Бійцівський клуб

«Ти, туристочко».
Наступного разу, коли ми зустрінемося, я скажу: «Марло, я не можу спати, доки ти тут. Мені це потрібно. Вали геть».
Глава З
Прокидаєшся в міжнародному аеропорту Гарбор
[3]
.
Під час кожного злету й приземлення, коли літак перехилявся набік, я молився про катастрофу. Ця мить лікує мої безсоння з нарколепсією, мить, коли ми можемо загинути безпорадним набитим людським тютюном у фюзеляжі.
Ось як я зустрів Тайлера Дердена.
Ти прокидаєшся в О’Гара
[4]
.
Ти прокидаєшся в Ла ?ардія
[5]
.
Ти прокидаєшся в ЛоҐані
[6]
.
Якийсь час Тайлер працював кіномеханіком.
За своєю натурою Тайлер міг працювати тільки вночі. Якщо кіномеханік захворював, профспілка викликала Тайлера.
Деякі люди «сови». Деякі «жайворонки». Я міг працювати винятково вдень.
Ти прокидаєшся в Далласі
[7]
.
Сума страхових виплат збільшується втричі, якщо ти гинеш у відрядженні. Я молився про раптовий штормовий вітер. Молився, щоби пелікана засмоктало в турбіну, щоби повилітали клепки і заледеніли крила. Під час відривання від злітної смуги, коли літак підіймає закрилки, коли крісла поставлені вертикально, а столики прибрані, коли всі особисті речі сховані в багажних відділеннях над головою, коли загашені цигарки, я молюся про катастрофу.
Ти прокидаєшся в Лав Філді
[8]
.
У проекційній будці, якщо кінотеатр був досить старим, Тайлер робив зміни на кінопроекторах. Зміни потрібні, коли там стоять два проектори й один з них запущений.
Я знаю це, тому що Тайлер це знає.
Другий проектор заряджений наступною котушкою плівки. Більшість фільмів складаються з шестисеми котушок, котрі женуть у певній послідовності. У новіших кінотеатрах усі ці шматки намотують на одну п’ятифутову котушку. Тоді не потрібні два проектори, нема потреби в чергуванні; клац – перша котушка, клац – друга котушка на другому проекторі, клац – третя котушка на першому проекторі.
Клац.
Ти прокидаєшся в Сі Таку
[9]
.
Я вивчаю людей на ламінованій інструкції крісла літака. Жінка плаває в океані, її шатенове волосся відкинуте назад, подушка для сидіння притиснена до грудей. Її очі широко розплющені, але жінка не усміхається, не набурмосена. На іншому малюнку спокійні, мов індуїстські корови, люди тягнуться зі своїх сидінь за кисневими масками, що звисають зі стелі.
Це, мабуть, надзвичайна ситуація.
Лишенько.
Ми втрачаємо тиск у салоні.
Ти прокидаєшся, і ти у Вілов Ран
[10]
.
Старий кінотеатр, новий кінотеатр; щоби перетягти фільм до наступного кінотеатру, Тайлер мусив розрізати плівку на початкові шість-сім котушок. Маленькі котушки складаєш у дві шестикутні сталеві валізки. Згори кожної валізки – ручка. Підійми одну – і звихнеш плече. Настільки вони важкі.
Якийсь час Тайлер був офіціантом – обслуговував банкети в готелі в центрі міста, – і якийсь час Тайлер був кіномеханіком у профспілці кіномеханіків. Я не знаю, скільки ночей Тайлер працював у той час, коли я не міг заснути.
У старих кінотеатрах, у яких крутять фільми на двох проекторах, кіномеханік має стояти поруч, щоби встигнути змінити проектор потрібної секунди, аби аудиторія не помітила проміжку між кінцівкою однієї котушки й початком наступної. Для того треба стежити за білими крапками в правому горішньому кутку екрана. Це попередження. Зверни увагу під час перегляду, і ти побачиш дві крапки наприкінці котушки.
Професіонали називають їх «цигарковими опіками».
Перша крапка – двохвилинне попередження. Ти маєш увімкнути другий проектор, щоби він набрав потрібної швидкості.
Друга біла крапка – п’ятисекундне попередження. Захоплення. Ти стоїш поміж двох проекторів, у будці настільки гаряче від ксенонових ламп, що коли подивишся прямо на них – осліпнеш. Перша крапка спалахує на екрані. Звук у фільмі надходить з-поза екрана. Проекційна будка звукоізольована, бо через коліщатка, що протягують повз лінзи шість футів плівки за секунду, десять кадрів на фут, шістдесят кадрів на секунду, стоїть гамір, мов від кулемета системи ?атлінҐа. Обидва проектори працюють, ти стоїш поміж них і тримаєш їхні важелі заслінок. Дуже старі проектори дають ще звуковий сигнал під час подавання плівки.
Навіть коли ті фільми показують по телевізору, попереджувальні крапки лишаються. Навіть коли фільми показують у літаках.
Коли більша частина фільму намотується на котушку-приймач, вона уповільнюється, а котушка- джерело набирає швидкості. Наприкінці котушки джерело обертається настільки швидко, що вмикається сигнал, аби попередити тебе про необхідність заміни проектора.
У темряві гаряче від ламп у проекторах, дзеленчить сигнал. Ти стоїш межи двох проекторів із важелями в руках і вдивляєшся в куток екрана. Спалахує друга крапка. Рахуєш до п’яти. Закриваєш одне віконечко. Водночас вмикаєш інше віконце.
Заміна.
Фільм продовжується.
Ніхто в залі нічого не помітив.
Сигнал знаходиться на котушці-джерелі, тому кіномеханік може трохи покуняти. Кіномеханік взагалі робить багацько такого, чого б не мав. Не в кожного проектора є сигнал. Часом удома ти з жахом прокидаєшся в своєму темному ліжку, усвідомлюючи, що заснув у будці і проҐавив заміну. Аудиторія тебе облає. Її, аудиторії, кіномарення зруйновані, і менеджер дзвонить до профспілки.
Ти прокидаєшся в Кріссі Філд
[11]
.
Чарівність подорожей у тому, що, куди б я не приїхав, повсюдно дрібненьке життя. Іду до готелю: там дрібненьке мило, дрібненькі шампуні, одна порція масла, маленький ополіскувач для рота, одноразова зубна щітка. Утискаєшся в стандартне літакове крісло. Ти велетень. У тебе надто широкі плечі, і це проблема. Твої ноги наче в Аліси в Країні Див – тягнуться на багато миль, настільки довгі, що торкаються підошов того, хто сидить попереду. Ось і обід приїхав, Курячий-Для-Важливих-Персон, «зроби сам» у мініатюрі, щось на штиб головоломки, якою ти маєш перейнятися.