сліпець скликає своїх братанів на штурм, але тепер помітив, що то був сигнал з пагорба ближче до селища - він попереджував розбійників про небезпеку. [29]
- Це знову Дерк, - озвавсь котрийсь із них. - Двічі! Треба швидше ушиватися, братки.
- Ушиватися, от полохун! - закричав П'ю. - Дерк завше був дурень і боягуз. Нічо' на нього зважати. Вони мусять бути десь тут поруч. Далеко вони не втекли. їх не важко знайти. Шукайте ж їх, поганці! О, прокляття на мою голову! - вигукнув він.- Коли б мені очі!..
Цей заклик наче трохи вплинув на розбишак. Двоє з них почали нишпорити серед різного мотлоху біля заїзду, але робили це, як здалося мені, не дуже охоче, бо більше думали про небезпеку, що загрожувала їм самим. Решта ж їх нерішуче тупцялася серед дороги.
- У вас під руками тисячі, а ви муляєтесь, бевзі кляті! Ви збагатієте, як королі, коли знайдете ці папери, і ви знаєте, що вони тут, а самим ліньки бодай ворухнутись. Ніхто з вас не зважився стрітися віч-на-віч з Біллом, і це зробив я, сліпець! А тепер через вас я мушу втратити своє щастя! І так і залишуся вбогим жалюгідним старцем, що канючить на чарку рому, коли міг би роз'їжджати в каретах! Якби у вас хоч стільки духу, як у черви, що точить сухарі, то ви за милу душу б їх зловили!
- Та хай їм грець, П'ю! Адже дублони таки в нас, -пробурмотів один.
- А чортові папери вони, мабуть, заховали, - кинув інший. - Бери ці гроші, П'ю, і годі тобі казитися.
П'ю і справді був як скажений, а останні зауваження і зовсім розлютили його. Він почав вимахувати ключкою на всі боки, і хоч був сліпий, але багатьом його товаришам добряче таки перепало.
Ті й собі засипали сліпого волоцюгу найдобірнішою лайкою та страшними погрозами, марно силкуючись вихопити в нього з рук палицю.
Ця сварка стала для нас порятунком: ще вона точилася, як з горбів, що підносилися над селищем, почувся цокіт підків. Майже ту ж мить десь з-поза огорожі пролунав постріл з пістоля і блиснув вогник. Це, мабуть, було останнє попередження про небезпеку. Пірати враз сипнули врозтіч, -хто берегом до моря, а хто схилом просто вгору, і за півхвилини з усієї зграї на дорозі лишився тільки П'ю. Його покинули напризволяще. - чи забувши про нього в паніці, чи, може, навмисне, щоб помститися за його лайку й лупні. Зоставшись сам, він люто стукав ключкою по землі, простягав уперед руки й кликав товаришів на допомогу. Кінець кінцем він збився з дороги і пробіг кілька кроків у напрямку до селища, волаючи: [30]
- Джонні! Чорний Песе! Дерку!.. - та інші ймення. - Ви ж не кинете старого П'ю, друзяки, не кинете!
Кінський тупіт з вершини горба тим часом наближався. Вже можна було розрізнити в місячному світлі чотирьох чи п'ятьох вершників, які чвалом гнали вниз.
Аж тепер П'ю зрозумів свою помилку. Він скрикнув і, обернувшуись, побіг просто до рівчака над дорогою, куди й звалився. Однак тут-таки зірвався на ноги й метнувсь у другий бік - прямо під кінські копита.
Вершник хотів був обминути його, але не зміг. Потрапивши під коня, П'ю пронизливо зойкнув - крик цей далеко розлігся в нічній тиші. Чотири копита пройшлись по ньому, відкинувши його геть, і помчали далі. П'ю впав набік, потім звільна перевернувся лицем униз і завмер.
Я вискочив із схованки і гукнув вершникам зупинитись. Вони стримали коней, прикро вражені лихою пригодою, і я скоро розпізнав їх. Позад усіх їхав той хлопець, що вирядився з селища викликати доктора Лівсі. Решта були вершники митної служби, яких він перестрів дорогою і здогадався покликати нам на допомогу. Чутки про якийсь двощоглових у Китовій Дірці дійшли до начальника митниці Данса, і він вирушив уночі зі своїм загоном у тому напрямку - саме цій обставині й завдячували ми з матір'ю свій порятунок від неминучої смерті.
П'ю було вбито. Що ж до моєї матері, то коли її віднесли до селища, сприснули холодною водою й дали понюхати солі, вона невдовзі прийшла до пам'яті. Попри пережиті страхи вона й далі нарікала, що не встигла відрахувати до кінця своїх грошей.
