вам, здається, не подобається містер Ерров?
- Не подобається, сер. Я вірю, що він непоганий моряк. Але він занадто багато попускає команді, щоб бути добрим помічником. Штурман повинен триматися осторонь від матросів, він не повинен пиячити з ними.
- А хіба ж він пиячить? - вигукнув сквайр.
- Ні, сер, - відповів капітан.- Але він надто запанібрата з командою.
- Ну, гаразд, а які ж висновки з цього випливають? -запитав лікар. - Скажіть нам, чого ви хочете?
- Ви, джентльмени, твердо вирішили здійснити це плавання?
- Рішучість наша залізна, - відповів сквайр.
- Чудово,- сказав капітан. - Тепер, коли ви так терпляче вислухали мене, хоч я й не міг підтвердити незаперечними доказами своїх слів, послухайте ще трохи. Порох і зброю складають у носовій частині судна, тоді як є чудове приміщення під вашою каютою. Чом би не покласти їх туди? Це по-перше. Далі, ви взяли з собою чотирьох своїх людей, і я чув, що вони мають бути розміщені в носовій частиш. А чом би їх не примістити біля вашої каюти? Це по-друге.
-Єй по-третє? - спитав містер Трелоні.
- Є, - відказав капітан. - Занадто багато базікають про " вашу таємницю.
- Так, занадто багато, - погодився лікар.
- Скажу вам тільки те, що я сам чув, - вів далі капітан Смоллет. - Кажуть, що у вас є карта якогось острова, що на цій карті хрестиками позначено місця, де заховано скарби, і що острів лежить... -1 капітан цілком точно назвав довготу й широту острова.
- Я жодній душі не казав цього! - скрикнув сквайр.
- Але кожен матрос це знає, сер, - заперечив капітан.
- Лівсі, це, мабуть, ви або Гокінс! - знову скрикнув сквайр.
- Тепер уже все одно, хто пробалакався, - відповів лікар. [48] Я помітив, що ні він, ні капітан не дуже повірили протестам містера Трелоні. Та й я теж, бо він таки справді був страшенним базікалом. Але тепер я гадаю, що містер Трелоні казав правду і що команда й без нас знала координати острова.
- Я, джентльмени, - мовив далі капітан, - не знаю, в кого ця карта, але я рішуче вимагаю, щоб її тримали в таємниці навіть від мене й містера Еррова. У противному разі я проситиму вас звільнити мене.
- Розумію, - сказав лікар. - Ви хочете, щоб ми не розголошували справи й розмістили охорону з надійних людей у кормовій частині судна біля складу зброї та пороху. Інакше кажучи, ви боїтеся заколоту.
- Сер, - відповів капітан Смоллет, - я ніяк не хочу образити вас, але заперечую ваше право приписувати мені те, чого я не казав. Жоден капітан, сер, не повинен виходити в море, якщо має достатні підстави для такого твердження. Щодо містера Еррова, то я вважаю його безсумнівно чесною людиною. Те саме можна сказати й про декотрих матросів, наскільки я їх знаю. Але я відповідаю за безпеку корабля і за життя кожної людини на борту. Я бачу, що деякі речі, як на мою думку, робляться не зовсім правильно. Отож, я прошу вас вжити певних запобіжних заходів або звільнити мене. Оце й усе.
- Капітане Смоллете, - почав лікар, усміхаючись, - ви чули коли-небудь байку про гору, яка народила мишу? Пробачте, але я насмілюся сказати, що ви нагадали мені цю байку. Коли ви ввійшли сюди, я ладен був ручитися своєю перукою, що ви мали на думці щось більше, ніж це.
- Ви, лікарю, - сказав капітан, - дуже спостережлива людина. Коли я ввійшов сюди, я мав намір просити про звільнення. Я не думав, що містер Трелоні схоче вислухати бодай одне моє слово.
- Я й не став би слухати! - скрикнув сквайр. - Якби не Лівсі, я послав би вас під три чорти. Але коли я вже вислухав вас, то зроблю так, як ви бажаєте. Тільки тепер я гіршої про вас думки.
- Це вже як вам завгодно, сер, - відповів капітан. - Згодом ви зрозумієте, що я лише виконав свій обов'язок.
Сказавши це, він вийшов.
- Трелоні, - мовив лікар, - проти всіх своїх сподіванок, я пересвідчився, що у вас на борту двоє чесних людей: цей чоловік і Джон Сілвер.
