підписом може почекати до завтра. То нехай почекає. Ви залагодите її, коли повернетеся.
Сер Персіваль завагався і подивився на годинника. Його бажання податися кудись у таємну мандрівку знов пробудилося в ньому від графових слів і нині, очевидно, боролося в ньому з бажанням добути Лорин підпис. Він поміркував трохи, а тоді підвівся зі стільця.
— Мене легко умовити, коли мені ніколи сперечатись, — мовив він. — Я скористаюся вашою порадою, Фоско, — не тому, що потребую тієї поради чи вірю в неї, а тому просто, що не можу більше затримуватись. — Він помовчав і похмуро зиркнув на дружину. — Хай ви мені не підпишетеся, коли я вернуся завтра...
Решту його слів заглушив грюкіт шухляди, яку він знов одкрив і замкнув у ній пергамент. Узявши зі столу капелюха й рукавички, він швидко рушив до дверей. Ми з Лорою відсахнулись, щоб пропустити його.
— Затямте: завтра! — кинув він дружині й вийшов.
Ми зачекали, поки він перейде хол і поїде. Тим часом до нас підійшов граф.
— Щойно ви бачили Персіваля з найгіршого боку, міс Голкомб, — сказав він. — Мені, як його давньому другові, шкода, що він до такого допустився, й соромно за нього. Як його давній друг, я обіцяю вам, що завтра він поводитиметься чемніше, ніж поводився сьогодні.
Поки він говорив, Лора взяла мене за руку й значущо стисла її, коли він закінчив. Будь-якій жінці було б тяжко, коли б друг її чоловіка спокійнісінько вибачався в її власному домі за чоловікову погану поведінку, — і для неї це було тяжке випробування. Я ввічливо подякувала графові й вивела Лору з бібліотеки. Так! Я дякувала йому, бо вже збагнула з почуттям невимовного приниження та безпомічності, що чи то з примхи, чи то з якоюсь метою, але він бажав, щоб я і надалі зоставалася в Блеквотер-Парку. Після того, що заявив мені сьогодні сер Персіваль, я зрозуміла: якщо граф не допоможе мені своїм впливом на нього, мені доведеться поїхати звідси. Тільки завдяки впливові цієї людини, впливові, якого я боялася найдужче, я могла зоставатися біля Лори в цю найскрутнішу для неї хвилину!
Вийшовши в хол, ми почули, як загуркотіли по жорстві колеса. Сер Персіваль вирушив у свою мандрівку.
— Куди він подався, Меріан? — шепнула Лора. — Кожна його нова затія сповнює мене страшними передчуттями. Ти що-небудь підозрюєш?
Після того, що їй довелося спізнати сьогодні, мені не хотілось ділитися з нею своїми підозрами.
— Як я можу знати його секрети? — відповіла я ухильно.
— Може, економка знає? — наполягала вона.
— Звісно, ні, — відказала я. — Вона, певне, знає не більше, ніж ми з тобою.
Лора задумано похитала головою.
— Хіба не казала тобі економка, нібито Анну Катерік бачили десь у наших околицях? Тобі не здається, що він поїхав її шукати?
— Ох, Лоро, хотіла б я заспокоїтись та й не думати про це зовсім! І тобі краще б робити, як я, після всього, що було сьогодні. Ходімо до моєї кімнати — відпочинь, заспокойся трохи.
Ми сіли біля вікна, підставивши обличчя запахущому літньому леготу.
— Мені соромно дивитися тобі в вічі, Меріан, — заговорила вона, — після того, що ти мусила пережити в бібліотеці заради мене. Ох, люба моя, мені серце розривається, коли здумаю про це! Та я постараюсь загладити його вину перед тобою, я постараюсь!
— Тс-с! — цитькнула я. — Не кажи так! Що значить дріб'язкове ущемлення моєї гордості в порівнянні з твоєю жахливою жертвою — загубленим щастям?
— Ти чула, що він сказав мені? — схвильовано заспішила вона. — Ти чула слова, та не знаєш, що вони означають. Ти не знаєш, чому я шпурнула на підлогу перо й відвернулася від нього. — Лора встала й схвильовано заходила по кімнаті. — Я чимало приховала від тебе, Меріан, аби не засмучувати тебе, не затьмарювати початок нашого нового спільного життя. Ти не знаєш, як він принижував мене. Але нині ти повинна довідатися про це, адже ти сама бачила, як він принижував мене сьогодні. Ти чула, як він посміявся з мене, коли я згадала про свою розбірливість, як він сказав, що я звела в доброчесність необхідність вийти за нього заміж. — Лора знову сіла, лице їй залила краска, вона стискала руки, так і сяк сплітала пальці. — Я не можу розповісти тобі про це зараз, — сказала вона. — Я розридаюсь, як почну розповідати... Згодом, Меріан, коли я краще триматиму себе в руках. Люба моя, мені так болить голова — болить, болить, болить... Де твій слоїчок із нюхальною сіллю? Краще поговоримо про тебе. Через тебе я шкодую, що не підписалась. Може, підписати завтра? Я ладна все віддати, аби не розлучатися з тобою. Якщо я відмовлюся знов, він всю вину складе на тебе, адже ти відкрито стала на мій бік супроти нього. Що нам діяти? О, мали б ми друга, який і допоміг би й порадив нам! Мали б ми вірного друга, на якого можна покластись!..