Тим часом начальник митниці зі своїми вершниками подався до Кіттової Дірки. Та оскільки вони остерігалися засідки, то ще угорі спішилися і спускались до берега, повільно ведучи коней за поводи, отож і не дивно, що коли вони врешті дісталися до бухти, двощогловий вітрильник уже встиг відплисти в море, хоч і виднів ще досить близько. Начальник митниці гукнув людям на борту. У відповідь хтось із судна порадив йому відійти в тінь, коли не хоче доброї порції олива, і ту ж мить куля просвистіла біля самісінького його плеча.
А вітрильник незабаром обійшов мис і зник з овиду.
Містер Дане, за його словами, лишився на березі, "мов риба, викинута з води". Все, що він міг зробити, це надіслати людину до Б., щоб вислали в море сторожовий катер.
- Це, правда, даремно, - сказав він. - Вони втекли, і наздогнати їх незмога. Я тільки радий, - докинув він, [31] вислухавши мою розповідь, - що наступив містерові П'ю на мозолю.
Разом з ним я повернувся до нашого заїзду. Ви навіть уявити не можете, який ми там побачили розгардіяш. Розлючені, що не знайшли мене й матір, розбишаки скинули на підлогу навіть стінного годинника. І хоча вони нічого не взяли, крім торбинки з капітановими грішми та трохи срібних монет з нашої каси, мені відразу стало ясно, що ми зазнали краху. Містер Дане ніяк не міг цього зрозуміти.
- То, кажеш, вони забрали гроші? Ну, гаразд, Гокінсе, а якого ж чорта вони тоді шукали? Може, якихось ще грошей?
- Ні, сер, я гадаю, їм потрібні були зовсім не гроші, -відповів я. - Певно вони шукали те, що зараз у мене в нагрудній кишені. Правду кажучи, я хотів би примістити цю штуку в безпечніше місце.
- Правильно, хлопче, ти маєш рацію, - відказав він. -Коли хочеш, можеш віддати це мені.
- Я гадаю, що докторові Лівсі... - почав я.
- Цілком слушно, - гаряче перебив мене містер Дане. -Цілком слушно. Доктор Лівсі - джентльмен і суддя. Мабуть, мені теж треба було б поїхати туди й доповісти про все йому або сквайрові. Хоч як там є, а містер П'ю помер. Я ніскілечки не шкодую за цим, але, розумієш, його забито, і можуть знайтися люди, які будуть раді в цій смерті звинуватити офіцера митної служби його величності. Знаєш, Гокінсе? Давай-но я візьму тебе з собою, коли хочеш.
Я радо подякував йому за цей добрий намір, і ми повернулися до селища, де стояли коні. Поки я розповідав матері про свій план, всі вже посідали верхи.
- Доґгере, - сказав містер Дане, - у вас добрячий кінь. Посадіть цього молодця до себе за спину.
Щойно я встиг залізти на коня, тримаючись за пояс Догтера, як начальник митниці віддав команду рушати, і загін почвалував дорогою до будинку доктора Лівсі.
Розділ VI
КАШТАНОВІ ПАПЕРИ
Ми мчали щодуху аж до самого будинку лікаря. У жодному вікні з фасаду не світилося.
Містер Дане сказав, щоб я зіскочив з коня й постукав у двері, а Доггер підставив стремено, щоб мені легше було стрибнути на землю. Відчинила нам служниця. [32]
- Доктор Лівсі вдома? - запитав я.
- Ні, нема, - відповіла вона, - господар повернувся надвечір, а тоді пішов пообідати й перебути якийсь час у сквайра.
- То їдьмо туди, хлопці, - сказав містер Данс.
До сквайрової садиби було недалеко, тож я навіть не сідав верхи, а біг поруч з конем, тримаючись за Доггерове стремено, до самих воріт парку. Довга, безлиста, залита місячним сяйвом алея привела до особняка, що білів у глибині розлогого старого саду. Тут містер Дане скочив з коня і пішов зі мною до будинку.
Служник відразу провів нас у кінець коридору, застеленого килимами, - до бібліотеки, обставленої книжковими шафами з погруддями на них. Там біля розпаленого каміна сиділи, посмоктуючи люльки, доктор Лівсі та сквайр.
Я ніколи не бачив сквайра так близько. Це був високий, понад шість футів на зріст, і плечистий чоловік з грубуватим добродушним обличчям, засмаглим і вкритим зморшками у тривалих мандрах. Рухливі чорні брови засвідчували, що він не лихий на вдачу, а радше загонистий і гоноровитий.
- Заходьте, містере Дансе, - мовив він повагом, але й милостиво.
- Добрий вечір, Дансе, - озвався лікар, кивнувши головою. - Добрий вечір і тобі, любий Джіме. Яким це погожим вітром занесло вас сюди?
Начальник митниці виструнчився по-вояцькому й переказав усі наші пригоди, мов школяр добре завчену лекцію.
1 треба було бачити, як зацікавлено слухали його обидва джентльмени, як вони нахилялися вперед і