- Щодо Сілвера - згода! - вигукнув сквайр. - Але щодо цього нахабного вигадника, то я вважаю, що він поводиться так, як не личить мужній людині, морякові й тим більше англійцеві. [49]
- Що ж, - сказав лікар, - побачимо.
Коли ми вийшли на палубу, матроси почали вже переносити зброю та порох, приспівуючи своє "Йо-го-го!". Капітан і містер Ерров наглядали за роботою.
Мені дуже сподобалось, як усе на шхуні переобладнали. На кормі, ближче до середини, було упоряджено шість кают, з лівого борту з'єднаних проходом з камбузом і баком. Спершу ці шість кают призначалися для капітана, Еррова, Ґантера, Джойса, лікаря і сквайра. Потім дві з них віддали мені й Редрутові, а містер Ерров і капітан мали спати в тамбурі над міжпалубним переходом, який так розширили, щоб він цілком міг правити за каюту. Звичайно, вона була трохи занизька, але в ній знайшлося досить місця на два гамаки, тож навіть штурманові наче сподобалось таке розміщення. Можливо, у нього теж були сумніви з приводу команди, але це тільки припущення, бо, як ви невдовзі дізнаєтесь, ми дуже короткий час мали його у своєму товаристві.
Всі ми старанно працювали, переносячи порох та обладнуючи наші каюти, коли нарешті з берега на шхуну дісталися човном останні один-два матроси і разом з ними Довгий Джон.
Кухар вибрався на борт спритно, наче мавпа. Тільки-но побачивши, чим ми заклопотані, він вигукнув:
- Гей, браття! Що це ви робите?
- Переносимо бочки з порохом, Джоне, - відповів котрийсь матрос.
- Навіщо, хай вам чорт! - стривожився Довгий Джон. -Ми ж пропустимо ранковий відплив!
- Це мій наказ! - коротко кинув капітан. -А вам слід зійти вниз, чоловіче. Матросам треба приготувати вечерю.
- Слухаю, сер, - відповів кухар.
І, доторкнувшись рукою до чола, швидко зник у напрямку камбуза.
- Це дуже порядний чоловік, капітане, - зауважив лікар.
- Можливо, сер, - відказав капітан Смоллет. -Обережніше з цим, хлопці, обережніше! - І він підбіг до матросів, які котили бочку з порохом. Потім, помітивши раптом, що я розглядаю щойно встановлену в середній частині палуби обертову гармату, - капітан гримнув на мене:
- Гей, юнго! Гайда звідси до кухаря, хай він дасть тобі роботу!
Майнувши щодуху до камбуза, я ще встиг почути, як він голосно сказав лікареві:
- Я не потерплю мазунчиків у себе на кораблі! Запевняю вас, що відтоді я повністю пристав на думку сквайра і пройнявся до капітана найглибшою зневагою. [50]
Розділ X
ПЛАВАННЯ
Цілу ніч ми працювали вкрай напружено, бо треба ж було все залагодити по-новому. Приятелі сквайра - Блендлі та інші - приїздили з берега попрощатися з ним і побажати безпечної подорожі та щасливого повернення. В "Адміралі Бенбові" мені зроду не доводилося бодай уполовину так тяжко напрацюватись. Я був утомлений, мов пес, коли передсвітом боцман заграв у ріжок, і команда почала витягати якір. Хоча навіть якби я й удвічі більше втомився, то й тоді не пішов би з палуби. Все було для мене таке нове й цікаве: і уривчасті команди, і пронизливий звук ріжка, і матроси, що кидаються кожен на своє місце у тьмяному світлі корабельних ліхтарів.
- Ану, Тулубе, утни-но пісні! - гукнув хтось із матросів.
- Тої давньої! - підтримав його інший.
- Гаразд, браття! - відказав Довгий Джон, стоячи поблизу з милицею під пахвою, і раптом затяг ту саму пісню, яку я так добре знав:
П'ятнадцять хлопців на скрині мерця...
А вся команда враз підхопила хором:
Йо-го-го, ще й пляшечка рому!
І за третім "го" матроси дружно налягли на важіль кабестана.
Хоч який я був захоплений цим, мені мимохіть згадався наш старий "Адмірал Бенбов" і навіть почувся в матроському хорі голос покійного капітана. Але незабаром якір було піднято й закріплено на прові, і з нього стала рясно скрапувати вода. Ось і вітрила почали надиматись, а земля й навколишні судна поволі
