— Коли ти повернешся?
— До обіду, і то неодмінно. Наберися мужності, рідненька. Завтра в цей час про тебе вже дбатиме розумний чесний, вірний чоловік. Компаньйон містера Гілмора наш найближчий друг після самого містера Гілмора.
Вийшовши від Лори, я надумала, що, поки не переконаюся, що діється на долішньому поверсі, мені краще не показуватися там у костюмі для прогулянок. Я ще не пересвідчилась, де сер Персіваль: в будинку чи надворі.
Співи канарок у бібліотеці й запах тютюнового диму, що сочився крізь прочинені двері, зразу підказали мені, де граф. Я озирнулась через плече, коли проходила повз двері, й побачила, на свій превеликий подив, що він із найчарівнішою люб'язністю хвалиться вишколом своїх птахів, економці! Напевне, зумисно її запросив, бо сама вона нізащо б не додумалась зайти до бібліотеки. За кожним, бодай найдрібнішим учинком цього чоловіка завжди ховається якась потаємна мета. Яка ж мета в нього нині?
Але ніколи мені було розгадувати причини, які спонука ли графа розважати економку. Я почала шукати графиню і переконалась, що вона ходить по своєму улюбленому колу — все кругом басейну.
Я була трохи непевна, як мадам Фоско зустріне мене після спалаху ревнощів, що їх я викликала в ній недавно. Але її чоловік устиг тим часом приборкати її — вона заговорила до мене, як завжди, чемно. Я звернулась до неї лише для того, щоб вивідати, що поробляє сер Персіваль. Мені вдалося зробити непрямий закид про нього, і після деякого словесного фехтування зі мною вона нарешті сказала, що він вийшов з дому.
— І котрого коня він узяв? — спитала я недбало.
— Нікотрого, — відказала вона. — Він вирушив пішки дві години тому. Наскільки я зрозуміла, він пішов розпитувати далі про жінку на ім'я Анна Катерік. Схоже на те, що він завзявся будь-що вистежити її, невідомо нащо. Ви не знаєте, міс Голкомб, чи її божевілля небезпечне?
— Не знаю, графине
— Ви йдете додому?
— Так, мабуть піду. Певне скоро вже треба буде пере вдягатися для обіду.
Ми разом повернулися в будинок. Мадам Фоско звільна попрямувала в бібліотеку й зачинила за собою двері. А я зараз же кинулася по свої капелюха й шаль. Не можна було втрачати ні хвилини, якщо я хотіла добігти до заїзду, побачитися з Фанні й встигнути вернутися на обід.
Коли я знов переходила хол, там нікого не було, і співи канарок припинилися в бібліотеці. Одначе ніколи було зупинятися для нових розслідувань. Я тільки переконалася, що шлях вільний, і квапливо вийшла з будинку з двома листами в кишені.
Прошкуючи до села, я подумки приготувалася до можливої зустрічі з сером Персівалем. Я була певна, що не розгублюся, коли матиму справу тільки з ним самим. Всяка жінка, що вміє тримати себе в руках, упорається з чоловіком який не може стримати свою буйну вдачу. Сера Персіваля я не так боялась, як графа. Замість занепокоїтись, почувши про мету його прогулянки, я, навпаки, заспокоїлась. Поки його найдужче тривожить те, як би вистежити Анну Катерік, у Лори і в мене є трохи надії, що він тим часом менше нас переслідуватиме. Заради нас самих і заради бідолашної Анни я палко надіялась і молила Бога, щоб вона все-таки не потрапила до його рук.
Я йшла так хутко, як тільки дозволяла спека, і час від часу озиралась, чи не йде хто за мною, аж поки добулася до перехрестя, звідки дорога вела просто до села.
Ніхто мені не трапився на дорозі, тільки ззаду над'їхав порожній сільський фургон. Скрипіння його незмащених коліс дратувало мене, і, коли я побачила, що фургон теж звернув на дорогу до села, я зупинилась, щоб пропустити його вперед і щоб бачити, але не чути. Придивившись уважніше, я начебто запримітила чиїсь ноги в тіні за фургоном; візник ішов спереду, біля своїх коней. Тут дорога була така вузька, що фургон зачіпав обабіч гілля дерев і живоплоту, і я мусила зачекати, поки він проїде, щоб перевірити, чи не привиділися мені ті ноги. Певне, таки привиділись, коли фургон проїхав, дорога за ним була безлюдна.
