як кажуть французи.
У Хлої є порнофільми, якщо мені цікаво. Амілнітрат. Змазки.
За інших обставин у мене була б ерекція. Проте наша Хлоя схожа на скелет, вмочений у жовтий віск.
На Хлою, якою вона є зараз, я не можу реагувати. Взагалі не можу. Але її плече підштовхує моє, коли ми сідаємо в коло на грубому килимі. Ми заплющуємо очі. Зараз черга Хлої вести нас у керованій медитації, і вона веде нас до саду безжурності. Вона каже нам піднятися на пагорб до палацу з сімома дверима. У палаці сім дверей, зелені, жовті, помаранчеві, і Хлоя каже нам відчиняти їх, сині двері, червоні, білі, і довідатися, що за ними.
Очі заплющені, ми уявляємо наш біль кулею цілющого білого світла, що плаває біля наших ніг і підіймається вище, до колін, попереку, грудей. Наші чакри розкриваються. Чакра серця. Чакра голови. Хлоя каже, що ми йдемо до печер, де зустрічаємося з тваринами, що уособлюють нашу силу. Моєю виявився пінгвін.
Лід вкриває підлогу печери, і пінгвін каже мені: ковзай. Без жодних зусиль ми линемо тунелями і галереями.
Потім був час обіймів.
Відкрийте очі.
Це терапевтичний фізичний контакт, сказала Хлоя. Ми всі маємо обрати собі партнера. Хлоя кинулася мені на шию і заплакала. У неї вдома є бюстгальтери без бретельок, казала вона і плакала. Ароматичні олії і наручники, казала вона і плакала, в той час як я спостерігав за секундною стрілкою годинника: та зробила одинадцять кіл.
Так я і не плакав у своїй першій групі підтримки два роки тому. Не плакав на другій і третій групах підтримки. Не плакав серед хворих на паразитів крові, чи на рак кишківника, чи на органічні дисфункції мозку.
Ось як буває при безсонні. Усе настільки далеко, копія копії копії… Безсоння відокремлює тебе від всього, ти не можеш ні до чого торкнутись, і ніщо не торкає тебе.
Тоді був Боб. Я тоді вперше пішов до хворих на рак яєчок «Лишаємось Чоловіками Разом». Боб, величезний такий лось, кинувся до мене і почав плакати. Коли настав час обіймів, цей хлоп пройшов крізь усю кімнату, руки по боках, плечі схилені. Велике лосяче підборіддя притиснене до грудей, а в очах уже стоять сльози. Коліна разом, маленькі незграбні кроки – Боб пройшов крізь весь підвал і навис наді мною.
Боб присунувся до мене.
Великі руки Боба згребли мене в обійми.
Великий Боб сказав, що був качком. Дієта на «данаболі», потім цей стероїд для конячих перегонів, «вістрол». Його спортзала – у Великого Боба була власна спортивна зала. Він був одружений тричі. Він рекламував продукти, – хіба я не бачив його по телевізору? Вся ця програма з розширення грудної клітини була майже повністю розроблена ним.
Коли незнайомі люди поводяться так відверто, мені стає ніяково, якщо ви розумієте, про що я.
Боб не розумів. Може, одне з його «huevos» було неопущене, і він знав, що це фактор ризику. Боб розповів мені про післяопераційну гормональну терапію.
Більшість бодібілдерів, які вживають забагато тестостерону, зароблять собі те, що зветься курвиними цицьками.
Я мав спитати, що Боб мав на увазі під «huevos».
«Huevos», сказав Боб. ?онади. Яєчка. Кулі. Тестікули. У Мексиці, де ти купуєш свої стероїди, їх називають «huevos».
Розлучення, розлучення, розлучення, казав Боб і показував мені фото в гаманці – величезний, майже голий, позує на якомусь змаганні. Дурне життя, казав Боб, але коли ти накачаний, виголений і на сцені, коли кількість жирів у тілі знижено до двох відсотків, а завдяки діуретикам ти холодний і твердий на дотик… Ти сліпнеш від прожекторів і глухнеш від оскаженілих динаміків, доки суддя не вказує: «Простягни праву руку, зігни, утримуй».
