перевзуєшся; а зараз піди з нею в садок чи до стайні, хай подивиться на твого коня.
- А може, ви б посиділи біля вогню? - звернувся малий Лінтон до Кеті, і його тон відверто свідчив про небажання ворушитись.
- Не знаю, - відповіла Кеті, кидаючи знудьгований погляд на двері: їй вочевидь не хотілося скніти в чотирьох стінах.
Він лишився сидіти на місці, тільки присунувся ближче до вогню. Гіткліф підвівся і пройшов до кухні, а звідти - на подвір'я, гукаючи Гортона. Той обізвався, і за хвилю вони повернулися разом. Хлопчина щойно вмився - щоки в нього розрум'янилися, волосся було мокре.
- О, дядечку, я хотіла вас спитати, - почала міс Кеті, згадавши слова служниці,- адже він мені не кузен?
- Чому ж, - відповів Гіткліф, - він небіж вашої матінки. Він вам не подобається?
Катрина знітилася.
- Хіба він не гарний хлопець? - продовжував Гіткліф. Маленький нечема підвівся навшпиньки і щось прошепотів дядечкові на вухо. Той розсміявся; Гортон спохмурнів. Я зрозуміла, що він був дуже підозріливим і всюди вбачав зневагу до себе, вочевидь, здогадуючись, як його упосліджено. Але його хазяїн, чи то опікун, зумів розвіяти його підозри, вигукнувши:
- Тобі, Гортоне, поталанило більше, ніж нам! Вона каже, що ти… як там? Ну, одне слово, щось- таки дуже схвальне. Отак! Прогуляйся з нею по фермі. І затям собі - поводитися треба, як личить джентльменові: не лаятися, не витріщатися на леді, коли вона на тебе не дивиться, і не відвертатись, якщо вона заговорить до тебе; а як сам надумаєш говорити, не мимри собі під носа і не тримай руки в кишенях. Ну, йди і розважай її, як умієш.
Він нагледів парочку, коли вони проходила повз вікна. Ерншо відвернувся від своєї супутниці і, здавалося, вивчав знайомий пейзаж із зацікавленням мандрівника або живописця. Катрина ковзнула по ньому поглядом, у якому не відчувалося захоплення; потім почала роззиратися довкола в пошуках іншого предмета, вартого її уваги, і весело крокувала вперед, тихенько наспівуючи, щоб заповнити вимушену мовчанку.
- Я йому зав'язав язика, - зауважив Гіткліф. - Він тепер і писнути не посміє. Неллі, ти пам'ятаєш мене в його віці - ні, кількома роками молодшим? Що, я теж був таким дурником - таким дурилом, як сказав би Джозеф?
- Навіть гіршим, - відказала я, - бо ви були ще й А вовкуваті.
- Він мене вельми втішає,- продовжував Гіткліф, міркуючи вголос. - Бо виправдав мої сподівання. Якби хлопець був дурнем від народження, я б і вполовину так не радів. Але Гортон не дурний, і я співчуваю кожному з його почуттів, бо колись відчував те саме. Я достеменно знаю, як він страждає зараз; і це тільки початок його страждань. Йому ніколи не видертись із цієї багнюки хлопського невігластва. Я його тримаю міцніше, ніж отой мерзотник, його батько, тримав мене: Гортон хизується своїм бидляцтвом. Я навчив його зневажати все, що відрізняє людину від бидла, як неміч і дурість. Тобі не здається, що Гіндлі пишався б своїм сином, якби міг його побачити? Майже так само, як я пишаюся своїм? Щоправда, тут є різниця: один - золото, яким мостять бруківку, а інший - олово, відполіроване до блиску, щоб замінити ним срібло. В моєму немає нічого цінного, і все ж завдяки мені з цього розтелепи буде хоч якесь пуття; а син Гіндлі мав першостатейні якості, але тепер вони втрачені, бо в них немає потреби. Мені нема про що шкодувати, а от йому було б про що, і я це знаю краще за будь-кого! А найприємніше в цьому те, що Гортон просто прикипів до мене душею! Ти, мабуть, згодишся, що тут я переміг Гіндлі. Якби цей негідник постав із могили, щоб помститися мені за кривду, завдану його синочку, я б отримав неабияку втіху, дивлячись, як син дає чосу батькові - за те, що той посмів чіпати його єдиного на світі друга!
Гіткліф глумливо захихотів. Я не відповіла - та він і не чекав відповіді. Між тим Гіткліф-молодший, що сидів надто далеко від нас, аби чути нашу бесіду, почав виявляти деяке занепокоєння - можливо, шкодуючи, що зі страху втомитися позбавив себе товариства Катрини. Батько помітив, що його стривожений погляд раз у раз шугає до вікна, а рука нерішуче тягнеться до капелюха.
