряму відповідь на пряме запитання, містере Ферлі. Повторяю вам ще раз, що сер Персіваль Глайд не має анінайменшого права претендувати на більше, ніж на прибуток із капіталу. А сам капітал, якщо у вашої небоги не буде дітей, повинен лишитися в її руках і в випадку її смерті повернутись у вашу родину. Якщо ви наполяжете на цьому, серові Персівалю доведеться поступитись. Він муситиме поступитись, кажу я вам, якщо не хоче, щоб його запідозрили в такій підлості, нібито він жениться на міс Ферлі винятково з корисливою метою.
Містер Ферлі грайливо помахав на мене нюхальним флакончиком:
— Ах ви, любий старий Гілморе, як ви не любите титулів та знатних родів, еге ж? Як ви ненавидите Глайда за те, що він вродився баронетом! Який-бо ви радикал, о Господи, який ви радикал!
Я — радикал!!! Я стерпів би яку-завгодно провокацію, але я не міг стерпіти, щоб мене, хто протягом усього життя сповідував найнесхитніші принципи консерваторів, та обізвали радикалом. Кров моя закипіла, я скочив зі стільця, я онімів від обурення.
— Не струшуйте кімнати! — заволав містер Ферлі. — Ради Бога, не струшуйте кімнати! Найдостойніший з усіх можливих Гілморів, я не хотів вас образити! У мене самого погляди настільки ліберальні, аж іноді мені здається, ніби я й сам радикал. Так, ми з вами пара радикалів. Благаю вас, не сердьтесь. Мені несила сперечатись — я надто немічний. Облишмо цю тему, добре? Підійдіть сюди та погляньте на ці прекрасні офорти. Дозвольте, я навчу вас розуміти небесну перлистість оцих ліній. Ну ж бо, ну ж, добрий Гілморе з Гілморів!
Поки він отак воркував, мені, на щастя для моєї власної самоповаги, вдалося отямитись. Коли я заговорив знов, я вже настільки добре володів собою, що міг обійти його нахабний випад презирливим мовчанням, якого він і заслуговував.
— Ви глибоко помиляєтеся, сер, — сказав я, — гадаючи, нібито я маю якесь упередження супроти сера Персіваля Глайда. Я можу тільки пошкодувати, що в цій справі він цілковито поклався на свого повірника, чим унеможливив усяке звертання до нього особисто. Але сам я не маю ніякого упередження супроти нього. Те, що я сказав, могло б однаковою мірою стосуватися до будь-кого іншого, хоч би яке становище, високе чи низьке, він посідав. Я стою на загальновизнаних засадах. Зверніться до першого- ліпшого юриста, і він, стороння людина, скаже вам усе те саме, що говорю я, давній друг вашої родини. Він скаже вам, що вкрай нерозумно віддавати всі гроші, що належать леді, в цілковите володіння чоловікові, з яким вона одружується. Виходячи із звичайної, цілком законної обачності, він ні в якому разі не допустив би, щоб чоловік успадкував капітал у двадцять тисяч фунтів у випадку смерті дружини.
— І справді, Гілморе? — озвався містер Ферлі.— Та коли б він сказав щось хоч наполовину таке жахливе, запевняю вас, я б подзвонив моєму Луї й наказав би негайно вигнати його з дому.
— Вам не вдасться роздратувати мене, містере Ферлі! Заради вашої небоги та її покійного батька — вам не вдасться мене роздратувати! Перш ніж я вийду з цієї кімнати, вам доведеться взяти на себе всю відповідальність за цей ганебний шлюбний контракт.
— Не треба, благаю вас, не треба! — сказав містер Ферлі. — Згадайте, Гілморе, що ваш час — гроші, й не викидайте його на вітер. Коли б я міг, я б посперечався з вами, та я не можу — мені бракує життєвої снаги. Вам хочеться розтривожити мене, самого себе, Глайда, Лору, і — о небо! — все заради чогось такого, що взагалі навряд чи станеться! Ні, любий друже, в ім'я миру та спокою — категорично ні!
— Отже, я повинен вважати, що ви дотримуєтесь рішення, висловленого вами в листі?
— Так, прошу вас. Я дуже радий, що нарешті ми зрозуміли один одного. Сядьте, посидьте ще трохи!
