не всю можливу наркоту за один вечір. А чом би й ні: «Я вже достатньо свідома, мені не 16, просто отруюсь разок і спостерігатиму всі наявні процеси в організмі... Як же можна виступати проти наркотиків, навіть не спробувавши їх дію?» Вінт не погріб. Людської дискотеки у місті Д. не виявилось. Здавалося, що вони впятьох (після вінта, маріхуани і чорт зна скількох пляшок пива) десь із тиждень валанцаються нічними вулицями під крижаним вітром чомусь південного міста. «Давайте візьмемо ще шмалі і підемо в сауну!» — запропонувала Євка. Ексгібіціонізм брав усе до рук.
...Банани астудітє і пасиптє сахарнай пудрай, - облизувалась тьотька по радіо...
«А що, давайте... І так уже кругом пізно... Дискотека — гівно, якого хєра в суботу «Плотина» не працює?..»
Ну, а потім ще пробували поїхати в сусідній обласний центр, потім — до моря і назад, ще пізніше — на ще якусь дискотеку, а в результаті пішли забирати пяного друга з гральних автоматів. Друг Драгер зірвав джек пот і з автоматів забиратись не хотів. Всі впятьох його довго увіщували і гладили по голові. Драгер поривався всіх убити, але сказав, що любить Євку і таки пішов додому. Правда, його похід супроводжувався віддиранням Драгера від кожних наступних автоматів. І все те зверху смачно поливалось пивом. Найсвіжішим, ще не звареним, завтрашнім ранковим пивом міста Д. — І чьо у нас такой дурной горад? — зітхав Микола.
У нас такий самий, - заспокоювала його Євка. — Живеш собі, звикаєш... Клуби — гівно, народ — убитий, ну, хіба що якась вечірка зрідка трапиться, або робота журналістська змусить піти-писнути щось.
«Нє вєрь таму, кто гаваріт «Вихада нєт...» — то також нило радіо.
«Чорт забирай, воно краде думки!» — думала про нього Євка. Хоча її думки були зараз доступніші і легші до брання за шльондру з молодим задом і старим передом. Така в них вчора просила вогню. «Оле Лукойє...» — пробубніла Євка. — «Ненавиджу Скандинавію... А може, і люблю».
Ех, паті. Вечірка, так би мовити. «Sorry, baby, I'm terribly smoked...» — ці слова Євка носила в голові вже от який день, збираючись надіслати листа у Берлін. Їй чомусь то ніяк не вдавалося, і вона вже слабо вірила в існування Інтернету як глобальної мережі. Вона просто лежала на спині і відчувала свої капіляри, невпинний рух крові по них, і думала: «Ну от вона, от — ця глобальна мережа. Коли я помру — не стане ніякого Інтернету. А помирати треба разом з Даньою...» І вона написала йому трикутну записку, що її заклала під подушку: «Сподіваюсь, ми помремо так, як кінчаємо — РАЗОМ». О, то був цілий ритуал — залишати Дані під подушкою якісь шматки паперу зі шматками думок.
ХХДДЖ — Характерний Хід Для Даного Жанру. Євку це втомлювало. Вона не бачила зв'язків між частинами, вона й не намагалась їх підібрати — незв'язане тіло видавалось більш пластичним. Як і незв'язаний текст. Береш собі і переставляєш частини, як тобі заманеться. Нічого нового, зате не втомлюєшся із запам'ятовуванням.
«Хто я така, і що я про це думаю.» — Євка ставила крапки і нюхала свої пальці. Вони щоразу пахли по-різному, в залежності від крапки: то сушеними грибами, то теплими яблуками, то громадським виходком — ненавистю Євчиного життя, то просто Даниним милом. По радіо була одна зараза, - так хтось, здається, вже співав, - а за вікном самі протяги і плани, плани, плани... Євка ніяк не могла почати писати свою наукову роботу — все, як завжди, на останню добу. Вся робота за місяць. Кілька безсонних ночей - і наркотики здаються смішнішими за безалкогольне пиво.
