дня без того, щоб не поговорити одне з одним. Якось Буквочка
сказала Листочкові, що тепер вона дуже «щаслива, бо є в неї друг, з котрим можна
поговорити про книги. Листочок сказав, що він також дуже щасливий, але його весь
час мучить думка про те, що не всі коротульки полюбили читання, а багато хто
навіть, замість того щоб читати, тільки розглядає у книжках картинки, або, ще
гірше, ганяє по вулицях футбольного м'яча або грає цілими днями в цурки-палки.
— Мені таких коротульок шкода, — говорив Листочок. — Вони самі не знають, якого
задоволення позбавляють себе. Коли б вони захопилися читанням, то побачили б, як
це цікаво.
Тут Буквочка на мить замислилась, а тоді сказала:
— А що, Листочку, як ми з тобою влаштуємо книжковий театр?
— Який книжковий театр? — не зрозумів Листочок.
— Ну це такий театр, у якому читають книги. В ньому, розумієш, нема ні акторів,
ні декорацій, ані сцени. Є лише публіка, що сидить і слухає якусь цікаву книжку.
— Де ж ти бачила такий театр?
— Ніде. Я просто вигадала. Ми з тобою будемо вибирати найцікавіші повісті, казки
або оповідання і будемо читати уголос по черзі.
Листочкові дуже сподобалася пропозиція Буквочки, і вони одразу взялися за діло.
Спочатку вибрали декілька оповідань для читання, причому старалися вибирати так,
щоб одне оповідання було зворушливе, друге — сумне, третє — веселе, четверте —
страшне, п'яте — ще якесь, щоб на різні смаки.
Для свого театру вони знайшли дуже підходяще місце. Поряд з будинком, у якому
жив Листочок, був двір — не двір, сад — не сад, а, вірніше сказати, щось схоже
на маленький скверик. Цей скверик був обсаджений навкруги резедою, у центрі
стояв стіл для охочих пограти в шахи або шашки, а довкола кілька лавочок, щоб
можна було сидіти й дихати свіжим повітрям. Скверик був між двома будинками, і
кожен, хто проходив по вулиці, бачив і стіл, і резеду, й лавочки.
— Отут ми й влаштуємо наш книжковий театр, — сказали Буквочка й Листочок.
Вони перетягнули стіл ближче до вулиці, поставили перед ним лавочки для
слухачів, а для себе принесли з дому два стільці.
Потім Листочок збігав по. книгу з оповіданнями, а Буквочка принесла маленький
бронзовий дзвіночок.
І от під вечір, коли в усіх театрах Сонячного міста залунали дзвінки, закликаючи
глядачів до початку вистав, Буквочка теж стала дзвонити дзвіночком, а Листочок
гукав:
— Ідіть сюди! Тут відкривається новий театр! Дуже цікаво буде! Займайте місця!
Коротульки, котрі проходили в цей час вулицею, почули його вигуки. Деякі з них
сіли перед столом на лавочках і стали ждати. Листочок побачив, що всі лавочки
вже зайняті, й сказав:
— Зараз перед вами виступить Буквочка. Вона читатиме оповідання.
Буквочка почала читати перше оповідання. Вона читала дуже добре, з почуттям, і
всі слухали уважно-уважно, але якийсь коротулька, котрий сидів на передній
лавочці, презирливо наморщив свого носа й розчаровано бовкнув:
— У, та тут просто книжку читають! Який же це театр!
— Якась казочка про білого бичка! Нічого нема цікавого, — докинув другий
коротулька.
Вони вдвох підвелися й пішли. За ними стали виходити й інші коротульки. Скоро
почувся дзвоник з театру, який містився в сусідньому будинку. Багато коротульок
поскакували з місць і бігом подалися туди. Кінчилося тим, що всі слухачі
розійшлися, крім одного малюка, який чомусь заснув. Буквочка й Листочок
розбудили його й стали читати йому книжку далі, але він слухав не дуже уважно,
весь час совався на лавочці, позіхав на весь рот і раз у раз клював носом.
Нарешті він устав і теж пішов.
Таким чином, перший дослід закінчився невдало, а на другий день повторилося те
саме. Спочатку публіки зібралося багато, але, як тільки Листочок почав читати,
всі розбіглися. Буквочка була в розпачі і вже навіть хотіла заплакати, та
Листочок сказав:
— Театр усе одно повинен працювати, є в ньому публіка чи нема. Коли нас ніхто не
буде слухати, ми будемо читати самі собі.
Він посадив Буквочку на лавочку, де мала сидіти публіка, й став читати далі.
