— Моє ім'я Мигс, але ти можеш звати мене просто Мига.
Незнайко влігся на полиці і вже хотів заснути, аж раптом згадав про Пончика.
— Матінко! — скрикнув він. — А Пончик же там лишився!
— Який Пончик? — здивовано спитав Мига.
Незнайко почав розповідати Мизі, як вони летіли в ракеті з Пончиком. Мига
сказав:
— Про це поки що не кажи нікому ні слова. Тобі все одно не повірять, і ти тільки
зіпсуєш діло. До всього треба братися з розумом. По-моєму, тебе тут довго не
триматимуть. А ми ось що зробимо. Я дам тобі листа до одного надійного
коротульки. Як тільки звільнишся, підеш прямо до нього. Він тобі дасть притулок
на перший час, а потім ми з тобою зустрінемось і влаштуємо це діло. Не турбуйся,
все зробимо: і Пончика виручимо, й самі не будемо скривджені. У мене визрів уже
в голові план…
Мига ще хотів щось сказати, але в цю мить очі у Незнайка заплющились, і він
заснув так міцно, як уже давно не спав.
Це була його перша ніч на Місяці.
_Розділ_одинадцятий_
ЗВІЛЬНЕННЯ
Уранці Незнайка розбудив страшенний гамір.
— Вставай! Роздягайся! В ряди шикуйся! — оглушливо ревів чийсь противний
гугнявий голос.
Розплющивши очі й поволі прочумавшись, Незнайко оглянувся довкола і впевнився,
що це кричав, стоячи в дверях, поліцейський Дригль. У руках у нього був
невеличкий апарат, схожий на радіоприймач з гучномовцем. Дригль викрикував слова
прямо в апарат, і гучномовець посилював його голос так, що, не здригаючись, не
можна було слухати.
Мига побачив, що Незнайко прокинувся, і сказав:
— Вставай скоріше, роздягайся!
— А навіщо роздягатися?
— Побачиш. Та швидше, а то намокнеш в одежі.
Не сказавши більше ні слова, Мига роздягнувся і, лишивши одяг на полиці, скочив
униз. Незнайко зробив так само. Опинившись на підлозі, він побачив, що всі
коротульки вже стояли між полицями голяком.
— Шикуйся один за одним! Струнко! — репетував Дригль.
Упевнившись, що всі коротульки позлазили з полиць, він натиснув одну з кнопок,
котрі були на стіні коридора біля дверей, і Незнайко одразу ж побачив, що всі
полиці із стояками, на яких вони трималися, почали опускатися в чотирикутні
отвори, що з'явились у підлозі. Не минуло й хвилини, як усе приміщення було
звільнене від полиць, і в ньому лишилися лише голі коротульки. Як тільки полиці
зникли, отвори в підлозі щільно закрилися внизу. Побачивши це, Дригль замкнув
двері і натиснув ще одну кнопку. Одразу ж із круглих отворів, що були в стінах,
в усі боки бризнули сильні струмені води. Рятуючись від струменів, голі
коротульки кинулися врозтіч, але потоки води наздоганяли їх повсюди і збивали з
ніг. Не встигав коротулька стати на ноги, як знову попадав під водяний струмінь
і знову падав па підлогу. Бігаючи по всіх закутках і падаючи, коротульки терлися
тілом об підлогу й стіни; стикаючись між собою, вони мимоволі доторкались один
до одного і добре одмивалися.
Тюремне начальство влаштувало миття в самій каталажці, щоб не витрачати грошей
на будівництво спеціальної умивальні, щоб не водити арештованих у лазню, бо це
теж коштувало б грошей, до того ж хто-небудь із арештованих міг би при цьому
втекти.
Поки коротульки проходили вищеописану водну процедуру, їхній одяг і полиці, на
яких вони спали, проходили так звану санітарну обробку, тобто їх обкурювали
спеціальними отруйними газами, від яких дохли блощиці й блохи та інші шкідливі
комахи. Це, звичайно, робилося зовсім не тому, що поліція якось особливо
піклувалася про арештованих коротульок. Поліції було байдуже — кусають
арештованих блохи чи не кусають. Все діло було лише в тому, що як тільки в
каталажці заводились блощиці чи блохи, вони розповзалися по всьому поліцейському
управлінні й кусали самих поліцейських, а їм це не подобалось.
