Аліса в країні чудес

- Я - капелюшник, у мене всі капелюхи на продаж, - пояснив Капелюшник, - своїх нема.
Тут вже й Королева нап'яла окуляри і так прикипіла до нього поглядом, аж Капелюшник сполотнів і затупцював на місці.
- Складай свої свідчення, - звелів Король, - але без нервів, бо зараз же скараємо на горло!
Видно, свідкові ці слова аж ніяк не додали мужності: він і далі переступав з ноги на ногу, кидаючи тривожні погляди на Королеву, і зопалу замість хліба надкусив чашку.
Тієї ж миті Аліса відчула, що з нею діється щось дивне, і тільки згодом збагнула: вона знову росла! Першим її бажанням було встати і вийти із зали, але потім вона вирішила, що сидітиме доти, доки їй вистачить на лаві місця.
- Був би вельми вдячний, якби ви мене так не тисли! - озвався Сонько, що сидів поруч неї. - Я й так ледве дихаю.
- Нічого не можу вдіяти, - якомога лагідніше відказала Аліса. - Я росту.
- Тут рости не дозволено! - сказав Сонько. [108]
- Не меліть дурниць! - посміливішала Аліса. - Ви ж так само ростете, правда?
- Правда, - сказав Сонько. - Але я росту з розумною швидкістю, а не пнуся отак зі шкіри.
Він сердито встав і перейшов на другий кінець зали. Увесь цей час Королева не зводила очей з Капелюшника і (якраз, коли Сонько намірився сідати) наказала одному з підсудків:
- Принеси мені список усіх, хто співав на останньому концерті!
Тут бідного Капелюшника так шалено затіпало, що він вискочив із власних черевиків.
- Складай свої свідчення, - грізно повторив Король, - або зараз же будеш скараний на горло - з нервами чи без!
- Я... бідний неборака, ваша величносте... зацокотів зубами Капелюшник. - Я тільки-но сів пити чай... десь тиждень тому, не раніше... Хліба з маслом у мене майже не залишилось... У казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ... Я зварив з нього чай, і з тих пір час для мене закінчується на ча...
- На "ча"? - перепитав Король.
- На ча...
- Ти що - мене за дурня маєш? Час починається, а не закінчується на "ча" - гостро сказав Король, і слово «чаювання» так і залишилось недоказаним. - Далі!
- Я... бідний неборака, - знову завів Капелюшник. - В казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ... але, як сказав Шалений Заєць...
- Я не казав, - вихопився Шалений Заєць. [109]
- Казав! - наполягав Капелюшник.
- Я заперечую! - заявив Шалений Заєць.
- Він заперечує, - сказав Король. - Не вносьте до протоколу.
- В усякому разі, як сказав Сонько-Гризун... - правив своєї Капелюшник, занепокоєно озирнувшись на свого супутника.
Але Сонько не заперечував нічого, позаяк міцно спав.
- Після того, - повів далі Капелюшник, - я врізав собі ще хліба з...
- Але що сказав Сонько-Гризун? - запитав один із присяжних.
- Не пригадую, - сказав Капелюшник.
- Доведеться пригадати, - зауважив Король, - бо інакше скараємо на горло!
Сердега Капелюшник випустив із рук чашку з чаєм та хліб з маслом і впав на одне коліно.
- Я... бідний неборака, ваша величносте... - почав він.
- Ти бідний, бо дурний, - хмикнув Король.
Тут одна з морських свинок зааплодувала, і її негайно придушили судові виконавці.
(Оскільки слово це непросте, я поясню його описово: виконавці взяли великого полотняного мішка, запхали в нього свинку сторч головою і сіли зверху.)
"Тепер знатиму, як це виглядає, - подумала Аліса. - Бо в газетах не раз пишуть про судові засідання: «Окремі спроби зірвати оплески були негайно придушені судовими виконавцями", - але досі я не розуміла, в чому тут суть". [110]
- Це все, що ти мав сказати? Тоді - рухайся! - промовив Король.
- Чухайся? - не зрозумів Капелюшник. - У мене зайняті руки! (Хліб з маслом та чашку він уже встиг підібрати.)
- А ти зроби так, щоб були зайняті твої ноги, - сказав Король.
Тут зааплодувала друга морська свинка, і її теж було придушено.
"Ну ось, зі свинками покінчено! - подумала Аліса. - Тепер справа піде краще".
- Я хотів би допити свій чай, - промовив Капелюшник, тривожно зиркнувши на Королеву, яка вивчала реєстр співаків.