уявляти, ніби їх переслідують відьми, чаклуни або злі чарівники. Тому
він став переконувати Свистунчика, що ніякого чарівника нема й не було.
Але Свистунчик запевняв, що сам бачив, як чарівник зруйнував стіни міліції.
— Який же він був, цей чарівник? — з посмішкою запитав лікар Компресик.
— Такий самий, як усі коротульки, тільки штани на ньому були жовті, а в руках
чарівна паличка, — відповів Свистунчик.
— Ну, ясно, що вам усе це привиділося, — сказав Компресик. — Де ж бачено, щоб
коротульки ходили в жовтих штанах! Такої моди навіть нема!
— От і добре, що нема моди. По цих жовтих штанах його легко буде впізнати й
відібрати чарівну паличку.
Лікар Компресик похитав/ скрушно головою і приклав руку до лоба хворого, щоб
дізнатися, чи нема в нього жару, після чого сказав:
— У вас, напевно, голова болить?
— Ніяка голова в мене не болить! — сердито відповів Свистунчик.
— Це вам тільки так здається, що вона не болить, а насправді болить, — сказав
Компресик. — От ми покладемо вам на лоба лід, і ви одразу відчуєте полегшення.
Лікар Компресик покликав нянечку й сказав:
— Нянечко, лід на голову Коржику.
— Я ж вам сказав уже, що я не Коржик, а міліціонер Свистунчик!
— Ну гаразд, гаразд, — заспокоїв його Компресик. — Хворі після струсу мозку
часто видають себе за різних відомих осіб. От ви начиталися в газетах про
знаменитого міліціонера Свистунчика й самі уявили собі, що ви Свистунчик.
— Ні, я насправді Свистунчик.
— От коли ви побачите своє посвідчення, то самі переконаєтеся, що ви Коржик, а
не Свистунчик… Нянечко, принесіть сюди посвідчення Коржика.
Нянечка принесла куртку Коржика й витягла з кишені шоферське посвідчення.
— Ану лишень подивимося, що тут написано, — сказав Компресик і взяв посвідчення
в руки. — Ви живете на Макаронній вулиці?
— Правильно, — підтвердив Свистунчик.
— В будинку номер тридцять сім?
— В будинку номер тридцять сім.
— Виходить, що ви і є Коржик.
— Не може бути!
— Як же не може бути? Ось дивіться, тут чорним по білому написано: «Коржик».
Бачите — «Коржик».
Свистунчик узяв у руки посвідчення, прочитав, що там було написано, й з подивом
сказав:
— Дивіться, правда: «Коржик проживає на Макаронній вулиці, № 37, квартира 66…»
Але дозвольте, чому Квартира 66? У мене ж квартира 99.
— Ну, це у вас у голові, мабуть, від удару щось перевернулося, — сказав
Компресик. — Ви переверніть 66 догори ногами, й вийде 99.
Свистунчик перевернув посвідчення догори ногами й засміявся:
— Дивіться, і справді — 99! Не бути мені Свистунчиком, якщо я вже не Коржик,
тобто… тьху! Не бути мені Коржиком, якщо я Свистунчик! Правильно я кажу?
— Цілком правильно, — підтвердив Компресик. — Тільки ви не хвилюйтеся, а
найкраще постарайтеся заснути. Коли ви проснетесь, то все про Свистунчика
забудете. Я сам у всьому винуватий: не слід було давати вам ці газети читати.
Свистунчик поступово заспокоївся і невдовзі заснув.
Однак на лікаря Компресика після цієї розмови напали роздуми. Не те, щоб він
сумнівався, що Коржик — це не Коржик. Ні! Він був переконаний, що Коржик — це
Коржик. Але на душі в нього все-таки неспокійно. Захопивши з собою шоферське
посвідчення, він пішов на Макаронну вулицю, знайшов будинок № 37 і, піднявшись
на четвертий поверх, подзвонив у шістдесят шосту квартиру. Йому відчинив
Жартунчик.