Я дійшла до готелю, не здибавши сера Персіваля й не помітивши нічого підозрілого. Я зраділа, що господиня заїзду прийняла Фанні дуже привітно. Вона надала дівчині кімнатку, де можна було спокійно посидіти, не чуючи гамору з їдальні, та затишну спаленьку нагорі. Побачивши мене, Фанні знов розплакалась і цілком справедливо сказала, сердешна, як це жахливо, коли тебе виганяють, наче за яку непрощенну провину, а насправді їй нічого ж було закинути. Навіть сам хазяїн, прогнавши її, не мав до чого придертися.
— Ви вже якось із цим змиріться, Фанні, — сказала я. — Ми з вашою пані залишимося вашими друзями й докладемо всіх зусиль, щоб ваші рекомендації не постраждали. А тепер послухайте мене. Я маю дуже мало часу. Хочу дати вам одне важливе доручення. Мені треба, щоб ви приставили куди слід ці два листи. Одного, що з маркою, ви вкинете в поштову скриньку, як тільки прибудете завтра в Лондон. Другого, адресованого містерові Ферлі, ви віддасте йому особисто в руки, як тільки приїдете додому. Сховайте обидва листи, нікому їх не показуйте й не віддавайте. Вони мають дуже велике значення для вашої пані.
Фанні сховала листи за пазуху.
— Там вони й зостануться, аж поки я виконаю ваш наказ, міс, — сказала Фанні.
— Глядіть не спізніться завтра на станцію, — провадила я далі. — І коли побачите економку в Ліммеріджі, передайте їй вітання від мене й скажіть, що ви у мене на службі, аж поки леді Глайд зможе взяти вас назад. Може, ми з вами стрінемося раніше, ніж ви думаєте. Тож не падайте духом та не спізніться завтра на семигодинний поїзд.
— Дякую вам, міс, красно дякую! Я аж повеселіла, почувши знов ваш голос. Перекажіть міледі, що я завжди рада їй служити. Я все залишила в порядку, наскільки це було можливо. О Господи, хто допоможе їй перевдягтися до обіду! У мене серце розривається, міс, коли здумаю про це..
Коли я повернулася додому, в мене зоставалась лише чверть години, щоб причепуритись і перекинутися слівцем із Лорою, перш ніж зійти вниз.
— Листи вже у Фанні, — шепнула я їй через замкову щілину. — Ти прийдеш обідати з нами?
— О ні, ні, ні за що на світі!
— Щось трапилось! Хтось турбував тебе?
— Так... щойно... сер Персіваль...
— Він заходив до кімнати?
— Ні, але він налякав мене, коли загрюкав у двері. Я озвалася: «Хто там?» А він: «Самі знаєте, хто. Ви передумали? Ви скажете мені решту? Ви таки розкажете! Рано чи пізно, я все з вас витягну. Ви знаєте, де перебуває нині Анна Катерік!» — «Я й справді, справді не знаю!» — відповіла я. «Ні, знаєте! — крикнув він у відповідь. — Я таки зламаю вашу впертість, затямте! Я вирву з вас правду!» Сказав ці слова й пішов, Меріан, якихось п'ять хвилин тому
Він не знайшов Анни! На цю ніч ми ще в безпеці — він її ще не знайшов.
— Ти йдеш униз, Меріан? Прийди до мене ввечері.
— Авжеж, авжеж. Не хвилюйся, якщо я припізнюся трохи, мушу остерігатись, а то вони ще образяться, коли я піду від них зарані.
Гонг покликав на обід, і я поспішила вниз.
Сер Персіваль повів у їдальню мадам Фоско, а граф узяв мене під руку. Чомусь він був увесь розпашілий, захеканий і вбраний не так вишукано, як звичайно. Чи й він ходив десь перед обідом і тільки- тільки повернувся? А чи сьогодні він особливо страждав від спекоти?
Та хай там що, а він був безперечно чимось настільки роздосадуваний чи стурбований, що попри весь свій талант лицеміра, не міг цілком приховати своє невдоволення. Упродовж обіду він був майже такий самий мовчазний, як і сер Персіваль, і час від часу поглядав на свою дружину з виразом тривоги, чого я досі в нього не помічала. Єдиним світським ритуалом, що його він, як завжди, неухильно виконував за обідом, була його невідступна увага й люб'язність до мене. Яку ницу мету він має на оці, я так і не розгадала досі. Та хай там яка вона буде, а його незмінна чемність у стосунках зі мною, незмінна шанобливість до Лори, незмінне, будь-якою ціною, приборкування буйної сваволі сера Персіваля — все це засоби, якими він твердо й неухильно користується для досягнення цієї незбагненної мені мети, відколи переступив поріг цього дому. Вперше я запідозрила це того дня, коли він заступився за нас із Лорою в бібліотеці перед сером Персівалем, що грубо вимагав підписання загадкового документа, а нині я певна цього й поготів.