«Простягни ліву руку, напруж біцепс, утримуй».
Це ліпше, ніж справжнє життя.
Короткий шлях до раку, каже Боб. Потім він збанкрутів. У нього двоє дорослих дітей, і вони не передзвонюють.
Щоби позбавити курвиних цицьок, лікар має зробити надрізи під сосками й відкачати рідину.
Це все, що я пам’ятаю, бо потім Боб охопив мене руками, і його голова накрила мою. І тут я загубився всередині забуття, темного, тихого й повного, а коли відступив від його м’яких грудей, Бобова футболка мала вологу маску мого заплаканого обличчя.
Це було два роки тому, мого першого вечора на «Лишаємось Чоловіками Разом».
З того часу майже кожної зустрічі Боб змушував мене плакати.
Я не повернувся до лікаря. Я ніколи не жував корінь валеріани.
Це була свобода. Втрата всіх надій оберталася свободою. Якщо я нічого не казав, люди в групі підтримки припускали найгірше. Вони плакали сильніше. Я плакав сильніше. Підведи голову вгору, до зір, – і тебе нема.
Повертаючись додому з груп підтримки, я почував себе живішим, ніж будь-коли. У мене не було раку чи паразитів крові, я був маленьким теплим центром, навколо якого оберталося життя у всесвіті.
І я спав. Немовлята так не сплять.
Щовечора я вмирав і щовечора народжувався.
Воскреслим.
До сьогодні, два роки успіху до цього вечора, бо я не можу плакати, коли ця жінка на мене дивиться. Я не можу досягти дна розпуки, я не можу бути врятованим. Язик ніби обклеєний шпалерами – кусаю його з усіх сил. Я не спав чотири дні.
Коли вона дивиться, я – брехун. А вона симулянтка. Вона брехуха. Сьогодні ми знайомилися, називали себе: я Боб, я Пол, я Террі, я Девід.
Я ніколи не називаюся справжнім ім’ям.
– Це ж рак, так? – спитала вона.
Тоді сказала:
– Гаразд, привіт, я – Марла ЗінҐер.
Ніхто так і не сказав Марлі, який саме це рак. Ми були надто зайняті заколисуванням своєї внутрішньої дитини.
Чоловік усе ще плаче біля її шиї. Марла ще раз затягується сигаретою.
Підглядаю за нею з-за тремтячих цицьок Боба.
Для Марли симулянт – я. З того часу, як побачив її вдруге, я не міг спати. Зрештою, я перший почав ним бути, якщо, звісно, всі ці люди не прикидаються зі своїми ураженнями, кашлем і пухлинами. От Великий Боб, величезний такий лось.
Цей хлоп.
Подивіться тільки на його зачіску.
Марла затягується і закочує очі.
Саме в цю мить брехня Марли відображає мою брехню, брехнею є все, що я бачу. Усередині всіх їхніх правд. Кожен чіпляється і зважується поділитись своїм найгіршим страхом – що смерть уже наступає на п’яти і дуло притиснене до потилиці. Марла курить і закочує очі, а я… я закутаний у заплакану ковдру, і все раптове, навіть смерть і вмирання, стрімко втрачає значення, мов ті пластикові квіти на відео.
– Бобе, – кажу я, – ти мене розчавиш. Я намагаюся шепотіти, потім перестаю намагатися. – Бобе, – намагаюся стишити голос, тоді просто кричу, – Бобе, мені треба відлити.
У туалеті над раковиною висить дзеркало. Якщо все й надалі так піде, я побачу Марлу ЗінҐер на «Вище і По Той Бік» – у групі підтримки хворих на паразитів мозку. Марла там буде. Авжеж, Марла там буде, і щонайперше я сяду поруч з нею. А після знайомства та керованої медитації, семи дверей палацу, кулі цілющого білого світла, після відкриття наших чакр, коли настане час обіймів, я схоплю маленьку сучку.
Притисну її руки їй до боків, наближу губи до вуха і скажу: «Марло, брехухо, забирайся звідси».
«Це єдине справжнє, що є в моєму житті, а ти все псуєш».
Вы читаете Бійцівський клуб
