задоволення панові Клопсу, бо ж він раз у раз
хапав рушника, що висів на спинці крісла, й одним махом витирав мокру лисину,
намагаючись захопити при цьому й шию, після чого вішав рушника на місце,
спочатку помахавши ним над головою, щоб розігнати мух.
Побачивши Фікса з Незнайком, які наближалися до будинку, пан Клопс відставив
чашку з недопитим чаєм і зацікавлено ждав, що буде далі.
— От, пане Клопс, грабіжника спіймав, — сказав Фікс, зупиняючись із Незнайком на
чималій відстані.
Пан Клопс підвівся з-за столу, підійшов до сходинок, що вели з веранди вниз, і,
склавши на животі свої пухлі ручки, почав розглядати Незнайка з голови до ніг.
— Напевно, в капкан попався? — спитав нарешті він.
— Так точно, пане Клопс. Жер малину й попався в капкан.
— Так, так, — промимрив Клопс. — Ну, я тобі покажу, ти в мене затанцюєш! Так
нащо ти малину жер, кажи?
— І не жер зовсім, а їв, — поправив його Незнайко.
— Ох ти, який уразливий! — посміхнувся пан Клопс. — І слова сказати не можна. Ну
гаразд! Так нащо ти їв малину?
— Ну, нащо…. Захотів їсти.
— Ах бідолашний! — з удаваним співчуттям вигукнув Клопс. — Захотів їсти! Ну, я
тобі покажу, ти в мене затанцюєш! А вона твоя, малина? Відповідай!
— А чому не моя? — відповів Незнайко. — Я ж ні в кого не відняв. Сам зірвав на
кущі.
Від злості Клопс мало не підскочив на своїх коротеньких ніжках.
— Ну, я тобі покажу, ти в мене затанцюєш! — закричав він. — Ти хіба не бачив, що
тут приватна власність?
— Яка ще приватна власність?
— Ти що, може, не визнаєш приватної власності? — спитав підозріливо Клопс.
— Чому ж не визнаю? — зніяковів Незнайко. — Я визнаю, тільки я не знаю, яка це
власність! У нас нема ніякої приватної власності. Ми все сіємо разом, і дерева
садимо разом, а потім кожен бере, що йому потрібно. У нас всього багато.
— Де це у вас? У кого це в вас? Чого у вас багато? Та за таку мову тебе треба
прямо в поліцію! Там тобі покажуть! Там ти затанцюєш! — вигукував Клопс,
розмахуючи руками й не даючи Незнайкові сказати й слова.
Нарешті він ляснув у долоні й закричав:
— Фекс!
На крик з дверей вискочив коротулька в такому ж одязі, як і Фікс, тільки без
кепки. Побачивши його, Клопс клацнув пальцями й показав рукою на підлогу біля
себе. Фекс одразу зрозумів, що треба було зробити, і, схопивши крісло, що стояло
біля стола, поставив його позаду Клопса. Клопс не поспішаючи опустився в крісло.
— Ану ж бо, приведи сюди цього… — сказав він. — М-м-м… Мілордика приведи сюди,
от.
Фекс щодуху кинувся виконувати наказ.
— Щастя твоє, що я добрий коротулька, — мовив Клопс Незнайкові. — Я тебе в
поліцію не відішлю. З поліцією, братику, ліпше не зв'язуватись. Від поліції
ніякої вигоди — ні мені, ні тобі, хай їй чорт!
У цей час з'явився Фекс з великим кудлатим собакою на ланцюгу.
— Ну що ж, я тебе відпущу, — вів далі Клопс, звертаючись до Незнайка. — Тільки
ти тікай, голубчику, швиденько, а то як би собачка тебе трошки не покусав…
Розв'яжи-бо його! — звелів він Фіксу.
Фікс розв'язав Незнайкові руки.
— Ну тепер тікай, чого ж ти стоїш? — сказав Клопс. — Чи, може, хочеш, щоб на
тебе собаку спустили? Ану, Фекс, спусти на нього собаку.
Побачивши, що діло складається зовсім кепсько, Незнайко щодуху побіг геть. У цей
же час Фекс відв'язав ланцюг, і кудлатий пес кинувся за Незнайком.