- Вставай, лежню! - вигукнув він із удаваною сердечністю.- І бігом за ними! Вони ще тільки на розі, біля вуликів.
Панич Лінтон зібрав усі свої сили і відклеївся від коминка.
Віконниці були розчинені, і коли він вийшов, я почула, як Кеті питає свого нетовариського супутника, що означає напис над дверима. Гортон витріщився на літери і почухав потилицю, мов справжній селюк.
- Та якась бісова писанина, - мовив він. - Я не можу її вчитати.
- Не можете прочитати? - вигукнула Катрина. - Прочитати я можу сама: це по-англійському. Але я хочу знати, чому це тут написано.
Лінтон Гіткліф пирснув. То був єдиний вияв жвавості з його боку.
- Він неписьменний, - мовив він до кузини. - Ви можете повірити, що на світі існує така несосвітенна дурість?
- А в нього все гаразд із головою? - серйозно спитала міс Кеті. - Чи він просто… несповна розуму? Я двічі його щось питала, й він щоразу так чудно дивився на мене, що я подумала - він просто не розуміє мене. Щоправда, я теж не дуже добре його розумію!
Панич Лінтон знову розсміявсь і глузливо поглянув на Гортона, який цієї миті не здавався таким уже нетямущим.
- Це тільки лінощі й нічого більше. Правда, Ерншо? - сказав він. - Моя кузина подумала, що ти ідіот. Ось тобі наслідки твоєї зневаги до «грамотійства», як ти це називаєш. Ви помітили, Катрино, яка в нього жахлива йоркширська вимова?
- А на дідька вона здалася, та письменність? - гарикнув Гортон, повертаючись до природного тону в розмові зі звичним співбесідником. Він збирався відстоювати свою думку, та його перервали бурхливі веселощі двох кепкунів: моя задерикувата панянка була радісінька, що є такий гарний привід посміятися з його вимови.
- А на що тобі «здалося» згадувати дідька? - хихотів малий Лінтон. - Тато наказав тобі не говорити поганих слів, а ти без них не можеш і рота розтулити. Спробуй поводитись як джентльмен, ану, спробуй!
- Якби ти був хлопцем, а не дівчиськом, я б тобі враз пельку заткнув! Тьху, підлота! - заричав розлючений па-63. рубок, ідучи геть. Його лице горіло від гніву та образи; він розумів, що його скривдили, але не знав, як на це гідно відповісти.
Містер Гіткліф, що не згірше за мене чув їхню розмову, посміхнувся, побачивши, що Гортон тікає з поля битви, але одразу ж потому зиркнув із безмежною огидою на тих двох, що любо гомоніли на порозі: хлопець невпізнанно пожвавився, обговорюючи Гортонові вади та ґанджі й розповідаючи анекдоти про його невігластво, а дівчина тішилася з його дошкульних в'їдливих дотепів, не усвідомлюючи, що вони свідчать передовсім про неблагородну вдачу юнака. Мені ж панич Лінтон починав подобатись дедалі менше, я вже не співчувала йому й навіть певною мірою вибачала зневагу, з якою ставився до нього батько.
Ми лишалися там до обіду. Мені не вдалося вмовити міс Кеті піти раніше; на щастя, мій хазяїн не виходив зі своєї кімнати і не дізнався, що нас не було так довго. По дорозі додому я намагалася пояснити Катрині, що являють собою ці люди, з якими щойно ми розпрощались, але вона затято стверджувала, що я упереджено ставлюся до них.
- О так, - вигукнула вона, - ти захищаєш мого тата, Неллі; ти необ'єктивна, я знаю, в іншому разі ти б не обманювала мене стільки років, кажучи, що кузен Лінтон живе десь далеко. Я справді на тебе зла, але така рада, що навіть не можу як слід розсердитись! Та не смій казати погано про мого дядечка. Він - мій дядечко, і ти маєш про це пам'ятати; а я насварю тата за те, що він із дядечком ворогує.
І вона вела далі в тому ж дусі, поки я не впевнилася, що сперечатися з нею марно. Того вечора вона не сказала батькові про свій візит, бо вони не бачилися. Та вранці все відкрилося - мені на лихо. І все ж я не дуже засмутилася, бо вирішила, що напучування й застереження з батьківських вуст прозвучать для дівчини переконливіше. Але він не наважився відверто зізнатися доньці, чому він хоче, щоб вона обірвала будь-які стосунки з Буремним Перевалом, а Катрина була згодна поступитися лише в тому разі, коли для цього існують беззаперечні підстави.
- Таточку! - вигукнула вона, привітавшись до нього вранці,- вгадай, кого я бачила вчора на прогулянці? Ой, тату, що з тобою? Тобі недобре? Я бачилася з… Ти лишень послухай мене і побачиш, як я
- А може, ви б посиділи біля вогню? - звернувся малий Лінтон до Кеті, і його тон відверто свідчив про небажання ворушитись.
