— Яка ваша думка про цю лихоманку? — спитав він.
— Це тиф, — відповів лондонець. — Тиф, поза всякими сумнівами.
Тиха чужоземка місіс Рюбель схрестила на грудях свої тонкі смаглі ручки й глянула на мене з багатозначною посмішкою. Сам граф навряд чи мав би вдоволеніший вигляд, ніж вона, коли б у цей час був у кімнаті й почув підтвердження свого діагнозу.
Давши нам необхідні вказівки стосовно догляду хворої та пообіцявши приїхати через п'ять днів, лондонський лікар перейшов до іншої кімнати, щоб наодинці порадитися з містером Доусоном.
Він не сказав, чи є надія на видужання міс Голкомб, чи немає, а тільки зауважив, що на цій стадії хвороби нічого певного не можна ще сказати.
Минуло п'ять тривожних днів. Графиня Фоско і я сама по черзі підміняли місіс Рюбель коло хворої, оскільки стан міс Голкомб робився дедалі гірший, і потрібен був якнайдбаліший догляд, невсипуща увага. Це були страшенно трудні дні й ночі. Леді Глайд, яку, за словами містера Доусона, підтримувала тільки безнастанна тривога за сестру, з незвичайною твердістю наполягала на своєму. Я навіть не здогадувалась, яка вона може бути рішуча. Вона добилася дозволу заходити в спальню міс Голкомб по кілька разів на день, щоб на власні очі бачити сестру, пообіцявши не підходити до її постелі. Дуже неохоче містер Доусон дав на те згоду Як на мене, то він розумів, що сперечатися з нею — марна справа. Леді Глайд ходила туди щодня й самовіддано дотримувалася свого слова, не наближаючись до хворої. Особисто я, згадуючи, як сама страждала під час смертельної хвороби мого чоловіка, з великим сумом дивилася на її горе, тож прошу дозволу не затримуватися більше на цьому. Мені приєм'ніше згадати, що за цей час не було більше суперечок між містером Доусоном і графом. Його світлість щоразу, коли цікавився самопочуттям недужої, присилав на розпити слугу, а сам постійно лишався внизу, в товаристві сера Персіваля.
На п'ятий день знов приїхав лондонський лікар і дав нам невеличку надію. Він сказав, що десятий день від перших проявів тифу буде вирішальний і призначив свій третій візит саме на ту дату. Ці п'ять днів минули, як і попередні, без змін, ото тільки, що граф знов їздив у Лондон — уранці поїхав, а ввечері вернувся.
На десятий день милосердному провидінню було завгодно позбавити нас від дальших тривог і переживань. Лондонський лікар упевнено заявив, що міс Голкомб поза небезпекою.
— Тепер вона може обійтися і без лікаря. Все, що їй потрібно, — це дбайливий догляд та увага, а це, як я бачу, вона має.
Наводжу його власні слова. Того вечора я прочитала зворушливу проповідь мого чоловіка «Одужання від хвороби». З духовного погляду я дістала від проповіді більше тихої радості й втіхи, ніж діставала будь-коли раніше.
Мушу, на жаль, сказати, що сердешній леді Глайд забракло сил знести цю добру звістку. Надто вона була тендітна, щоб переживати такі нервові потрясіння. Днів за два вона так ослабла й засумувала, що мусила лягти в постіль і не покидати своєї кімнати. Цілковитий спокій, відпочинок і свіже повітря — ось були для неї найкращі ліки, як вважав містер Доусон. І то добре ще, що її недуга не була така небезпечна й не потребувала лікарського нагляду, бо того самого дня, коли вона перестала виходити з кімнати й злягла, між графом і лікарем спалахнула нова сварка, й цього разу така серйозна, що містер Доусон покинув наш дім, щоб більше не вертатись.
Сталося це не при мені, але, наскільки я зрозуміла, все почалося з суперечки про те, яку кількість їжі необхідно давати міс Голкомб, щоб прискорити її одужання після тифозної лихоманки. Тепер, коли його пацієнтка вже видужувала, містер Доусон менше ніж будь-коли був схильний вислуховувати поради нефахівця, а граф, не знати чому, втратив раптом усе своє звичайне самовладання, яке він так розсудливо зберігав у попередніх своїх сутичках з лікарем. Його світлість почав їдко висміювати містера Доусона, бо той, мовляв, не зумів розпізнати, коли звичайна лихоманка стала тифом. Ця прикра незлагода скінчилася тим, що містер Доусон звернувся до сера Персіваля, погрозивши (оскільки тепер уже не було ніякої небезпеки життю міс Голкомб), що ноги його не буде більше в Блеквотер-Парку, якщо граф не перестане втручатися в його медичні справи. Відповідь сера Персіваля, хоч і не була зумисно нечемною, тільки розпалила лікарів гнів. Украй обурений ставленням до нього графа Фоско, містер Доусон покинув наш дім і наступного ж ранку надіслав рахунок за свій труд.
