— Швидко в поліцейське управління!
Двигун загуркотів. Автомобіль застрибав по бруківці й за чверть години Незнайко
був уже в поліцейському управлінні. Поліцейський, якого, до речі, звали Фіглем,
здав Незнайка з рук до рук другому поліцейському, якого звали Міглем.
Поліцейський Мігль був одягнутий у такий же мундир, як і Фігль, тільки гудзики
на його мундирі були не такі яскраві, як на мундирі Фігля. Це, напевне,
пояснювалось тим, що служба поліцейського Мігля проходила не на відкритому
повітрі, а в закритому, погано провітрюваному приміщенні, від чого метал, з
якого були зроблені гудзики, поступово вкривався окисом і тьмянів.
Усі стіни цього приміщення були заставлені високими шафами, в яких були
відомості про різних злочинців. Посеред кімнати стояв міцний дубовий стіл з
масивними прямими чотирикутними ніжками. Позаду стола з одного боку стояв
фотографічний автомат для виготовлення фотокарток, з другого боку —
рентгенівський апарат, за допомогою якого просвічували арештованих наскрізь, щоб
узнати, чи, бува, не приховали вони крадених коштовностей у себе в шлунку,
заздалегідь проковтнувши їх. Біля дверей стояла так звана штафірка, тобто прилад
для вимірювання зросту злочинців, що складався з довгої, установленої на
підставці вертикальної рейки з поділками та рухомої планки.
На столі стояли телефонний апарат, скринька з чистими бланками для реєстрації
арештованих, плоска коробочка з чорною друкарською фарбою, щоб робити відбитки
пальців, і мідна каска Мігля.
Для точності треба сказати, що мідна каска Мігля блищала не так яскраво, як
каска Фігля. Ця обставина особливо впадала в очі, коли Фігль, зайшовши до
кімнати, зняв з голови каску й поставив її поряд з каскою Мігля. При цьому
виявилося ще й те, що Фігль і Мігль були дуже схожі один на одного: обоє
вилицюваті, широколиці, у обох низькі лоби й темне жорстке, підстрижене їжаком
волосся, що починалося мало не від самих брів.
Незважаючи на велику зовнішню схожість, характери Фігля і Мігля були зовсім
різні. Якщо Фігль був коротулька сердитий і не терпів, за його власними словами,
ніяких балачок, то Мігль, навпаки, любив поговорити і навіть пожартувати. Як
тільки двері зачинилися за Фіглем, Мігль сказав Незнайкові:
— Осмілюся вам доповісти, голубчику, що в усьому поліцейському управлінні перша
персона — це я, бо перше, що ви бачите, опинившись тут, це не що інше, як моє
обличчя. Хи-хи-хи-хи! Правда ж, дотепний жарт?
Не давши Незнайкові відповісти на поставлене запитання, він мовив далі:
— Моїм найпершим обов'язком є встановити особу кожного спійманого злочинця,
тобто в даному разі вашу особу.
— Але ж я не злочинець! — заперечив Незнайко.
— Усі так кажуть, голубчику, — перебив його Мігль, — бо мета кожного злочинця
заплутати поліцію, заморочити їй, так би мовити, голову і, скориставшись цим,
утекти. Повинен, однак, попередити вас, голубчику, що вам це не вдасться,
оскільки у нас винятково точні методи розслідування злочинів, і ви зараз у цьому
пересвідчитесь самі. Прошу вас назвати своє ім'я.
— Незнайко.
— От бачите, сказав Мігль, — ви кажете, що вас звуть Незнайком, але звідкіля я
можу знати, що Незнайко — це справжнє ваше ім'я? Може, під іменем Незнайка
ховається якийсь небезпечний злочинець. Адже злочинці люблять міняти свої імена.
Ось і ви, приміром. Сьогодні ви, для прикладу кажу, Незнайко, завтра —
Всезнайко, післязавтра — ще який-небудь Чортопхайко (хи-хи! Правда ж, дотепно?).
Спробуй тут розберися! Ми ж, однак, у всьому прекрасно розберемося. Смію
звернути вашу увагу на ці три шафи. В них зберігаються у нас описи всіх
злочинців, з якими нам коли-небудь доводилося мати справу. Але коли ми почнемо
шукати опис вашої особи в усіх трьох шафах, то не впораємося з цим і за три
роки. Для прискорення розшуку ми ділимо всіх злочинців на три категорії. В
першій шафі у нас описи злочинців, у яких високий зріст, у другій — середніх, а
в третій — низеньких. Щоб знайти ваш опис, ми повинні виміряти ваш зріст.