— Скажіть, тут живе Коржик? — спитав лікар Компресик.
— Так, заходьте, — відповів Жартунчик.
Лікар зайшов до кімнати, й Жартунчик сказав Коржику, який сидів на дивані:
— Ось, Коржику, до тебе прийшли, не бути мені Жартунчиком.
Коржик встав назустріч Компресику.
— То це ви Коржик? — здивувався Компресик, побачивши перед собою справжнього
Коржика.
— Так, я. А чому б мені не бути Коржиком?
— Так, так, звичайно, — поспішив погодитись Компресик. — Чому б вам і не бути
Коржиком… Та справа в тому, що в нас уже є один Коржик… тобто… тьху! Що це я
кажу! Скажіть, ви не загубили випадково свого шоферського посвідчення?
— Як же, як же! — зрадів Коржик. — Я загубив, тобто не загубив, а його взяв з
моєю курткою той дивак, що ночував у нас.
Лікар Компресик дістав з кишені посвідчення й показав Коржикові.
— Моє, точно! — вигукнув Коржик, побачивши посвідчення. — Як воно до вас
потрапило?
Лікар Компресик розповів Коржикові й Жартунчикові про коротульку, якого привезла
до них у лікарню малючка Маківка. А Жартунчик і Коржик розказали лікареві про
коротульку, який невідомо чому заснув у них у квартирі й пішов, надівши
помилково куртку Коржика.
Захопивши з собою куртку Свистунчика, Жартунчик і Коржик подалися з лікарем до
лікарні. Побачивши сонного Свистунчика, вони одразу його впізнали й підтвердили,
що це і є той самий коротулька, якого вони застали вночі у себе вдома. Забравши
куртку Коржика, вони пішли, заздалегідь попросивши дозволу провідати на другий
день хворого й розпитати в нього докладніше, як він потрапив до них у квартиру.
Як тільки Жартунчик і Коржик вийшли, лікар Компресик добряче задумався, після
чого сказав:
— Тепер ясно, що наш Коржик — це не Коржик. А якщо не Коржик, то він, без
сумніву, не хто інший, як зниклий міліціонер Свистунчик.
Дійшовши до такого висновку, лікар Компресик подзвонив по телефону в редакцію
газети й повідомив, що зниклий міліціонер Свистунчик зовсім не зник, а перебуває
у нього в лікарні. Одразу ж з газети в лікарню прибув газетний кореспондент
Пірце, який поговорив з лікарем Компресиком і міліціонером Свистунчиком, потім
подався до Жартунчика й Коржика, вивідав у них усе, що вони знали по цій справі,
після чого побував у малючки Маківки, розпитав і її, нарешті заїхав у відділення
міліції, оглянув зруйновані стіни й поговорив з міліціонером Вартунчиком.
На другий ранок у газетах з'явився повний звіт про пригоди міліціонера
Свистунчика, й усе місто було приголомшене несподіваною новиною. Жителі виривали
одне в одного з рук газети, в котрих друкувалось повідомлення про те, що
міліціонер Свистунчик, який наробив стільки галасу, нарешті знайшовся. Усі
тільки й говорили про цього Свистунчика.
Незнайко, який з раннього ранку прийшов у Шахове містечко й грав з автоматом
«Барбосиком» у шахи, з подивом глянув на коротульок, котрі товпилися довкола на
доріжках, читали газети й збуджено про щось розмовляли. Незнайкові цікаво було
знати, про що вони розмовляють, але шахова гра захопила його, і йому не хотілось
переривати розпочатої партії.
У цей час віддалік на доріжці з'явилася Ниточка. Вона швидко бігла й з усієї
сили розмахувала газетою, що була в її руках.
— Незнайку! — закричала вона, побачивши Незнайка здалеку. — Свистунчик
знайшовся!
— Який там ще' Свистунчик! — запитав Незнайко. Він уже забув про існування