— Кусі його, Мілордик, кусі! — радісно вищав Клопс і плескав у долоні.
Відчувши, що пес доганяє його, Незнайко круто повернув убік. Пес за інерцією
промчав далі. Цей прийом Незнайко повторював щоразу, коли Мілордик підбігав
близько, і псові ні разу не вдалося вкусити його. Вони бігали навколо будинку по
клумбах із квітами. Вирвані з коренем маргаритки, ромашки, братки, тюльпани так
і летіли з-під ніг у різні боки.
— Мілордик, кусі його! — надривався Клопс. — Чого ж ти валандаєшся? Не можеш з
одним злодюжкою справитись? Бери його! Ах ти, кляча! Ось я тобі покажу, ти в
мене затанцюєш!.. Гей, Фекс!
— Що накажете, хазяїне? — Фекс шанобливо нахилився до Клопса.
— Негайно приведи сюди цього… М-м-м… Приведи сюди Цезаріно.
— Слухаю! — пробурмотів Фекс і кинувся вбік.
За хвилину він привів безхвостого худорлявого пса з довгими кощавими лапами й
короткою коричневою шерстю.
— Спускай його! — заверещав Клопс. — Ану кусі його, Цезаріно!
Побачивши, що Мілордикові прибуло підкріплення, Незнайко кинувся з пагорба вниз
і застрибав по грядках з полуницями. Обидва пси ганялись за ним, не розбираючи
дороги, й безжалісно толочили полуниці.
— Що вони роблять! Що вони роблять! — заволав Клопс, збігаючи вниз і хапаючись
за лисину. — Вони знищать мої полуниці! Цезаріно, Мілордику, хапайте його, хай
йому всячина! Оточуйте його! Забігайте з двох боків! Ах, йолопи, дурні, ідіоти
безтямні! Два безтямних ідіоти не можуть з одним безтямним телепнем справитись!
А ви чого роти пороззявляли? — закричав Клопс на коротульок, що працювали на
грядках. — Ловіть його! Стоять і сміються, безтямні! Ось я вас!
Коротульки покинули роботу й почали бігати за собаками по грядках. Клопс одразу
побачив, що з цього нічого доброго для полуниць не вийде.
— Назад! — загорлав він. — Ось я вам покажу, як толочити полуниці, ви в мене
затанцюєте!
Коротульки зупинилися. Клопс сам кинувся доганяти Незнайка й попав ногою в
капкан.
— Це ж що таке робиться? — заверещав він, скорчившись від болю. — Гей, Фікс,
Фекс, ви що ж, роззяви, дивитесь? Я вам покажу, негідники, ви в мене затанцюєте!
Понаставляли скрізь капканів! Звільніть мене, розбишаки, а то я не знаю, що
буде!
Фікс і Фекс підбігли до нього й почали вивільняти його ногу з капкана. У цей час
Незнайко, Мілордик і Цезаріно перебігли на грядки з огірками та помідорами. В
одну мить перетоптали, вже важко було й розібрати, де росли огірки, а де
помідори.
— Ай-ай-ай! Та що ж це вони там роблять! — закричав Клопс, наливаючись зі злості
кров'ю. — Гей, Фікс, Фекс, що ви роти пороззявляли, йолопи! Скоріше несіть сюди
рушницю, я уб'ю його, мов собаку, він у мене затанцює!
Фікс і Фекс миттю зникли й за хвилину повернулися з рушницею.
— Стріляйте в нього! — волав, бризкаючи слиною, Клопс. — Все одно мені за це
нічого не буде!
Фікс, у руках якого була рушниця, прицілився і стрельнув. Куля просвистіла за
два кроки від Незнайка.
— Ну хто так стріляє? Хто так стріляє? — репетував роздратовано Клопс. —
Дайте-но мені рушницю. Я вам покажу, як треба стріляти!
Він вихопив у Фікса рушницю і вистрілив, проте влучив не в Незнайка, а в
Цезаріно. Бідний пес дико завищав. Підскочивши вгору й зробивши в повітрі
сальто, він упав на спину й уже не рухався, лежачи догори лапами.
— Ну от бачите, дурні! — репетував Клопс, хапаючись за голову. — Через вас
собаку порішив!
