6 коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...
7 Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,
8 як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,
9 зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,
12 бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.
13 Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.
15 Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.
16 Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...
20 Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.
21 Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!
Йов 30
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...
2 Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
3 Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...
5 Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,
6 так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,
7 ревіли вони між кущами, збирались під терням,
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...
10 Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,
11 бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...
12 По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...
13 Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,
14 немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...
15 Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...
18 З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.
20 Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...
21 Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!
23 Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...
24 Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...
27 Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,
28 ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...
