Підійшовши до залізних дверей у кінці складу, Жуліо натиснув ще одну кнопку.
Залізні двері відчинилися. Наші друзі пройшли вузеньким напівтемним
коридорчиком, спустилися по невеличких гвинтових сходах униз і опинилися в
підземному гаражі.
Пан Жуліо розшукав свій автомобіль, пофарбований яскравою жовтою емалевою
фарбою, відімкнув ключиком дверцята і запросив своїх супутників сідати. Сівши за
кермо, він вивів машину з гаража й швидко поїхав по підземному тунелю. Незнайко
й Козлик навіть не помітили, в якому місці автомобіль вискочив на поверхню землі
й помчав по вулиці. Не встигли вони оглянутися, як знову були біля поліцейського
управління.
— Прошу вас хвилиночку зачекати, — сказав Жуліо і, вискочивши з машини, зник за
дверима.
_Розділ_дванадцятий_
НІЧНИЙ ЗАХІД
Не минуло й п'яти хвилин, як пан Жуліо вийшов з поліцейського управління уже в
супроводі Миги.
— Ну от ми й знову разом, — сказав Мига, сідаючи в автомашину. — Ви зробили все
точно, Незнайку, як я просив, і дуже прислужилися мені. А я, в свою чергу,
допоможу вам. Ви вже встигли трохи познайомитися з Незнайком? — звернувся Мига
до пана Жуліо.
— Так, звичайно, — підтвердив Жуліо й ввімкнув автомобільний двигун.
— Але, мабуть, ще не все знаєте про нього, — сказав Мига. — Справа в тому, що
Незнайко прилетів до нас з іншої планети з неоціненним вантажем. Він привіз
насіння гігантських рослин, що дають величезні плоди. Ви розумієте, яку допомогу
ми могли б подати нашим біднякам? Адже у багатьох з них дуже мало землі, й вони
не можуть прожити зі свого врожаю. Якби кожен міг вирощувати плоди в десятки
разів більші від тих, які вирощує тепер, то в нас зовсім зникли б злидні.
— Ну що ж, це добре, — розважливо мовив Жуліо. — Нехай Незнайко віддасть це
насіння нам, а ми продаватимем його біднякам. Можна буде добряче нажитися. І
Незнайко не буде скривджений.
— Це правильно, — погодився Мига. — Але вся незручність у тому, що це насіння
лишилось на поверхні Місяця, в ракеті. А в нас нема літальних апаратів, які
можуть підніматись на таку височінь. Отже, спершу доведеться сконструювати й
побудувати такий апарат, але для цього потрібні будуть гроші.
— От з грішми і буде важче, — сказав Жуліо. — Я знаю багатьох, що не відмовилися
б одержати гроші, але не знаю нікого, хто погодився б добровільно віддати їх.
— Це справді так, — сказав, усміхаючись, Мига. — Але в мене вже визрів чудовий
план. Гроші на це діло повинні дати самі ж бідняки. Ми ж для них хочемо дістати
насіння з Місяця.
— Правильно! — зрадів Жуліо. — Ми створимо акціонерне товариство. Випустимо
акції… Ви знаете, що таке акції? — запитав він Незнайка.
— Ні, мені щось не доводилось чути про них, — признався Незнайко.
— Акції — це такі папірці, ну, ніби грошові знаки, їх можна надрукувати в
друкарні. Кожну акцію ми будемо продавати, скажімо, по фертингу. Виручені гроші
потратимо на будівництво літального апарата, а коли насіння буде доставлене,
кожний власник акцій одержить свою частину насіння. Звичайно, у кого буде більше
акцій, той і насіння одержить більше.
Уся ця розмова відбувалася, коли автомобіль уже мчав вулицями міста. Побачивши
по дорозі ресторан, Мига сказав:
— Я пропоную відзначити народження нашого акціонерного товариства добрим обідом.
За кілька хвилин наші подорожні сиділи в ресторані й апетитно обідали.
— Зараз найголовніше — примусити бідняків розщедритись і купувати наші акції, —
мовив Мига.
— А як їх примусиш? Вони не повірять, що десь там на Місяці лежить насіння.
Потрібні докази, — сказав Жуліо.