— Але у вас не може бути мого опису, адже я тільки сьогодні прибув на вашу
планету, — пробурмотів Незнайко.
— Усі так кажуть, голубчику, абсолютно всі! — вигукнув Мігль, навіть не
слухаючи, що говорив Незнайко. — Ось прошу вас стати на хвилинку до штафірочки.
Отак… Стійте смирненько! П'яточки вкупі! Руки витягніть униз!
Кажучи це, Мігль поставив Незнайка потилицею до вертикальної рейки і, опустивши
йому на голову рухому планку, примітив поділку, на яку показувала стрілка
приладу.
— Так, — мовив він. — Ваш зріст, виражений у стандартних вимірювальних одиницях,
дорівнює сімдесяти двом. Отже, ви коротулька середнього зросту, й шукати ваш
опис треба в другій шафі. Однак це ще не все. Як ви самі можете пересвідчитися,
в кожній шафі у нас троє відділень. У верхніх відділеннях кожної шафи у нас
зберігаються коротульки з великими головами, в середніх відділеннях — коротульки
із середніми головами і, нарешті, в нижніх — коротульки з маленькими головами.
Вимірюємо окружність вашої голови… Отак… Тридцять одиниць. Бачимо, таким чином,
що у вас голова велика; вас, виходить, треба шукати у верхньому відділенні. Але
й це ще не все: в коленому відділенні, як бачите, по три полиці. На перших
полицях у нас скрізь коротульки з довгими носами, на других — із середніми, на
третіх — з коротенькими. Вимірюємо ваш ніс і бачимо, що він завдовжки лише дві з
половиною одиниці, тобто коротенький. Ваш опис, виходить, треба шукати на третій
полиці верхнього відділення другої шафи. Це вже суща дрібниця, оскільки бланки з
описами розміщені відповідно до зросту. Нас не цікавлять злочинці, у яких зріст
сімдесят і сімдесят один — відкидаємо їх; нас не цікавлять голови двадцять вісім
і двадцять дев'ять — відкидаємо; нас не цікавлять носи два і півтора—
відкидаємо. А ось і ваш бланк, усе точно: зріст — сімдесят два, окружність
голови — тридцять, ніс — два з половиною… Знаєте, хто ви?
— Хто? — злякано спитав Незнайко.
— Знаменитий бандит і грабіжник на ім'я Красавчик, який пограбував шістнадцять
поїздів, учинив десять збройних нападів на банки, сім разів тікав із тюрем
(останній раз утік минулого року, підкупивши охорону) і вкрав за весь час
коштовностей на суму двадцять мільйонів фертингів! — радісно всміхаючись,
повідомив Мігль.
Збентежившись, Незнайко, замахав руками.
— Та що ви? Що ви? Це не я! — вигукнув він.
— Та ні, ви, пан Красавчик! Чого ви соромитеся? Маючи стільки грошей, вам нічого
соромитися. Думаю, що від двадцяти мільйонів у вас дещо лишилося. Дещо ви,
звісно, приховали. Та дайте ви мені з цих ваших мільйонів хоча б сто тисяч, і я
відпущу вас. Адже ніхто, крім мене, не знає, що ви знаменитий грабіжник
Красавчик. А замість вас я засаджу в тюрму якого-небудь волоцюжку, і все буде
гаразд, чесне слово!
— Запевняю вас, ви помиляєтесь! — сказав Незнайко.
— Ну от! Соромно вам, пане Красавчику! Невже вам шкода якихось там ста тисяч?
При таких доходах, як ваші, я б і двохсот не пошкодував, аби лиш бути на волі.
Ну дайте хоч п'ятдесят тисяч… Ну, двадцять… Менше не можу, чесне слово! Дайте
двадцять тисяч і забирайтеся собі під чотири вітри.
— Просто не розумію, про що ви говорите, — розвів руками Незнайко. — Я не
Красавчик і…
— Знаю, знаю все, що ви скажете, — перебив Мігль. — Ви не Красавчик і ніяких
грошей не брали, але ось тут, на бланку, все ваше. Зріст — сімдесят два. Ваш
зріст чи не ваш? Голова — тридцять. Ваша голова? Ніс — два з половиною… І ще
фотокарточка ваша тут.
Незнайко глянув на карточку, яка була приклеєна до бланка, і сказав:
— Це не моя фотокарточка. Я зовсім не схожий на коротульку, який тут знятий.
— Правильно! Зовсім не схожі! А чому? Тому що ви змінили свою зовнішність. У
нас, голубчику, за гроші все можна зробити. І зовнішність свою змінити, й навіть
носа іншого собі приростити. Такі випадки вже бували.
