/>знацця, ф те, штшо дивофишне буфає на сфіті?
Я ще раз кивнув, виказуючи згоду.
- І ти повігиф у мене, в Анхеля Тивофишного? Я знову кивнув.
- І ти физнаєш, що ти є безглуздий піянитшка і взагалі тугень?
Довелося кивнути ще раз.
- Тоті засунь пгаву гуку у ліву кишеню штаніф - покаши, штшо спгавді
піткогяєшся Анхелеві Тивофишнохо.
А от це вже, з цілком очевидних причин, я визнав за річ абсолютно нездійсненну.
По-перше, ліва рука в мене була поламана, коли падав з драбини, а тому, якби я
розтулив правий кулак, мені був би кінець. А по-друге, й штанів у мене не було
- через те я й побіг за тією вороною. А тому я, на превеликий жаль, змушений
був заперечно похитати головою, прагнучи дати Ангелові до зрозуміння, що мені
буде важкувато виконати, саме в даний момент, його цілком обгрунтовану вимогу!
Та я ще й не встиг хитнути головою, як...
- Ну, то йди піт тги тшогти! - гарикнув Ангел Дивовижного.
І з цими словами він витяг гострого ножа та й перерізав линву, що я на ній
висів, а оскільки ми тоді саме пролітали над моїм власним будинком (якого, поки
тривали мої мандри, вже було чудово відбудовано), сталося так, що я полетів
стовбула просто у широкий комин на даху і за мить опинився на поді коминка у
своїй їдальні.
Оговтавшися через кілька хвилин (бо падіння мене добре-таки приголомшило), я
побачив, що годинник показує четверту годину ранку. Я лежав розпластаний на
тому самому місці, куди впав з повітряної кулі. Голова була занурена в золу, що
лишилась од недавнього вогнища, ноги спочивали на уламках перекинутого столика,
навколо валялись рештки обіднього десерту, а серед них - газета, скалки
розбитої склянки та кілька пляшок і порожній глек голландського кіршенвассера.
Так помстився мені Ангел Дивовижного.
© ВИШНЕВИЙ В. В., переклад з англійської, 1992.
