— Що ти! Що ти! — обурено сказав він. — Так, по-твоєму, це Красавчик?
— Так точно, пане Брехль, — догідливо нахилившись, пробурмотів Мігль. — Ось,
будьте ласкаві, гляньте…
Мігль розгорнув одну папку й підсунув її під ніс Брехлю.
— Ви зовсім тут подуріли! — закричав роздратовано Брехль. — Хто такий Красавчик,
по-твоєму? Га?.. Красавчик — особа відома! Красавчика всі знають. Красавчик —
мільйонер! Красавчик підкупив половину поліції, а завтра він, коли захоче, всіх
нас з усіма нашими бебехами купить… А це хто?.. — кричав далі Брехль, показуючи
на Незнайка пальцем. — Хто він такий, я питаю! Хто його знає? Що він зробив?
Пообідав безплатно? Так за це його сюди? А йому сюди тільки й треба, дурні ви
безпросвітні! Тут йому і тепло, й світло, і блохи не кусають. Він тільки й мріє,
як би скоріше потрапити в каталажку й почати об'їдати поліцію! Це не справжній
злочинець, а шантрапа з порожніми кишенями. Що з нього візьмеш, коли у нього
навіть на обід грошей нема? Ви мені справжніх злочинців подавайте, а з такою
шушваллю розправляйтеся своїми методами! Нічого всякою дрібнотою поліцейське
управління засмічувати!
— Так я ж і хотів своїми методами, а потім думаю: а що, як він Красавчик? —
ніяково промимрив Мігль.
Брехль нетерпляче махнув рукою і повернувся до Незнайка:
— Отже, ти пообідав?
— Пообідав, — несміливо признався Незнайко.
— То ти, може, ще й закусити хочеш, га? Ану, Дригль, розквитайся з ним своїми
методами!
Дригль схопив Незнайка за комір, поставив навпроти широких двійчастих дверей і
так уперіщив кийком по шиї, що Незнайкові потемніло в очах, він полетів через
усю кімнату, стукнувся головою об двері, від чого вони широко розчахнулись, і,
вилетівши прямо на вулицю, гепнувся посеред бруківки. Від удару і від дії
електрики він деякий час не міг прийти до тями. Поступово свідомість повернулась
до нього, й він уже хотів підвестися на ноги, як раптом побачив, що двері
поліцейського управління знову розчахнулись, і з них вивалився на бруківку
Козлик. Незнайко схопився, підбіг до нього й став допомагати піднятися.
— Шахраї! Мерзотники! Злочинці! Негідники! Я вам покажу! — кричав з сльозами на
очах Козлик.
Він підвівся і насварився кулаком у напрямку вже зачинених дверей.
— За що вони тебе так? — співчутливо спитав Незнайко.
— Сам не розумію! Цей осел у ковпаку питає: «Тобі не набридло, голубчику, в
каталажці сидіти?» Я кажу: «Набридло, голубчику, та що вдієш!» — «А чи не хочеш,
щоб тобі скоротили строк?» — «Хочу», — кажу. «Це, — каже, — можна влаштувати.
Ану, Дригль, скороти йому строк». Ну, Дригль як уперішить мене кийком по шиї!
Бачив, як я на бруківку гепнувся?
Незнайко не знав, як утішити бідолашного Козлика.
— Добре, що у вас тут сила тяжіння у шість разів менша, ніж на Землі, — сказав
він. — Коли б ти у нас так брякнувся, то й кістки поламав би.
— Шахраї нещасні! — схлипнув Козлик, потираючи рукою шию, де він ударився. — Не
хочеться тільки зв'язуватись, а то я б їм показав. За правилом, вони повинні
були дати нам поснідати, а потім із тюрми гнати!
— А ти за що в каталажку попав? — спитав Незнайко.
— За те, що бублика понюхав, — признався Козлик. — Ти не думай, я зовсім не
злодій. Просто я занадто довго ходив без роботи. Всі гроші, які в мене були,
проїв, усе, що в мене було, продав і вже голодував. Одного разу два дні підряд
зовсім нічого не їв. На третій день ішов повз булочну. Думаю: зайду хоч
подивлюся, які бублики бувають, то, може, апетит пропаде. Зайшов у булочну, а
там всюди калачі, булки, пиріжки, ватрушки, коржики, пончики. Все пахне так, що
одуріти можна. А тут бублики прямо на прилавку лежать. Я взяв один бублик,
понюхав. А господар помітив. Як схопить мене за руку і ну гукати поліцейського:
«Він, — каже, — хотів у мене бублик з'їсти». Що там було! Бублик у мене
відібрали, по шиї мені надавали та ще на три місяці засадили в холодну.