Євка присіла над діркою громадського туалету. Євровідремонтованою діркою. Вона простягнула долоню, щоб відчути тепло випаровування власної сечі. «О так, приємне з корисним. Листа почитаю пізніше...» Їй прийшов товстенний лист від коханця з Берліну. Ще один лист від іще одного коханця. «Ех, Білявчику... Ще одна твоя іпостась...» Євці не хотілося підводитись — у калюжі сечі відбивався світильник денного світла. «Зовсім як вікно готичного храму...» — милувалась Євка.
...Коханець надіслав кілька чорно-білих еротичних фоток і книжку Ернста Яндла «Sprechblasen».
Sprechblasen... Напередодні Євка написала:
Die Gesichstzuge
Потяги твого обличчя
(в сенсі)
поїзди твого обличчя -
die Gesichstzuge
Сильно
відрізняють ся 1.
від іншого
і
brechen-brach.
Gebrochen
Написала вона це актуальному коханцеві — доволі похмурому персонажеві «з підвищеним еротизмом, літаючою нудьгою і культовим статусом». Так він сам про себе казав. так казали його 38 років, з яких Євка повсякчас стьобалась. Але він направду був культовим чуваком і його можна було гарненько ви- ко-рис-то-ву-ва-ти. Головне — то вмілі лестощі. Такі, як сказав мудрець, сподобаються й найскромнішому. Євці просто бувало смішно. Звісно, як завжди, на початку кожних нових стосунків, хапав стрьом, що не вистачить цинізму, і вона закохається. Поряд з ним вона відчувала такий наплив енергії і збудження, що інколи навіть було важко ходити. Його похмурість і відсутній вигляд видирали з Євчиних глибин цілу лавину божевілля й пристрасті. О так, у ліжку він вмирав від неї, вмирав і відроджувався знову. Йому ж-бо було 38, а їй — 21, тож 17 років невтомно ганяли між ними під час того, як вони кохалися. Хоча... Так, певно, такому коханню більше підходить слово «трахалися». Брутально, голосно, довго, різко, різно і розбещено. А інколи зовсім без слів. Тоді Євка злісно сама собі всміхалася. «Знаєш, я завжди мріяв знайти дівчину, котра б у ліжку розмовляла українською», - казав він. Казав, коли Євка якраз мовчала українською. Казав, зрозуміло, російською. А писав обома. Дуже модно і дуже кічувато. Може, то був його стиль. Зате любив Джойса. Може, то була його перевага. А зранку, щоб прокинутися, вмикав Моцарта. Жив один з двома комп'ютерами, одним телевізором, одним музичним центром, одним ліжком, 275-ма журналами і 467-ма книжками. А ще в нього був телефон, глобальна мережа і локальний світ. Людей він поділяв на «космосів» і «штірліців». «Космоси завжди торочать про чакри і пориваються всадити тебе на свою ракету і відправити в космос на зустріч з Богом, а штірліци ходять нашугані, шепочучи, що всі довкола змовились і світ загине...» — казав він. А от Кастанеду він не любив. І навіть не читав. «Ну і пес з тобою,» — подумала Євка.
Сам ти дебільна ізотерика... Ще скажи, що це книжка про наркоту... — Але зрештою, невдячна то справа — вчити 38-річного чоловіка. Так... Але звідки ж тоді бралися у ній материнські інстинкти до нього? «Тварюка, поміняй монітор, в тебе й так одне око 0,3... Слухай, як ти можеш їсти таку гидоту?! Ходім, я щось вигадаю вдома...» і таке інше.
Якось зранку він, після проведеної бозна-де й бозна-з ким ночі, подзвонив Євці. Рештки шарової наркоти й туманних галюцинацій приємно погладили Євку через слухавку.
- Ти знаєш, - сказав він, - Я згадав ще про третю категорію людей. Я їх називаю якось типу Фрейди.
- Фройди, - виправила Євка.
- Не важливо. Вони пхають свій галімий психоаналіз, куди він тільки лізе...
- Це типу я?
- От чого ти все до себе ліпиш — що, інших людей нема?! Так от, ці підараси умудрилися залізи навіть в літературу. В літературу — цю сакральну річ!
- Так, - погодилась Євка, - інколи це ідіотсько. Я скажімо, не можу збагнути, що викладають на курсі «Психоаналіз в літературі» в моєму університеті. Просто модна фішка. І дуже мало компетентних людей.
