Вони ніколи раніше не чули цього імені. Сер.
Я питаю про бійцівський клуб. Сьогодні буде бійцівський клуб?
Ні, сер.
Друге правило бійцівського клубу – ти не говориш про бійцівський клуб.
Побиті хлопці хитають головами.
Ніколи про це не чули. Сер. Проте можете знайти цей ваш бійцівський клуб в Сіетлі, сер.
Прокидаєшся в МеҐз Філд і дзвониш Марлі спитатися, що відбувається на Пейпер-стрит. Марла каже, що всі космічні мавпочки голять собі голови. Електробритви перегріваються, і весь дім просяк смаленим волоссям. Ще космічні мавпочки спалюють собі лугом відбитки пальців.
Ти прокидаєшся в Сі Таку.
Переведи годинник на дві години назад.
їдеш у центр Сіетла, і в першому барі, до якого заходиш, бармен носить бандаж на шиї, котрий змушує його закидати голову назад настільки, що він скошує очі, щоби розгледіти тебе з-поза розквашеного носа.
Бар порожній, і бармен каже: «З поверненням, сер».
Я ніколи не був у цьому барі, ніколи, ніколи раніше.
Я питаю, чи йому знайоме ім’я Тайлер Дерден.
Бармен вишкірюється з високо піднятим через білий шийний бандаж підборіддям і питає:
– Це перевірка?
Так, кажу, перевірка. Він зустрічав коли-небудь Тайлера Дердена?
– Ви приїздили минулого тижня, містере Дерден, – каже він. – Не пригадуєте?
Тайлер був тут.
– Ви були тут, сер.
До сьогодні я ніколи тут не був.
– Як скажете, сер, – каже бармен, – проте минулого четверга ввечері ви приходили запитати, як швидко нас планує прикрити поліція.
Увечері минулого четверга я не спав усю ніч через безсоння, не розбираючи, чи я сплю, чи ні.
Я прокинувся пізно вранці в п’ятницю, страшенно втомлений і з відчуттям, що й очей не стуляв.
– Так, сер, – каже бармен. – Минулого четверга ви стояли прямо там, де стоїте зараз, і розпитували мене про поліцейську облогу, і питали, скільки осіб ми не пустили до бійцівського клубу в середу ввечері.
Бармен обертається всім корпусом, щоби глянути на порожній бар, і каже:
– Ніхто не почує, містере Дерден, сер. Ми завернули двадцять сім осіб минулого вечора. Тут завжди порожньо після бійцівського клубу.
В усіх барах, куди я заходив цього тижня, мене називали «сер».
В усіх барах, у які я заходив, побиті хлопці поводили себе однаково. Як незнайомі могли знати, хто я є?
– У вас є родима пляма, містере Дерден, – каже бармен. – На нозі. У вигляді темно-червоної Австралії з Новою Зеландією поруч.
Тільки Марла про це знає. Марла і мій батько. Навіть Тайлер про це не знає. Коли я ходжу на пляж, то підгинаю ногу під себе.
Рак, якого в мене нема, тепер повсюдно.
– Усі в проекті «Каліцтво» про це знають, містере Дерден. – Бармен розвертає руку до мене, на зворотній стороні долоні – випалений поцілунок.
Мій цілунок?
Цілунок Тайлера.
– Усі знають про цілунок, – каже бармен. – Це частина легенди. Ви стаєте траханою легендою, пане.
Дзвоню Марлі з готельного номера в Сіетлі, щоб спитати, чи робили ми це.
Ну, ти знаєш.
По міжміському Марла питає:
– Що?
Спали разом.
– Що?!
Чи я коли-небудь, ну, ти знаєш, займався з нею сексом?
– Господи Христе!
Ну?
– Ну? – каже вона.
У нас коли-небудь був секс?
– Ну ти й лайно.
– У нас був секс?
– Я тебе вб’ю!
Це значить «так» чи «ні»?
– Я знала, що так трапиться, – каже Марла. – Тебе не збагнеш. Ти мене любиш. Ти мене ігноруєш. Ти рятуєш мене, а потім готуєш мило з моєї матері.
Я щипаю себе.
Питаю Марлу, як ми зустрілися.
– На тому збіговиську раку яєчок, – каже Марла. – Потім ти врятував мені життя.
Я врятував їй життя?
– Ти врятував мені життя.
Я встромляю пальця собі в діру в щоці і провертаю його. Цього має стачити, щоб від конкретного болю я прокинувся.
Марла каже:
– Ти врятував мені життя. Готель «Regent». Я випадково намагалася порішити з собою. Пам’ятаєш?
Ох.
– Тої ночі, – продовжує Марла, – я сказала, що хочу від тебе аборт.
Ми втрачаємо тиск у салоні.
Питаю Марлу, як мене звати.
Усі ми помремо.
Марла каже:
– Тайлер Дерден. Тебе звуть Тайлер Мозкова-Підтирка-Для-Дупи Дерден. Ти живеш на 5123 NE Пейпер-стрит, і там зараз аж роїться від твоїх маленьких апостолів, які голять голови і спалюють лугом шкіру на руках.
Я маю поспати.
– Ти маєш притягти сюди свою дупу, – кричить Марла в слухавку, – доки ці дрібні тролі не пустили на мило мене.
Я маю знайти Тайлера.
Шрам на її руці, питаю Марлу, звідки він у неї?
– Ти, – каже Марла. – Ти поцілував мою руку.
Я маю знайти Тайлера.
Я маю трохи поспати.
Я маю спати.
Я маю піти трохи поспати.
Кажу Марлі на добраніч, і крик Марли меншає, меншає, меншає і зникає в той час, як я тягнуся, щоби повісити слухавку.
Глава 22
Усю ніч у голові кружляють думки.
Я сплю? Я взагалі спав? Це і є безсоння.
Намагаєшся трохи розслабитися з кожним видихом, але серце досі кудись женеться, і торнадо
Вы читаете Бійцівський клуб