Витерши рукавом сльози і трохи заспокоївшись, Козлик спитав:
— Ти куди підеш тепер?
— Сам не знаю, — відповів Незнайко.
— А в тебе гроші є?
— Нема.
— І в мене нема. А до вечора треба було б десь заробити. Без грошей у нас не
можна.
В цей час Незнайко підняв з бруківки капелюх, що злетів з голови, і побачив, як
з нього випав білий конверт.
— А! — згадав Незнайко. — Це ж той лист, про який мені казав Мига. Противний
Дригль так лупонув мене, що всю пам'ять відбило!
Козлик підняв конверт і прочитав написану на ньому адресу: «Кручена вулиця,
Зміїний провулок, будинок № 6, власникові магазину різнокаліберних товарів
панові Жуліо».
— Я знаю, де Кручена вулиця, — сказав Козлик. — Ходімо, покажу тобі, може, пан
Жуліо нам яку-небудь роботу дасть.
Незнайко сховав листа знову з капелюх, а капелюха натягнув щільніше на голову.
Через півгодини наші друзі дісталися до Крученої вулиці і звернули у вузенький
провулок, що змією звивався серед високих будинків. Будинки по обидва боки
провулка стояли так близько один до одного, що проміння світла губилось у
верхніх поверхах, і тому внизу, де містилися численні магазини, панувала
таємнича напівтемрява.
Побачивши над дверима одного з магазинів вивіску з написом «Продаж
різнокаліберних товарів», Незнайко та Козлик увійшли в магазин і тільки тоді
зрозуміли, які товари тут продавалися.
Перше, що зразу впадало в очі, були рушниці різних систем і калібрів, які стояли
рівними рядами на спеціальних дерев'яних підставках. На прилавку у зразковому
порядку лежали різноманітні пістолети, ножі, фінки, кинджали, обушки і кастети.
Вздовж стін були обладнані вітрини, освітлені зсередини, в них красувалися
набори злодійських відмичок, сталеві пилочки, свердла, обценьки, кусачки, ломики
для зламування замків, автогенні апарати: для розрізування вогнетривких шаф і
скринь. У вітрині, над якою висів напис «Поліцейське начиння», були виставлені
гумові електричні кийки різних фасонів, сталеві наручники, кайдани, запалювальні
й сльозоточиві бомби та інші речі поліцейського вжитку.
Тут же містилася вітрина, в якій були виставлені різноманітні маски: і такі, які
закривають лише верхню частину обличчя, з прорізами для очей, і такі, які
надіваються повністю на голову, наче гостроверхий капюшон. Крім масок, тут були
також грим, перуки, накладні бороди й вуса — все, що допомагає змінювати
зовнішність.
У правому кутку стояло опудало поліцейського в повному обмундируванні, з
блискучою мідною каскою на голові й гумовим кийком у руці. В лівому кутку було
опудало грабіжника, який підкрадається до вогнетривкої каси, з величезним
пістолетом в одній руці і потайним електричним ліхтарем у другій. Його шия була
пов'язана строкатою картатою хусткою, на голові була картата кепка з широким
козирком, такі ж картаті штани щільно облягали його ноги, обличчя закривала
чорна маска. Опудала зроблені так майстерно, ніби то були справжні живі
коротульки.
Серед цих дивовижних експонатів Незнайко й Козлик якось не одразу помітили
продавця, нижню половину якого закривав прилавок, а верхня була одягнута в сіру,
непомітну на фоні сірої стіни куфайку. Поки в магазині нікого не було, продавець
нерухомо стовбичив собі за прилавком, як той павук, що терпеливо очікує, коли в
його павутину попаде муха, та тільки-но стукнули двері, він усім корпусом
подався вперед, спершись на прилавок руками, наче збирався вискочити з-за нього.
Побачивши, що Незнайко й Козлик нерішуче зупинилися, він сказав:
— Будьте ласкаві, панове! Чим можу служити? В нашому магазині є багатющий вибір
холодної і вогнепальної зброї. Можу запропонувати найновішу модель
крупнокаліберної гвинтівки з