Взагалі, вона часто пропонувала йому сходити до її знайомого аналітика, щось вирішити з цими депресіями нізвідки і впаданнями в прострацію ні з того ні з сього. Він ні в що не вірив. Йому було багато років. Він зустрів достатньо пафосних нікчем по дорозі, щоб викохати в собі такі «стійкі» позиції. Він не вірив ні Євці, ні в Євку.
Знаю я тебе: сьогодні любиш, завтра — ні...
Євка на те промовчала: то ж дійсно була правда. Але правда передчасна й нецікава. Правда, яку його шлунок буде перетравлювати важко й нешвидко. Хоча... його буде шкода. І, як не дивно, шкода саме за те, що він у неї не повірив. Він не бачив у ній ні розуму, ні обдарованості, ні духовної сили.
Красива замозакохана дівчинка... — казав він, проводячи пальцями по її тілу. Воно, мабуть, було останнім гачком, за який могли вчепитись підсліпуваті очі його збитої на старий матрац душі.
А Євка особливо й не напружувалась із цього приводу. Він будив у ній «домогосподарські інстинкти»: їй хотілося для нього готувати, створювати затишок, відкладати інтелектуальні амбіції в задню кишеню спокусливих штанців і зваблювати, зваблювати...
Бачиш, яка я ідеальна? — питала вона, прикрашаючи чергову страву.
Ти завжди така, чи тільки на початку?
Ну... Я ж казала тобі, що почуття обов'язку в мене повністю відсутнє. Тож усе, що я роблю — мої найщиріші устремління. Все по-чесному, без моралі...
А потім він сказав, що вона вміє любити. «О, так, це я справді умію...» — гірко подумала Євка, а вголос промовила:
- На те я й 90-60-90.
- Хвалько... — зітхнув він. — І що ж мені з тобою робити?
- Ну нічого собі! Як то — що робити? Їсти я не прошу, поливати мене, як твій кухонний лопух, також не треба.
- О так, ти й сама кого хоч полиєш... — примружився він на згадку про свіжий секс у душі.
- Ну от. Бач, яка я самостійна. Так що все нормально... — Євка стояла в коридорі зовсім гола, обмотуючи шию його шарфом. — Личить?
- Так, дуже. Не знаю, куди дивився фотограф з тої твоєї еротичної сесії. Стільки класних речей можна було використати... — Він розмотав шарф із Євчиної шиї. — А з приводу того, що все нормально... Уже той факт, що ти звідкись взялася в моєму житті, уже щось
...Банани астудітє і пасиптє сахарнай пудрай, - облизувалась тьотька по радіо...
«А що, давайте... І так уже кругом пізно... Дискотека — гівно, якого хєра в суботу «Плотина» не працює?..»
Ну, а потім ще пробували поїхати в сусідній обласний центр, потім — до моря і назад, ще пізніше — на ще якусь дискотеку, а в результаті пішли забирати пяного друга з гральних автоматів. Друг Драгер зірвав джек пот і з автоматів забиратись не хотів. Всі впятьох його довго увіщували і гладили по голові. Драгер поривався всіх убити, але сказав, що любить Євку і таки пішов додому. Правда, його похід супроводжувався віддиранням Драгера від кожних наступних автоматів. І все те зверху смачно поливалось пивом. Найсвіжішим, ще не звареним, завтрашнім ранковим пивом міста Д. — І чьо у нас такой дурной горад? — зітхав Микола.
У нас такий самий, - заспокоювала його Євка. — Живеш собі, звикаєш... Клуби — гівно, народ — убитий, ну, хіба що якась вечірка зрідка трапиться, або робота журналістська змусить піти-писнути щось.
«Нє вєрь таму, кто гаваріт «Вихада нєт...» — то також нило радіо.
«Чорт забирай, воно краде думки!» — думала про нього Євка. Хоча її думки були зараз доступніші і легші до брання за шльондру з молодим задом і старим передом. Така в них вчора просила вогню. «Оле Лукойє...» — пробубніла Євка. — «Ненавиджу Скандинавію... А може, і люблю».
