поглядали один на одного, забувши навіть про свої люльки! Коли ж вони почули, як моя мати поночі вернулася до заїзду, доктор Лівсі захоплено ляснув себе по коліну, а сквайр вигукнув "браво" і розбив свою довгу люльку об ґратки каміна. Вже в середині оповіді містер Трелоні (саме так, як ви, мабуть, пригадуєте, звали сквайра) схопився з місця і збуджено заходив по кімнаті, а лікар, щоб краще чути, скинув напудровану перуку, без якої дуже дивно виглядав зі своїм коротко остриженим чорним волоссям.
Нарешті містер Дане закінчив розповідь.
- Містере Дансе, - заявив сквайр, - ви дуже шляхетна людина. А що ви розчавили конем цього негідного лихочинця, то я вважаю це за доброчесний вчинок. Таких, добродію, треба душити, як тарганів!.. А Гокінс, як я бачу, теж молодець. Будь ласка, Гокінсе, подзвони в цей дзвоник. Містера Данса годиться вшанувати елем*. [33]
- Отже, Джіме,-сказав лікар, - те, що вони шукали, зараз у тебе?
- Ось воно, сер, - відповів я і подав йому цератяний пакет. Лікар оглянув пакета з усіх боків так, немов поривався розкрити його, та замість цього спокійно поклав у кишеню свого сурдута.
- Сквайре, - сказав він, - коли Дане доп'є ель, йому, звичайно, треба буде повернутися до виконання своїх обов'язків. А Джім Гокінс, гадаю, нехай залишиться, - він заночує в моєму домі. І, з вашого дозволу, я попрошу дати йому паштету, нехай повечеряє.
- Прошу, Лівсі, яка може бути мова! - відказав сквайр. - Гокінс заслужив сьогодні більшого, ніж холодний паштет.
Отож мені принесли чималу порцію паштету з голубів. Сівши за маленького столика, я з величезною охотою повечеряв, бо був голодний, як вовк. Тим часом містер Дане вислухав ще кілька компліментів і врешті пішов собі.
- А тепер, сквайре... - мовив лікар.
- А тепер, Лівсі... - мовив ту ж мить сквайр.
- Не всі разом, не всі разом! - засміявся доктор Лівсі. -Сподіваюся, ви чули про цього Флінта?
- Чи ж чув я про Флінта?! - вигукнув сквайр. - Ви питаєте, чи чув я про Флінта? Та це ж був найкровожерніший піратюга з усіх, що будь-коли плавали по морях. Чорнобородий* проти Флінта просто дитинча. Іспанці так боялися його, аж я, між нами кажучи, сер, іноді навіть пишався з того, що він англієць. Я на власні очі бачив його вітрила біля Тринідаду, але полохливий наш капітан, помітивши це, негайно завернув назад. Завернув назад, сер, до Порт-оф-Спейна*.
- Так, я й сам чував про нього навіть тут, в Англії, -сказав лікар. - Але мова ось про що: чи мав він гроші?
- Гроші! - скрикнув сквайр. - Та ви ж чули, що розповідав Дане! Чого ж бо ще шукали ті пройдисвіти, як не грошей? Хіба ж їм треба щось інше? Заради чого вони ризикували б своєю підлою шкурою, як не заради грошей?
- Про це ми невдовзі довідаємось, - відповів лікар. - Але ви так розпалилися, що я не можу й слова докинути. Я хотів би з'ясувати ось що; даймо, що тут, у моїй кишені, лежить ключ, який може нам вказати місце, де Флінт заховав свої скарби. Та чи ці скарби варті розшуків?
- Чи варті розшуків, сер?! - вигукнув сквайр. - Та, безперечно ж, варті! Якщо ми справді маємо в руках той ключ, про який ви кажете, то я негайно зафрахтую в бристольських доках судно, візьму вас та Гокінса з собою і здобуду ці скарби, хоч би мусив шукати їх цілісінький рік! [34]
- Чудово, - сказав лікар. - У такому разі, коли Джім не заперечує, ми розкриваємо пакета.
І він поклав пакета перед собою на стіл.
Пакет був міцно зашитий нитками. Лікар розкрив свою валізку з інструментами Й розрізав шви хірургічними ножицями. Усередині там були дві речі: зошит і запечатаний конверт.