Я зразу ж підійшов до дверей, і містерові Ферлі довелося подзвонити своїм дзвіночком. Перш ніж ступити за поріг, я звернувся до господаря дому востаннє:
— Хоч би що сталося в майбутньому, сер, — сказав я, — пам'ятайте, що я виконав свій обов'язок і попередив вас. Як відданий друг і повірник вашої родини, я кажу вам на прощання, що я ніколи не видав би заміж своєї дочки за таким шлюбним контрактом, який ви змушуєте скласти для міс Ферлі.
За моєю спиною відчинились двері, й на порозі став, чекаючи, камердинер.
— Луї, — мовив містер Ферлі, — проведіть містера Гілмора, а тоді вертайтеся тримати мої офорти. Змусьте, Гілморе, їх подати вам добрий сніданок. Змусьте моїх слуг, цих ледачих тварин, подати вам добрий сніданок.
Він був мені надто бридкий, щоб удостоїти його відповіддю. Я крутнувся на закаблуках і мовчки вийшов з кімнати. Зворотний поїзд вирушав о другій годині дня, цим поїздом я і повернувся в Лондон.
У вівторок я відіслав повірникові сера Персіваля Глайда виправлений шлюбний контракт, що практично позбавляв спадку тих осіб, яких хотіла згадати у своєму заповіті міс Ферлі. У мене не було іншого виходу. Якби я відмовився, інший юрист склав би замість мене подібний шлюбний контракт.
Обов'язок свій я виконав. Моя особиста участь у цій родинній історії на цьому кінчається. Інші люди опишуть ті дивні події, що скоїлися незабаром по весіллі. Із почуттям жалю й скорботи я кінчаю свої записи. Із почуттям жалю й скорботи повторяю тут слова, що їх сказав на прощання в Ліммеріджі: я ніколи не видав би заміж своєї дочки за таким шлюбним контрактом, який я був змушений скласти для Лори Ферлі.
Оповідь продовжує Меріан Голкомб (Уривки з її щоденника)
I
Сьогодні вранці від нас поїхав містер Гілмор.
Розмова з Лорою, очевидно, вразила й засмутила його дужче, ніж він сам це показував. Він так дивився на мене й так квапився, прощаючись, що я навіть злякалась, чи Лора мимохіть не виказала справжньої причини своєї печалі й моєї тривоги. Від цієї підозри я так розхвилювалась, що відмовилась поїхати на кінну прогулянку з сером Персівалем і натомість швиденько пішла до Лори.
Від тієї хвилини, коли я збагнула, що недооцінила силу нещасної Лориної прихильності, я в цій непростій, прикрій справі перестала довіряти самій собі й своїм судженням. Я мала сама зрозуміти, що чулість, стриманість, благородство бідолашного Волтера Гартрайта, які так подобались мені в ньому й здобули мою щиру симпатію і повагу, були тими ж чеснотами, до яких Лора, така чула й великодушна з природи, повинна була невідворотно прихилитися. І все ж, поки вона сама не призналася мені в цьому, я й не підозрювала, яке глибоке коріння пустило це нове почуття в її серці. Спочатку я думала, що час і моя турбота допоможуть їй зцілитись. Тепер я боюсь, коли б це почуття не лишилося з нею навіки й не змінило всього її життя. Думка, що я могла так глибоко помилитись, змушує мене тепер у всьому сумніватись. Я не вірю серові Персівалю, попри всі його ясні й прості докази. Я навіть не зважуюся поговорити з Лорою. Ось і сьогодні вранці я трималася за ручку її дверей і не знала, питати чи не питати її про те, що я хотіла довідатись від неї.
Коли нарешті я увійшла, вона нетерпляче ходила туди-сюди по кімнаті, вся розпашіла, схвильована. Вона зразу ж підійшла до мене й заговорила сама, перш ніж я встигла розтулити рота.
— Я хотіла тебе бачити, — мовила вона. — Сядь зі мною ось тут на дивані. Меріан! Я більше так не можу — я повинна покінчити і я покінчу з цим!
Щоки її палали, рухи були надто поривчасті, а голос — незвично твердий. В руках вона тримала все
