і очі звузилися до яскраво–сма–рагдових щілин. — Скажи, хлопче, цей годинник працює на дво–полярній чи на однополярній платі?
— На жодній, — відповів Джейк, не бажаючи зізнаватися в своєму невігластві та не підозрюючи, що тим самим створює собі купу проблем в майбутньому. — Він працює на нікель–кадмієвій батарейці. Принаймні, я в цьому впевнений. Мені ніколи не доводилося її міняти, а інструкцію я давно загубив.
Цок–Цок мовчав і дивився на нього довгим–предовгим поглядом. І Джейк злякався, бо зрозумів, що блондин вирішує, чи, бува, хлопчик із нього не глузує. Якби йому здалося, що Джейк таки глузує, то біль і приниження, яких він зазнав дорогою сюди, були б квіточками порівняно з тим, що готує для нього Цок–Цок. Зненацька йому захотілося змінити плин думок Цок–Цока — захотілося так, як не хотілося нічого в світі. І він бовкнув перше, що спало на думку.
— То був твій дідусь?
Цок–Цок здивовано підняв брови. Він знову поклав руки Джейкові на плечі, злегка стис, і хлопчик відчув феноменальну силу, що в них пульсувала. Якби Цок–Цок захотів стиснути руки міцніше й рвучко притягнути Джейка до себе, то його ключиці хруснули б, як олівці. А якби велетень його штовхнув, то, мабуть, зламав би йому спину.
— Хто був мій дідусь, хлопче?
Джейк знову окинув поглядом масивну шляхетну голову й широкі плечі. Йому згадалися слова Сюзанни: Роланде, поглянь, який він великий. Мабуть, його довелося намастити жиром, щоб запхати в кабіну!
— Той чоловік у аероплані. Давид Спритний.
Від подиву й недовіри очі Цок–Цока стали круглими. А потім він закинув голову і розреготався так гучно, що відлуння полинуло в склепіння стелі над їхніми головами. Інші тільки нервово посміхнулися, проте ніхто не наважився відкрито розсміятися… надто після того, що спіткало жінку з темним волоссям.
— Ким би ти не був і звідки б не прийшов, ти найкрутіший хлоп з усіх, кого старий Цок–Цок зустрічав за багато років. Спритний був моїм прадідом, а не дідом, але ти майже вгадав. Правда, Ґешере, друже ти мій милий?
— Атож, — підтвердив Ґешер. — Він крутий, це точно. Але все одно дуже впертий.
— Так, — задумливо мовив Цок–Цок. Його руки стислися на хлопчикових плечах, і він притягнув Джейка ближче до себе. Ближче до свого усміхненого, вродливого, божевільного обличчя. — Я бачу, що він впертий. По очах видно. Але нам під силу це виправити. Правда ж, Ґешере?
«Він не з Ґешером розмовляє, — подумав Джейк. — Він розмовляє зі мною. Йому здається, що він мене гіпнотизує… і, мабуть, так і є».
— Атож, — видихнув Ґешер.
Джейк відчув, що потопає в тих широких зелених очах. І хоча Цок–Цок насправді ще навіть не починав його стискати, йому вже бракувало повітря. Він зібрався з силами, щоб позбутися чарів блондина, і знову видав перше, що подумалося:
— Так загинув Лорд Перт, і земля здригнулася, коли він впав.
Ці слова подіяли на Цок–Цока, наче прямий удар в обличчя.
Він сахнувся, зелені очі звузилися, а руки боляче стисли Джейкові плечі.
— Що ти сказав? Де ти це почув?
— Сорока на хвості принесла, — підкреслено нахабно відповів Джейк, і наступної миті вже летів через усю кімнату.
Якби він вдарився об вигнуту стіну головою, то втратив би свідомість чи взагалі розпрощався з життям. Але сталося так, що він ударився стегном, відскочив від стіни й упав на залізні грати підлоги. Неначе п'яний, він потрусив головою, озирнувся і побачив, що сидить впритул до жінки, яка насправді не відпочивала. З губ зірвався крик жаху, і він швидко поповз геть. Але Гутс вдарив його ногою в груди і перевернув на спину. Якусь мить Джейк лежав, хапаючи ротом повітря, і дивився на веселку в тому місці, де сходилися неонові трубки. А тоді в поле його зору потрапило обличчя Цок–Цока. Губи велетня стислися у вузьку рівну смужку, щоки пашіли жаром, а в очах причаївся страх. Скляна прикраса у вигляді труни, яку він носив на шиї, гойдалася в Джейка перед очима на срібному ланцюжку, наче повторюючи рухи маятника крихітного старого годинника, що містився всередині.