Ех, паті. Вечірка, так би мовити. «Sorry, baby, I'm terribly smoked...» — ці слова Євка носила в голові вже от який день, збираючись надіслати листа у Берлін. Їй чомусь то ніяк не вдавалося, і вона вже слабо вірила в існування Інтернету як глобальної мережі. Вона просто лежала на спині і відчувала свої капіляри, невпинний рух крові по них, і думала: «Ну от вона, от — ця глобальна мережа. Коли я помру — не стане ніякого Інтернету. А помирати треба разом з Даньою...» І вона написала йому трикутну записку, що її заклала під подушку: «Сподіваюсь, ми помремо так, як кінчаємо — РАЗОМ». О, то був цілий ритуал — залишати Дані під подушкою якісь шматки паперу зі шматками думок.
ХХДДЖ — Характерний Хід Для Даного Жанру. Євку це втомлювало. Вона не бачила зв'язків між частинами, вона й не намагалась їх підібрати — незв'язане тіло видавалось більш пластичним. Як і незв'язаний текст. Береш собі і переставляєш частини, як тобі заманеться. Нічого нового, зате не втомлюєшся із запам'ятовуванням.
«Хто я така, і що я про це думаю.» — Євка ставила крапки і нюхала свої пальці. Вони щоразу пахли по-різному, в залежності від крапки: то сушеними грибами, то теплими яблуками, то громадським виходком — ненавистю Євчиного життя, то просто Даниним милом. По радіо була одна зараза, - так хтось, здається, вже співав, - а за вікном самі протяги і плани, плани, плани... Євка ніяк не могла почати писати свою наукову роботу — все, як завжди, на останню добу. Вся робота за місяць. Кілька безсонних ночей - і наркотики здаються смішнішими за безалкогольне пиво.
Євка присіла над діркою громадського туалету. Євровідремонтованою діркою. Вона простягнула долоню, щоб відчути тепло випаровування власної сечі. «О так, приємне з корисним. Листа почитаю пізніше...» Їй прийшов товстенний лист від коханця з Берліну. Ще один лист від іще одного коханця. «Ех, Білявчику... Ще одна твоя іпостась...» Євці не хотілося підводитись — у калюжі сечі відбивався світильник денного світла. «Зовсім як вікно готичного храму...» — милувалась Євка.
...Коханець надіслав кілька чорно-білих еротичних фоток і книжку Ернста Яндла «Sprechblasen».
Sprechblasen... Напередодні Євка написала:
Die Gesichstzuge
Потяги твого обличчя
(в сенсі)
поїзди твого обличчя -
die Gesichstzuge
Сильно
відрізняють ся 1.
від іншого
і
brechen-brach.
Gebrochen
Написала вона це актуальному коханцеві — доволі похмурому персонажеві «з підвищеним еротизмом, літаючою нудьгою і культовим статусом». Так він сам про себе казав. так казали його 38 років, з яких Євка повсякчас стьобалась. Але він направду був культовим чуваком і його можна було гарненько ви- ко-рис-то-ву-ва-ти. Головне — то вмілі лестощі. Такі, як сказав мудрець, сподобаються й найскромнішому. Євці просто бувало смішно. Звісно, як завжди, на початку кожних нових стосунків, хапав стрьом, що не вистачить цинізму, і вона закохається. Поряд з ним вона відчувала такий наплив енергії і збудження, що інколи навіть було важко ходити. Його похмурість і відсутній вигляд видирали з Євчиних глибин цілу лавину божевілля й пристрасті. О так, у ліжку він вмирав від неї, вмирав і відроджувався знову. Йому ж-бо було 38, а їй — 21, тож 17 років невтомно ганяли між ними під час того, як вони кохалися. Хоча... Так, певно, такому коханню більше підходить слово «трахалися». Брутально, голосно, довго, різко, різно і розбещено. А інколи зовсім без слів. Тоді Євка злісно сама собі всміхалася. «Знаєш, я завжди мріяв знайти дівчину, котра б у ліжку розмовляла українською», - казав він. Казав, коли Євка якраз мовчала українською. Казав, зрозуміло, російською. А писав обома. Дуже модно і дуже кічувато. Може, то був його стиль. Зате любив Джойса. Може, то була його перевага. А зранку, щоб прокинутися, вмикав Моцарта. Жив один з двома комп'ютерами, одним телевізором, одним музичним центром, одним ліжком, 275-ма журналами і 467-ма книжками. А ще в нього був телефон, глобальна мережа і локальний світ. Людей він поділяв на «космосів» і «штірліців». «Космоси завжди торочать про чакри і пориваються всадити тебе на свою ракету і відправити в космос на зустріч з Богом, а штірліци ходять нашугані, шепочучи, що всі довкола змовились і світ загине...» — казав він. А от Кастанеду він не любив. І навіть не читав. «Ну і пес з тобою,» — подумала Євка.