Коли водна процедура кінчилася, отвори в підлозі знову відкрилися, і полиці
разом з продезинфікованим одягом піднялися нагору. Тремтячи від холоду,
коротульки почали мерщій одягатися. Не встигли вони одягтись, як двері
відчинилися, на порозі став Дригль. — Шикуйся! — закричав він.
Коротульки швидко вишикувалися в один ряд.
— Усі, кого назву, крок уперед! — скомандував Дригль і почав називати коротульок
за списком. — Козлик, Босий, Антиквар, Москіт, Гримза, Віртуоз, Амба, Бісер,
Болід, Незнайко…
Кожен названий одразу ж виходив на крок уперед. Незнайко почув своє ім'я і теж
ступив крок уперед. У цей час хтось торкнув його за плече. Оглянувшись, Незнайко
побачив Мигу, який подавав капелюха.
— Ось твій капелюх, Незнайку, — зашепотів Мига. — Я його навмисне від Стриги
сховав. Візьми, а то ти, може, й не повернешся сюди. В капелюсі лист, — додав
Мига й приклав палець до губів, застерігаючи, щоб Незнайко мовчав.
Закінчивши читати список, Дригль провів викликаних коротульок по коридору й
заштовхав їх всіх у тісну кімнатку.
— Сидіть тут, і ніяких балачок! — наказав він.
Кімнатка, в якій опинилися приятелі, була зовсім порожня. В ній не було ніяких
меблів. Єдине, що в ній було, це чотири голі стіни без вікон та двоє дверей,
одні проти одних, як у шлюзокамері.
— Ну от! — пробурчав Козлик, оглянувшись навсібіч. — Сказав — сидіти, а на чому
тут сидіти?
— А навіщо нас сюди привели? — спитав Незнайко.
— Мабуть, до судді,— відповів Москіт, який краще за інших знав порядки в
поліцейському управлінні.
— А чого до судді? — поцікавився Незнайко.
На це питання Москіт не встиг відповісти, бо двері у стіні навпроти відчинилися,
і Дригль, заглянувши в кімнату, сказав:
— Москіт, фіть-фіть!
Москіт не ждав повторення наказу і, не гаючись, вийшов з кімнати. Через якийсь
час двері знову відчинились, і Дригль сказав:
— Гримза, фіть-фіть!
Далі все йшло в тому ж порядку:
— Амба, фіть-фіть!
— Бісер, фіть-фіть!
— Болід, фіть-фіть!
Не минуло й десяти хвилин, як у кімнаті осталися лише Незнайко та Козлик. Суддя,
як видно, вершив свій суд швидко, без тяганини. Почувши, нарешті, своє ім'я,
Незнайко вийшов за двері й опинився у великій похмурій кімнаті з сірими стінами.
Прямо перед ним височів довгий стіл, за яким сидів на м'якому високому кріслі
поліцейський. Він був одягнутий так само, як і інші поліцейські, тільки замість
каски у нього на голові був довгий жовтий ковпак з оранжевими помпонами і з
такою ж оранжевою волохатою китичкою на кінці.
Це й був суддя, про якого казав Незнайкові Москіт. Звали його суддя Брехль. Крім
судді Брехля і поліцейського Дригля, в кімнаті був уже відомий нам поліцейський
Мігль. Вій стояв поряд з кріслом, на якому поважно сидів Брехль, і тримав під
пахвою кілька картонних папок з описом зовнішності злочинців і відбитками їхніх
пальців.
— А це що за птах? — спитав Брехль, побачивши Незнайка.
Поліцейський Мігль шанобливо нахилився до Брехля і почав щось швидко шепотіти,
скоса позираючи на Незнайка. Але Брехль навіть не дослухав Мігля до кінця.