- Насамперед огляньмо зошита, - запропонував лікар. Сквайр і я зацікавлено дивилися йому через плече, як
він гортав сторінки зошита, бо, перш ніж розкрити його, доктор Лівсі лагідно покликав мене до себе від столика, де мені дали вечерю, щоб я теж узяв участь у дослідженні загадкового згортка. На першій сторінці зошита ми побачили лише кілька уривчастих слів, ніби хтось знічев'я або задля вправи чиркав усе, що спаде на думку. Між іншим, тут знайшовся і той напис, що був витатуйований у капітана на руці: "Нехай щастить Біллі Бонсові", а також такі: "Містер Б.Бонс, штурман""Ході рому", "На Палм-Кі* він дістав своє повнотою". Були й інші написи, що складалися здебільша з окремих слів або й зовсім були незрозумілі. Мене дуже зацікавило, хто саме був той, що "дістав своє повнотою" і що саме "він дістав". Може, удар ножем у спину?
- Ну, тут мало цікавого, - сказав доктор Лівсі, гортаючи зошита далі.
Наступні десять-дванадцять сторінок були заповнені якоюсь дивовижною бухгалтерією. З одного кінця рядка стояла дата, а з другого - сума, як то заведено в гросбухах. Але замість пояснювальних записів між датою і сумою стояло тільки різне число хрестиків. Так, наприклад, під датою 12 червня 1745 року було занотовано як, очевидячки, чийсь прибуток сімдесят фунтів стерлінгів, а за пояснення правили шість хрестиків. Щоправда, зрідка стояла ще назва місцевості, як-от: "Напроти Каракаса", або ж позначено було довготу й широту, як-от: "62°17'20н; 19°2'40т.
Записи велися майже двадцять років. Зафіксовані суми весь час зростали. А в самому кінці, після п'яти чи шести помилкових, закреслених підрахунків, було підбито загальний підсумок і підписано: "Бонсова пайка".
- Нічогісінько не розумію! - озвався доктор Лівсі.
- Та це ж ясно, як Божий день! - вигукнув сквайр. - Це не що інше, як прибуткова книга цього псяюри. Хрестиками позначено назви потоплених кораблів та пограбованих міст. Цифри означають частку цього розбишаки в загальній здобичі. Там, де він остерігався неточності, були Додані деякі пояснення, як-от "напроти Каракаса", себто, що напроти цього міста вони пограбували якийсь нещасний корабель. Хай Бог [35]помилує грішні душі з цього корабля - прах їх давно вже упокоївся серед коралів на дні моря!
-Ай справді! - погодився лікар. - Що то значить бути мандрівником! Справді! Бачте, і прибутки його зростали в міру того, як він підвищувався рангом.
Більше ніяких записів там не було, крім назв кількох місцевостей на порожніх сторінках у кінці зошита, і таблиці порівняльної вартості французьких, англійських та іспанських грошей.
- Ощадливий злодюга! - вигукнув лікар. - Такого не обдурити в лічбі.
- А тепер, - сказав сквайр, - подивімся, що тут. Конверт був запечатаний у кількох місцях, а за печатку
правив наперсток, чи не той самий, що я знайшов у капітановій кишені. Лікар обережно розкрив конверта, і з нього на стіл випала карта якогось острова з позначенням довготи й широти, глибини моря біля берегів, з назвами пагорбів,-заток та бухт і взагалі з описом усього того, що треба знати, аби безпечно підвести корабель до берега й об'якоритись.
Острів простягався на дев'ять миль уздовж і на п'ять ушир, і формою своєю нагадував гладкого дракона навстоячки. На карті було позначено дві добре захищені від "вітру гавані й гору в центрі острова, названу "Підзорна Труба". Крім того, на карті були різні додаткові позначки, зроблені пізніше. Найбільше впадали в око три хрестики червоним чорнилом: два у північній частині острова і один у південно-західній. Біля цього останнього хрестика тим самим червоним чорнилом дрібним чітким почерком, дуже відмінним від капітанових карлючок, було написано: "Більша частина скарбу тут".
На зворотному боці карти та сама рука додала ще такі пояснення:
«Високе дерево на схилі Підзорної Труби, напрямок на пн. від пн.-пн.<х.
Острів Кістяка на сх.-пд.-сх. і сх.
Десять футів.
Зливки срібла в північній ямі. Знайдеш її, ідучи схилом східного пагорка, за десять сажнів на південь від чорної скелі, коли стати лицем до неї.
Зброю знайти легко, вона в піщаному горбі на пн. кінці Північного мису, прямувати треба на сх. і на чверть румба до пн.
Дж. Ф.»
І все. Та хоч які ці записи були стислі й незрозумілі для мене, але сквайра і доктора Лівсі вони захопили надзвичайно. [36]