- Не знаю, - відповіла Кеті, кидаючи знудьгований погляд на двері: їй вочевидь не хотілося скніти в чотирьох стінах.
Він лишився сидіти на місці, тільки присунувся ближче до вогню. Гіткліф підвівся і пройшов до кухні, а звідти - на подвір'я, гукаючи Гортона. Той обізвався, і за хвилю вони повернулися разом. Хлопчина щойно вмився - щоки в нього розрум'янилися, волосся було мокре.
- О, дядечку, я хотіла вас спитати, - почала міс Кеті, згадавши слова служниці,- адже він мені не кузен?
- Чому ж, - відповів Гіткліф, - він небіж вашої матінки. Він вам не подобається?
Катрина знітилася.
- Хіба він не гарний хлопець? - продовжував Гіткліф. Маленький нечема підвівся навшпиньки і щось прошепотів дядечкові на вухо. Той розсміявся; Гортон спохмурнів. Я зрозуміла, що він був дуже підозріливим і всюди вбачав зневагу до себе, вочевидь, здогадуючись, як його упосліджено. Але його хазяїн, чи то опікун, зумів розвіяти його підозри, вигукнувши:
- Тобі, Гортоне, поталанило більше, ніж нам! Вона каже, що ти… як там? Ну, одне слово, щось- таки дуже схвальне. Отак! Прогуляйся з нею по фермі. І затям собі - поводитися треба, як личить джентльменові: не лаятися, не витріщатися на леді, коли вона на тебе не дивиться, і не відвертатись, якщо вона заговорить до тебе; а як сам надумаєш говорити, не мимри собі під носа і не тримай руки в кишенях. Ну, йди і розважай її, як умієш.
Він нагледів парочку, коли вони проходила повз вікна. Ерншо відвернувся від своєї супутниці і, здавалося, вивчав знайомий пейзаж із зацікавленням мандрівника або живописця. Катрина ковзнула по ньому поглядом, у якому не відчувалося захоплення; потім почала роззиратися довкола в пошуках іншого предмета, вартого її уваги, і весело крокувала вперед, тихенько наспівуючи, щоб заповнити вимушену мовчанку.
- Я йому зав'язав язика, - зауважив Гіткліф. - Він тепер і писнути не посміє. Неллі, ти пам'ятаєш мене в його віці - ні, кількома роками молодшим? Що, я теж був таким дурником - таким дурилом, як сказав би Джозеф?
- Навіть гіршим, - відказала я, - бо ви були ще й А вовкуваті.
- Він мене вельми втішає,- продовжував Гіткліф, міркуючи вголос. - Бо виправдав мої сподівання. Якби хлопець був дурнем від народження, я б і вполовину так не радів. Але Гортон не дурний, і я співчуваю кожному з його почуттів, бо колись відчував те саме. Я достеменно знаю, як він страждає зараз; і це тільки початок його страждань. Йому ніколи не видертись із цієї багнюки хлопського невігластва. Я його тримаю міцніше, ніж отой мерзотник, його батько, тримав мене: Гортон хизується своїм бидляцтвом. Я навчив його зневажати все, що відрізняє людину від бидла, як неміч і дурість. Тобі не здається, що Гіндлі пишався б своїм сином, якби міг його побачити? Майже так само, як я пишаюся своїм? Щоправда, тут є різниця: один - золото, яким мостять бруківку, а інший - олово, відполіроване до блиску, щоб замінити ним срібло. В моєму немає нічого цінного, і все ж завдяки мені з цього розтелепи буде хоч якесь пуття; а син Гіндлі мав першостатейні якості, але тепер вони втрачені, бо в них немає потреби. Мені нема про що шкодувати, а от йому було б про що, і я це знаю краще за будь-кого! А найприємніше в цьому те, що Гортон просто прикипів до мене душею! Ти, мабуть, згодишся, що тут я переміг Гіндлі. Якби цей негідник постав із могили, щоб помститися мені за кривду, завдану його синочку, я б отримав неабияку втіху, дивлячись, як син дає чосу батькові - за те, що той посмів чіпати його єдиного на світі друга!
Гіткліф глумливо захихотів. Я не відповіла - та він і не чекав відповіді. Між тим Гіткліф-молодший, що сидів надто далеко від нас, аби чути нашу бесіду, почав виявляти деяке занепокоєння - можливо, шкодуючи, що зі страху втомитися позбавив себе товариства Катрини. Батько помітив, що його стривожений погляд раз у раз шугає до вікна, а рука нерішуче тягнеться до капелюха.
