— Люба, — знов посміхнулась.
За годину тіснилися у напрочуд чистій кімнатці й утрьох дивувалися надзвичайній кмітливості перукарки Ліди, яка зі снайперською точністю привела Любу на Костянтинівську саме тоді, коли Макара з Гоциком удома не було.
— Я без грошей. Заплатила за два місяці наперед. — У Люби був той самий аргумент лишитися тут, що й у Макара з Гоциком.
— Що ж! — сказав бувалий Макар. — Два місяці поживемо разом.
— Диван мій! Наркотиків тут не буде. На матюки — табу, — встановлювала правила Люба. — І я повішу на стінку постер із Ґеварою.
— Ґевара… не заважатиме, — напружено погодився Гоцик.
Розсміялася.
— Та не сумуйте, голото! Я вам теж не заважатиму. Рідко буватиму.
— Чому? — зацікавився Макар.
— Академія… Я в Могилянці навчаюся. Підробляти треба, бо за житло сама платити хочу. — Підхопилася. — Пішли зі мною!
— Куди?
— Київ роздивлятися! — 3 очей захват наївний. І хоч Макар із Гоциком давно визначили для себе життєво необхідні місця столиці і намагалися не ходити задурно туди, де особисто їх нічого не чекало, раптом головами закивали — можна, можна, за ніч на веранді виспалися нібито, ранок сонячний, час ноги розім'яти. А що у виші йти… А що виші? Куди вони подінуться?
З Костянтинівської повз Житній ринок, обложений приїжджими селянами, як гланди ангіною. Торби порозкривали, копійчину на свіжому повітрі вторговують, бо у павільйоні за торгове місце гарно платити треба, а де його взяти? «Картопелька, картопелька…», «Грибочки, пані…», «Скуштуйте хрону! Язика обпечете. Чи вам лагідного? Є, є…», «Віники, торішній гарбуз ще добрий, квашена… О-ой! Нема нічого! Складайтеся, люди!» Ага! Значить, хтось узрів погон міліцейський. Картопельку в торбу, торбу на спину, за ріг, звідти — тьху ти, прости, Господи! Це ж і не міліціонер зовсім. ДАІшник, здається, а для нього всі, хто без керма, не існують. Назад до ринку. Торби порозкривати. «Картопелька, картопелька…»
Люба захвилювалася, тицьнула у ряди торб:
— Я ніколи не буду так жити! Ніколи! Вивчуся, стану незалежною, куплю квартиру в центрі, малу машинку, буду працювати, працювати, працювати! Зароблю багато грошей… Якщо вже жити в цій країні, то в центрі. Сюди стікаються кращі. Тільки тут і можна пробитися…
— Сюди стікається тільки бабло, — хмикнув Макар. На Любу глянув. — Звідки ти… дитя мрій?
— Хіба не однаково?!
— Макаре, зав'язуй з географією, бо вб'ю! — спокійно констатував Гоцик.
Макар розсміявся:
— Гоцик, Гоцик… Для тебе стараюся. Чи ти вже кинув вираховувати місця, де народжуються справжні українські патріоти?
— Є такі окремі місця? — здивувалася Люба.
— Нема… — зізнався Гоцик. — Є окремі часи, що народжують патріотів… На будь-яких територіях. Так виходить.
Біля Фролівського монастиря зупинилися — Люба зачарувалася. Усе стояла і дивилася на старовинні маківки. Перехрестилася, прошепотіла щось тихо. На хлопців глянула, усміхнулася — куди тепер?
Ясна річ — на Андріївський узвіз. Он він, ллється на Поділ від Андріївської церкви. Нормальні люди зверху вниз Андріївським спускаються, а Люба з Макаром і Гоциком наверх почимчикували.
— Тут Булгаков… Ой, які хустки! Ви малювати вмієте?
А я трохи можу. Янголят з крильцями. Бруківка яка розбита… Давайте заприсягнемося тут і зараз… — Очі сяють, Макара і Гоцика за руки вхопила. — Коли станемо багатими і шанованими, зробимо щось на згадку про себе. От, приміром… Вирівняємо бруківку на Андріївському.
— Нереально. — Макар.
— Що? — не зрозумів Гоцик.
— У нашій країні нереально бути одночасно багатим і шанованим, — пояснив Макар. — Ці два поняття взаємовиключні.
— Ми будемо першими, — вирішив Гоцик.
— Та ви що?! — Люба їм. — Уже є такі. Взагалі усі багаті поділяються на розумних і жирних. Розумних поки менше, але вони є.
За тиждень на Костянтинівську з розвідкою навідалася перукарка Ліда. Зуб поклала б на холодильник, що хлопці плюнули на її нахабство і з'їхали, а їй — гроші з трьох і одна квартирантка-чепуруха.
Із такими підбадьорливими думками Ліда постукала у двері.
Акция! Все Книги по 10 грн
Более 100 книг всего по 10 грн. Доставка почтой, оплата по факту!
bookclub.ua • Киев
Вместо грелки
Мы знаем несколько высокотехнологичных способов согреться в суровые. ..
www.nomobile.ru
begun
— Любочко! Ти вдома, дитино?!
Замість Любочки свої двері відчинила Роза Сиґізмундівна.
— І як же ви всі мені остогиділи, осточортіли і набридли! — завела. — Лідо! Коли ти вже грошей наїсися? Га? Трьох виродків — мені під старий бік! Дайте автомата! Дайте! Я їх усіх постріляю! Одним патроном!
— Що?! — перукарка розгубилася. Сильніше кулаком у двері. — Квартиранти! Ви є чи як?
Відчинив Гоцик. Посміхнувся. А голос — невблаганний.
— Лідо! У нас за два місяці наперед… — нагадав. — І ми тебе не запрошували.
Біда, біда! Перукарці од прикрощів та жахливих підозр аж дихавку забило.
— А ну пропусти! — кинулася на Гоцика. Відштовхнула. Усередину.
Ой бабусю, глянь з небес! Червоний твій килимок — на підлозі. На килимку — дівка з хлопцем у самих трусах. Ні, не у самих… Ще у футболках. Лопають піцу, книжки гортають і в ноутбук заглядають. Дзуськи! Ліда у таке нізащо не повірить. Щоб — у трусах… книжки читати!
— Здрастуйте вам, — обережно, — А що це ви…
— Заліки! — Макар.
Люба книжку відклала, шмат піци — Ліді.
— Будете?
— А що це ви… Килим на підлогу кинули. А накурили! А пляшок…
— Пиво! — Гоцик з-за Лідиної спини.
— І як же ви тут оце втрьох?.. — не втрималася. — Де спите? Разом на дивані?
— По черзі. — Гоцик.
— То й добре. Утрьох — нормально. Це якби вчотирьох…
Гоцик глянув Ліді у вічі, запропонував:
— Спробуй…
— Та ні! — знітилася перукарка. — То я так… Образно. Двом хлопцям краще, щоби дві дівчини поруч були, а не одна…
Ушилася за мить. Гоцик упав на килим поруч із Любою і Макаром, поклав голову дівчині на голі коліна і сказав:
Вы читаете Рай. Центр