— Я вже все обдумав, — відповів Мига. — Ми почнемо з того, що зчинемо галас
навколо цього діла. В першу чергу треба надрукувати в газетах, що до нас прибув
коротулька з іншої планети. А коли всі повірять, ми надрукуємо, що цей космічний
коротулька привіз насіння, і тут же сповістимо про заснування акціонерного
товариства.
— А коли нам скажуть, що це обман? — заперечив Жуліо. — Які у Незнайка докази,
що він з іншої планети? На вигляд він такий же коротулька, як і всі ми.
— Правильно! — вигукнув Мига. — Скажіть, Незнайку, чим ви можете підтвердити, що
ви прибулець з космосу? Може, у вас лишився який-небудь скафандр? Не могли ж ви
подорожувати в космічному просторі без скафандра!
— Скафандр у мене справді був, — признався Незнайко, — але я його сховав у саду
під кущем, коли спустився сюди до вас з місячної поверхні.
— Де ж цей сад?
— Тепер я вже не можу пригадати, бо мене спіймав якийсь напівбожевільний пан
Клопс і почав цькувати собаками за те, що я зірвав у нього в саду яблуко.
— А, Клопс! — вигукнув, зрадівши, Мига. — Ну, тоді ще не все втрачено. Гей,
офіціанте, принесіть нам телефонну книгу!
Офіціант миттю виконав наказ, і Мига заходився гортати книгу. Він скоро знайшов
розділ, де були надруковані прізвища на літеру «К», і сказав:
— Дивіться: Клопс, Велика Собача вулиця, будинок № 70. Як тільки смеркне, ми
повинні бути у цього Клопса і зробити обшук в його саду. Ви, Козлику, теж
поїдете з нами. Для вас знайдеться робота.
Невдовзі жовтий автомобіль пана Жуліо можна було побачити у Зміїному провулку,
біля магазину різнокаліберних товарів, а коли стало темно, він уже мчав по
Великій Собачій вулиці. Біля будинку № 70 автомобіль зупинився, і з нього вийшли
четверо поліцейських з потайними ліхтариками й гумовими електричними кийками в
руках. Найкмітливіші читачі, напевне, вже здогадалися, що це були не справжні
поліцейські, а тільки переодягнуті в поліцейську форму Жуліо, Мига та Незнайко з
Козликом.
Мига одразу підійшов до воріт, зазирнув у щілину і, помітивши світло у вікнах
будинку, почав гучно стукати кийком у хвіртку. Через якийсь час двері будинку
відчинилися, з них вийшов Фікс з рушницею в руках і зачалапав у своїх капцях по
доріжці.
— Хто стукає? — спитав він, підійшовши до хвіртки.
— Поліція! — заявив Мига. — Відчиняйте негайно!
Почувши слово «поліція», Фікс розгубився й одразу відчинив хвіртку. Побачивши
перед собою чотирьох поліцейських у блискучих касках, він так перелякався, що
затремтів усім тілом і випустив рушницю.
— Ви арештовані! — сказав Мига і спрямував йому просто в очі промінь ліхтаря.
У цей же час Жуліо підбіг до нього ззаду, накинув на шию зашморг і ловко скрутив
за спиною руки.
— За-за-за що мене арештовано? — спитав, заїкаючись від страху, Фікс.
— За те, що задаєте ідіотські запитання, — пояснив Мига.
— Але дозвольте… — почав був Фікс.
Більше він нічого не встиг сказати, бо Жуліо миттю заткнув йому рота гумовим
кляпом.
Ви пробачте, Незнайку, що ми повелися з цим телепнем дещо грубувато, — сказав
Мига, — але інакше не можна було, бо ж він міг пальнути в нас з рушниці. Будь
ласка, покараульте тут біля хвіртки, а коли треба буде, ми покличемо вас… Ну, а
ти марш до будинку, й щоб не було ніякого писку! — наказав Мига Фіксові й
штовхнув його ззаду ногою.
Фікс покірно почвалав по доріжці. У цей час з будинку вискочив другий слуга пана
Клопса — Фекс. Не встиг він і слова сказати, як руки йому були скручені, а в
роті стирчав гумовий кляп.
Сам пан Клопс сидів у цей час вдома й, нічого не підозрюючи, пив какао з великої
голубої чашки. Несподівано двері відчинились, і він побачив, як у кімнату
ввалилися троє поліцейських, а з ними