- Вставай, лежню! - вигукнув він із удаваною сердечністю.- І бігом за ними! Вони ще тільки на розі, біля вуликів.
Панич Лінтон зібрав усі свої сили і відклеївся від коминка.
Віконниці були розчинені, і коли він вийшов, я почула, як Кеті питає свого нетовариського супутника, що означає напис над дверима. Гортон витріщився на літери і почухав потилицю, мов справжній селюк.
- Та якась бісова писанина, - мовив він. - Я не можу її вчитати.
- Не можете прочитати? - вигукнула Катрина. - Прочитати я можу сама: це по-англійському. Але я хочу знати, чому це тут написано.
Лінтон Гіткліф пирснув. То був єдиний вияв жвавості з його боку.
- Він неписьменний, - мовив він до кузини. - Ви можете повірити, що на світі існує така несосвітенна дурість?
- А в нього все гаразд із головою? - серйозно спитала міс Кеті. - Чи він просто… несповна розуму? Я двічі його щось питала, й він щоразу так чудно дивився на мене, що я подумала - він просто не розуміє мене. Щоправда, я теж не дуже добре його розумію!
Панич Лінтон знову розсміявсь і глузливо поглянув на Гортона, який цієї миті не здавався таким уже нетямущим.
- Це тільки лінощі й нічого більше. Правда, Ерншо? - сказав він. - Моя кузина подумала, що ти ідіот. Ось тобі наслідки твоєї зневаги до «грамотійства», як ти це називаєш. Ви помітили, Катрино, яка в нього жахлива йоркширська вимова?
- А на дідька вона здалася, та письменність? - гарикнув Гортон, повертаючись до природного тону в розмові зі звичним співбесідником. Він збирався відстоювати свою думку, та його перервали бурхливі веселощі двох кепкунів: моя задерикувата панянка була радісінька, що є такий гарний привід посміятися з його вимови.
- А на що тобі «здалося» згадувати дідька? - хихотів малий Лінтон. - Тато наказав тобі не говорити поганих слів, а ти без них не можеш і рота розтулити. Спробуй поводитись як джентльмен, ану, спробуй!
- Якби ти був хлопцем, а не дівчиськом, я б тобі враз пельку заткнув! Тьху, підлота! - заричав розлючений па-63. рубок, ідучи геть. Його лице горіло від гніву та образи; він розумів, що його скривдили, але не знав, як на це гідно відповісти.
Містер Гіткліф, що не згірше за мене чув їхню розмову, посміхнувся, побачивши, що Гортон тікає з поля битви, але одразу ж потому зиркнув із безмежною огидою на тих двох, що любо гомоніли на порозі: хлопець невпізнанно пожвавився, обговорюючи Гортонові вади та ґанджі й розповідаючи анекдоти про його невігластво, а дівчина тішилася з його дошкульних в'їдливих дотепів, не усвідомлюючи, що вони свідчать передовсім про неблагородну вдачу юнака. Мені ж панич Лінтон починав подобатись дедалі менше, я вже не співчувала йому й навіть певною мірою вибачала зневагу, з якою ставився до нього батько.
Ми лишалися там до обіду. Мені не вдалося вмовити міс Кеті піти раніше; на щастя, мій хазяїн не виходив зі своєї кімнати і не дізнався, що нас не було так довго. По дорозі додому я намагалася пояснити Катрині, що являють собою ці люди, з якими щойно ми розпрощались, але вона затято стверджувала, що я упереджено ставлюся до них.
- О так, - вигукнула вона, - ти захищаєш мого тата, Неллі; ти необ'єктивна, я знаю, в іншому разі ти б не обманювала мене стільки років, кажучи, що кузен Лінтон живе десь далеко. Я справді на тебе зла, але така рада, що навіть не можу як слід розсердитись! Та не смій казати погано про мого дядечка. Він - мій дядечко, і ти маєш про це пам'ятати; а я насварю тата за те, що він із дядечком ворогує.
І вона вела далі в тому ж дусі, поки я не впевнилася, що сперечатися з нею марно. Того вечора вона не сказала батькові про свій візит, бо вони не бачилися. Та вранці все відкрилося - мені на лихо. І все ж я не дуже засмутилася, бо вирішила, що напучування й застереження з батьківських вуст прозвучать для дівчини переконливіше. Але він не наважився відверто зізнатися доньці, чому він хоче, щоб вона обірвала будь-які стосунки з Буремним Перевалом, а Катрина була згодна поступитися лише в тому разі, коли для цього існують беззаперечні підстави.
- Таточку! - вигукнула вона, привітавшись до нього вранці,- вгадай, кого я бачила вчора на прогулянці? Ой, тату, що з тобою? Тобі недобре? Я бачилася з… Ти лишень послухай мене і побачиш, як я
Вы читаете Буремний Перевал