— Ґешер казав правду. — Цок–Цок ухопив Джейка за барки і підняв на ноги. — Ти впертюх і нахаба. Але зі мною цей номер не проканає, хлопче. Зі мною ти будеш тихий і чемний. Ти чув коли–небудь про людей, яким уривається терпець? Так от, у мене цього терпцю взагалі нема. Хто завгодно тобі підтвердить, що я навіки вкорочував язика всім, хто насмілювався мене дратувати. Якщо ти коли–небудь заговориш зі мною про Лорда Перта… бодай раз, бодай однісінький раз… я зірву тобі скальп і пообідаю твоїми мізками. Я не терпітиму всіх цих історійок про непруху в Колисці Сивих. Затямив?
Він струсонув Джейка, як килимок, і хлопчик розплакався.
— Затямив, га?
— Т–т–так!
— Добре. — Він поставив Джейка на ноги, і той нетвердо захитався, витираючи мокрі очі. На його щоках залишалися темні патьоки, наче від туші для вій. — А тепер, мій юний нахабо, ми проведемо сеанс питань і відповідей. Я питаю — ти відповідаєш. Ясно?
Джейк не відповів. Він дивився на панель вентиляційних отворів, що оперізувала кімнату.
Цок–Цок ухопив його двома пальцями за носа й розлючено стис.
— Питаю, ясно?
— Так! —закричав Джейк. Він знову дивився Цок–Цокові в обличчя, плачучи вже не тільки від жаху, а ще й від болю. Він відчайдушно хотів знову подивитися на вентиляційні грати, хотів пересвідчитися, що побачене там — не просто вибрики наляканої, перенапруженої свідомості, але не наважувався. Джейк боявся, що за його поглядом прослідкує ще хтось — швидше за все сам Цок–Цок — і побачить там те, що побачив він.
— Добре. — Цок–Цок потягнув Джейка за ніс до свого крісла. Там сів і закинув ногу на бильце. — Побазікаймо трохи. Почнемо з твого імені. То що, як там тебе звати?
— Джейк Чемберз. — Через стиснуті ніздрі його голос звучав гугняво і невиразно.
— Ти натсі, Джейку Чемберзе?
Якусь мить Джейк не міг второпати, про що питає Цок–Цок.
— Я не розумію, про…
Але Цок–Цок тільки поводив його носом туди–сюди.
— Натсі! Натсі! Не грайся зі мною, хлопче!
— Не розумію… — почав було Джейк, а потім його погляд натрапив на старий автомат, що висів на спинці крісла, і йому знову згадався старий «Фоке–Вульф». І частини головоломки склалися докупи.
— Ні, я не наці. Я американець. Я народився вже після тієї війни!
Цок–Цок відпустив Джейків ніс, і звідти миттю ринув потік крові.
— Міг би зразу сказати, і я б тебе не чіпав, Джейку Чемберзе. Але принаймні тепер ти знаєш, як ми тут розмовляємо. Знаєш?
Джейк кивнув.
— Так. Чудово! Тоді почнімо з простих питань.
Джейк не міг відвести очей від вентиляційних ґрат. Те, що він побачив там раніше, не зникло. То був не витвір його уяви. У пітьмі за хромованими перетинками світилися очі з золотими обідцями.
Юк.
Цок–Цок дав йому ляпаса, відштовхнувши його до Ґешера, а той одразу ж відбив «подачу».
— Почалися уроки, серденько, — прошепотів йому на вухо Ґешер. — Вчися гарненько! Будь дуже уважний!
— Дивися на мене, коли я з тобою розмовляю, — наказав Цок–Цок. — Одне з двох: або ти мене поважатимеш, або я відірву тобі яйця.
— Гаразд.
Цок–Цокові очі лиховісно зблиснули.
— Що гаразд?
Продираючись крізь плетиво питань, Джейк відчайдушно шукав слушної відповіді, і зненацька в його