Деякі перехожі зупинялись і, трохи послухавши, йшли своєю дорогою. Так було до
тих пір, поки Листочок не почав читати смішне оповідання. У цей час вулицею
проходили малюк і малючка. Вони зупинилися на хвилину, щоб послухати, потім
зайшли в скверик і сіли на лавочку, їм дуже сподобалось, як Листочок читав, вони
голосно сміялися. Перехожі на вулиці почули їхній сміх і теж зацікавились.
— Еге, тут щось смішне читають! — казали вони й заходили в скверик.
Невдовзі всі лавочки були зайняті. Коротульки слухали оповідання, стараючись не
пропустити ані слова, й помирали від сміху. Коли це оповідання кінчилось,
Листочок почав друге, потім ще й ще… Ніхто із слухачів не пішов, тому що всім
було цікаво, а коли читання закінчилось, усі стали дяку-' вати Буквочці й
Листочкові за втіху. Один найменшенький коротулька запитав, чи будуть вони й
завтра читати, й коли дізнався, що будуть, сказав, що він і завтра прийде. Потім
слухачі розійшлись, і цей найменшенький коротулька пішов, але за мить повернувся
й запитав Листочка, — чи вони завтра читатимуть ті самі оповідання, що й
сьогодні, чи якісь нові. Листочок сказав, що нові. Коротулька дуже зрадів, ще
раз сказав, що завтра прийде, й пішов собі.
З того часу Буквочка й Листочок щоденно читали в скверику книжки. Спочатку вони
читали коротенькі оповідання й казочки, потім стали розшукувати невеликі, але
цікаві повісті, які можна було прочитати за один вечір, а потім стали читати й
довгі повісті й навіть романи, на які доводилося тратити по кілька вечорів. З
кожним днем у них збиралося дедалі більше слухачів, так що врешті- решт довелося
поставити в скверику ще штук двадцять лавочок, а для читців зробили невеликі
підмостки, на зразок театральної естради. Коли настала зима, для книжкового
театру збудували в кінці скверика спеціальне зимове приміщення.
Жителі Сонячного міста дуже полюбили свій книжковий театр. Більшість із них
стали самостійно читати книги, а потім з вдячністю згадували про те, що перше
їхнє знайомство з книгою відбулось у книжковому театрі. Буквочка й Листочок дуже
серйозно ставились до своєї справи. Вони, як і раніше, ходили по черзі в
бібліотеку й брали там найцікавіші книги. Листочок казав, що раніше він був не
такий щасливий, як тепер.
— Коли я читав яку-небудь цікаву книгу, то завжди радів, і мені дуже хотілося
поділитися з ким-небудь своєю радістю, — згадував Листочок. — Мені хотілося
прочитати цю книгу іншим коротулькам, щоб і вони були задоволені, але не міг же
я виходити на вулицю і читати книгу кожному зустрічному! Зате тепер, коли у нас
є книжковий театр, я можу читати книги всім, кому хочеться слухати. Від цього я
відчуваю велике задоволення!
Так минав час, і все було благополучно, поки не сталася, жахлива пригода. Якось
Листочок пішов у бібліотеку, а Буквочці сказав, що на зворотному шляху зайде до
неї, а потім вони разом підуть у книжковий театр. Буквочка почекала, скільки
було треба, але Листочок чомусь не прийшов. Спершу Буквочка подумала, що він
затримавсь у бібліотеці, й не турбувалась, але потім почала турбуватись і
вирішила вийти на вулицю, щоб зустріти Листочка. Вона дійшла до самої
бібліотеки, але Листочка так і не зустріла; а коли прийшла в бібліотеку, то
бібліотекарка сказала, що Листочок справді недавно був тут, узяв книгу про
кумедні пригоди гусеняти Яшка й пішов. Буквочка подумала, що Листочок забув про
те, що обіцяв зайти до неї. Вона пішла до нього додому, але вдома його теж не
було. Буквочка вирішила, що він зустрів на вулиці кого-небудь з приятелів і
зайшов до нього. Повернувшись додому, вона все ждала Листочка й весь час
позирала у вікна, та Листочок не приходив.
Так минув день, і настав вечір. Буквочка взяла книгу для читання й пішла в
книжковий театр. Вона сподівалася, що Листочок теж прийде туди, та коли прийшла
у скверик, побачила, що Листочка нема й там. Усі лавочки вже були зайняті
слухачами, які з нетерпінням очікували початку читання. Буквочка знала, що не
можна примушувати публіку чекати, тому вона розкрила книгу й уже хотіла почати
читання, але від хвилювання не могла вимовити ні слова. Щовечора за цим столом
Листочок завжди був з нею, а тепер його раптом не стало. Буквочка вже не мала
сумніву, що