Вона гірко зітхнула. Її обличчя сказало мені, що вона думає про Гартрайта, — я легко здогадалася про це, бо й сама, після її останніх слів, подумала про нього. Лише півроку минуло від її заміжжя, а ми вже потребували тієї відданої допомоги, яку він пропонував нам на прощання. Я ж тоді і в голову собі не покладала, що та поміч буде нам потрібна хоч коли-небудь!
— Ми повинні постаратися зарадити собі самі, — сказала я. — Давай спокійно поговоримо про це, Лоро! Постараймося зробити все, що в нашій спромозі, аби дійти найправильнішого рішення.
Зіставивши те, що Лора знала про грошові труднощі свого чоловіка, й те, що я вчула з його розмови з повірником, ми дійшли неминучого висновку: документ у бібліотеці складено з метою позики. А Лорин підпис був украй необхідний серові Персівалю для досягнення тієї мети. Але яким шляхом і звідки він гадав добути ті гроші, а також яку міру особистої відповідальності брала на себе Лора, підписуючись під документом, із невідомим їй змістом, — ці питання були за межами нашого розуміння, бо з нас жодна не зналася на справах та юридичних тонкощах. Особисто я була переконана, що змістом таємничого документа була якась вельми підлотна шахрайська оборудка.
Я дійшла цього висновку не тому, що сер Персіваль не побажав ні показати нам текст, ні пояснити зміст документа. Він міг так учинити через саму свою дратівливість, звичну впертість і сваволю. Я засумнівалася в його чесності, відколи спостерегла, як разюче перемінилися його манери й мова у Блеквотер-Парку, й переконалася, що він просто грав роль під час свого сватання в Ліммеріджі. Його вишуканий такт, його церемонна чемність, що так мило гармонувала із старомодними уявленнями містера Гілмора, його скромність у поводженні з Лорою, його поблажливе ставлення до містера Ферлі — все це були хитрощі лихої, підступної та грубої людини, що скинула машкару, як тільки досягла мети з допомогою свого звичного дворушництва. А сьогодні в бібліотеці він уже відкрився повністю, показав своє істинне обличчя. Що вже казати про біль, якого мені завдало це відкриття, біль за Лору, — мені його не висловити словами. Я тільки згадую про цей біль, бо він укріпив мене в рішенні повстати проти того, щоб вона підписувала документ, не ознайомившись попередньо з його змістом. Хоч би чим їй загрожувало непідписання. Оце така була моя причина не довіряти серові Персівалю.
За цих обставин нам лишалося тільки категорично відмовитися завтра ставити свої підписи, навівши досить переконливі юридичні чи комерційні цьому підстави, щоб похитнути рішучість сера Персіваля й дати йому наздогад, що ми, дві жінки, тямимо на законах та ділових зобов'язаннях незгірше нього.
Трохи поміркувавши, я надумала написати єдиному досяжному для нас чоловікові, у кого ми могли таємно попросити допомоги в нашій безвиході. То був містер Кірл, компаньйон містера Гілмора; він заступав нашого давнього друга, змушеного відійти від справ і виїхати з Лондона заради свого здоров'я. Я пояснила Лорі, що сам містер Гілмор рекомендував мені свого компаньйона як людину, гідну цілковитої довіри, бездоганно чесну й витриману, а також добре обізнану з усіма її справами. Діставши її цілковите схвалення, я зараз же й сіла писати йому листа.
Я почала з того, що чітко окреслила йому наше становище, а далі попросила в нього поради, ясної і простої, якою ми могли б скористатися, не боячись помилитися через непорозуміння. Я постаралась викласти все коротко й чітко, не захаращуючи листа зайвими перепрошеннями та непотрібними подробицями.
Я вже хотіла написати адресу на конверті, коли Лора нагадала мені про одну перепону, яку я випустила з уваги, захопившись складанням листа.
— Але як же нам дістати вчасно відповідь? — спитала вона. — Твій лист прийде в Лондон тільки завтра вранці, а відповідь пошта принесе нам аж післязавтра.
Був тільки один спосіб подолати цю перешкоду: наш повірник мав надіслати нам листа з кур'єром. Я пояснила все це в приписці, де попросила містера Кірла послати до нас кур'єра поїздом, що вирушає з