Отак ми зосталися без медичного керівництва. Хоча у цьому й не було нагальної необхідності, адже, як сказав лондонський лікар, для міс Голкомб нині були потрібні лише дбайливий догляд та увага, — все ж, коли б спитали моєї думки, я б порадила запросити іншого лікаря. Хоча б для годиться.
Та сер Персіваль, напевне, думав про це інакше. Він сказав, що, коли недужій знов стане гірше, ми завжди встигнемо послати по якого-небудь лікаря. А тим часом, коли виникне яка-небудь не дуже велика медична проблема, ми можемо спитати поради у графа. Та й не варто, мовляв, турбувати міс Голкомб, нині ослаблену та знервовану, появою нової, незнайомої людини біля її постелі. В цих міркуваннях, звісно, була певна слушність, і все ж на душі у мене чомусь було неспокійно. Нечесним здавалось мені й не подобалось те, що ми не повинні були говорити леді Глайд про відсутність лікаря. Припускаю, що ми обманювали її заради її ж блага. Вона, безперечно, була занадто слабка для нових хвилювань. Але обман є обман, і людина з моїми принципами не може схвалювати таке без великих застережень.
Друга подія, що сталася того самого дня й приголомшила мене своєю несподіваністю, ще дужче посилила мою тривогу, яка вже зародилася в моїй душі
Сер Персіваль послав по мене з проханням, щоб я зайшла до нього в бібліотеку. Коли я прийшла, граф, що був з ним, зразу ж підвівся і вийшов, залишивши нас наодинці. Сер Персіваль чемно запросив мене сісти, а тоді звернувся до мене із словами, що мене страшенно вразили:
— Я хочу поговорити з вами, місіс Майклсон, про одне рішення, яке я ухвалив раніше. Мені довелося відкласти його виконання через хвороби та хвилювання, що коїлися в домі. Тепер я хочу його здійснити. Коротше кажучи, з певних причин я бажаю негайно до мінімуму скоротити число челяді, лишивши вас, звичайно, доглядати дім. Як тільки леді Глайд і міс Голкомб будуть спроможні мандрувати, їм буде необхідна цілковита переміна обстановки. Мої друзі граф і графиня Фоско днями поїдуть від нас і житимуть у передмісті Лондона. А я маю причини не запрошувати більше ніяких гостей — мушу якнайстаранніше ощаджати. Вас я ні в чому не звинувачую, але мої витрати на утримання дому занадто великі. Одне слово я розпродаю всіх коней і розрахую всю челядь. Ви знаєте, я всяке діло доводжу до кінця. Тож я бажаю, щоб завтра на цей час дім був очищений від зграї нероб.
Я була просто приголомшена цими його словами.
— Ви хочете сказати, сер Персіваль, що я повинна розрахувати всіх слуг, не попередивши їх за місяць про звільнення? — спитала я.
— Авжеж, саме так. Десь за місяць нікого з нас, мабуть, уже не буде в цьому домі, і я не збираюсь лишати тут юрбу слуг, щоб вони байдикували без господаря.
— А хто ж варитиме їсти, сер Персіваль, поки ви лишаєтеся тут?
— Маргарет Порчер може наварити й насмажити — її лишіть. Нащо мені кухар, якщо я не збираюся давати бали?
— Але служниця, яку ви згадали, сер Персіваль, найдурніша з усіх слуг в домі...
— Лишіть її, кажу вам, та найміть якусь жінку з села, щоб приходила щодня допомогти прибирати, а на ніч ішла додому. Мої господарчі витрати повинні негайно скоротитись, і я їх скорочу. Я послав по вас, місіс Майклсон, не для того, щоб вислуховувати ваші заперечення, а щоб ви виконали мій план економії... Звільніть на завтра всю цю ледачу зграю челяді — крім Порчер. Вона сильна, як коняка, і ми змусимо її гарувати по-конячому.
— Даруйте, сер Персіваль, але я мушу нагадати вам, що, коли слуги повинні завтра ж їхати геть, доведеться видати їм платню за місяць наперед.
— Нехай! Зате ми заощадимо на тому, що вони зжерли б за місяць!
Останнє зауваження містило в собі наклепницький і тому дуже образливий натяк на моє ведення господарства. Я надто шаную себе, щоб захищатись від такого грубого звинувачення. Тільки християнська турбота про безпомічних міс Голкомб і леді Глайд, яких моє раптове звільнення поставило б у надзвичайно тяжке становище, не дозволила мені тут-таки самій попросити розрахунку. Я зараз же підвелася. Я принизилася б у своїх власних очах, коли б продовжила цю розмову хоч на хвилину довше.
— Після цього вашого останнього зауваження, сер Персіваль, я можу вам сказати тільки одне: ваш наказ буде виконано.