Сам ти дебільна ізотерика... Ще скажи, що це книжка про наркоту... — Але зрештою, невдячна то справа — вчити 38-річного чоловіка. Так... Але звідки ж тоді бралися у ній материнські інстинкти до нього? «Тварюка, поміняй монітор, в тебе й так одне око 0,3... Слухай, як ти можеш їсти таку гидоту?! Ходім, я щось вигадаю вдома...» і таке інше.
Якось зранку він, після проведеної бозна-де й бозна-з ким ночі, подзвонив Євці. Рештки шарової наркоти й туманних галюцинацій приємно погладили Євку через слухавку.
- Ти знаєш, - сказав він, - Я згадав ще про третю категорію людей. Я їх називаю якось типу Фрейди.
- Фройди, - виправила Євка.
- Не важливо. Вони пхають свій галімий психоаналіз, куди він тільки лізе...
- Це типу я?
- От чого ти все до себе ліпиш — що, інших людей нема?! Так от, ці підараси умудрилися залізи навіть в літературу. В літературу — цю сакральну річ!
- Так, - погодилась Євка, - інколи це ідіотсько. Я скажімо, не можу збагнути, що викладають на курсі «Психоаналіз в літературі» в моєму університеті. Просто модна фішка. І дуже мало компетентних людей.
Взагалі, вона часто пропонувала йому сходити до її знайомого аналітика, щось вирішити з цими депресіями нізвідки і впаданнями в прострацію ні з того ні з сього. Він ні в що не вірив. Йому було багато років. Він зустрів достатньо пафосних нікчем по дорозі, щоб викохати в собі такі «стійкі» позиції. Він не вірив ні Євці, ні в Євку.
Знаю я тебе: сьогодні любиш, завтра — ні...
Євка на те промовчала: то ж дійсно була правда. Але правда передчасна й нецікава. Правда, яку його шлунок буде перетравлювати важко й нешвидко. Хоча... його буде шкода. І, як не дивно, шкода саме за те, що він у неї не повірив. Він не бачив у ній ні розуму, ні обдарованості, ні духовної сили.
Красива замозакохана дівчинка... — казав він, проводячи пальцями по її тілу. Воно, мабуть, було останнім гачком, за який могли вчепитись підсліпуваті очі його збитої на старий матрац душі.
А Євка особливо й не напружувалась із цього приводу. Він будив у ній «домогосподарські інстинкти»: їй хотілося для нього готувати, створювати затишок, відкладати інтелектуальні амбіції в задню кишеню спокусливих штанців і зваблювати, зваблювати...
Бачиш, яка я ідеальна? — питала вона, прикрашаючи чергову страву.
Ти завжди така, чи тільки на початку?
Ну... Я ж казала тобі, що почуття обов'язку в мене повністю відсутнє. Тож усе, що я роблю — мої найщиріші устремління. Все по-чесному, без моралі...
А потім він сказав, що вона вміє любити. «О, так, це я справді умію...» — гірко подумала Євка, а вголос промовила:
- На те я й 90-60-90.
- Хвалько... — зітхнув він. — І що ж мені з тобою робити?
- Ну нічого собі! Як то — що робити? Їсти я не прошу, поливати мене, як твій кухонний лопух, також не треба.
- О так, ти й сама кого хоч полиєш... — примружився він на згадку про свіжий секс у душі.
- Ну от. Бач, яка я самостійна. Так що все нормально... — Євка стояла в коридорі зовсім гола, обмотуючи шию його шарфом. — Личить?
- Так, дуже. Не знаю, куди дивився фотограф з тої твоєї еротичної сесії. Стільки класних речей можна було використати... — Він розмотав шарф із Євчиної шиї. — А з приводу того, що все нормально... Уже той факт, що ти звідкись взялася в моєму житті, уже щось
Вы читаете 50 хвилин трави
