Біблія

3. І послав Давид вивідати, хто ця жінка. І сказали йому: Це Вірсавія, донька Еліяма, дружина хеттеянина Урії.
4. Давид послав служників забрати її; і вона прийшла до нього, і він спав з нею. Коли ж вона очистилася від нечистоти своєї, то повернулася до свого дому.
5. Жінка ця стала вагітною, і послала повідати Давидові, говорячи: Я – вагітна.
6. І послав Давид [сказати] Йоавові: Пошли до мене хеттеянина Урію. І послав Йоав Урію до Давида.
7. І прийшов до нього Урія, і розпитав [його] Давид про становище Йоава, і про стан народу, і про хід війни.
8. І сказав Давид Урії: Йди додому і обмий ноги свої. І вийшов Урія з дому царського, а слідом за ним понесли царські гостинці.
9. Але Урія спав біля брами царського дому з усіма служниками свого володаря, і не пішов у дім свій.
10. І доповіли Давидові, говорячи: Не пішов Урія в дім свій. І сказав Давид Урії: Ось, ти прийшов з дороги: з якої причини ти не пішов у дім свій?
11. І сказав Урія Давидові: Ковчег і Ізраїль, і Юда знаходяться в шатрах, і володар мій Йоав, і служники володаря мого знаходяться в полі; а я увійшов би у дім свій їсти, і пити, і спати зі своєю дружиною! Присягаюся твоїм життям і життям душі твоєї, цього я не вчиню.
12. І сказав Давид Урії: Залишися тут і на сей день, а завтра я відпущу тебе. І лишився Урія у Єрусалимі на цей день до завтрього.
13. І запросив його Давид, і їв [Урія] перед ним, і пив, і напоїв його [Давид]. Але увечері [Урія] пішов спати на постіль свою з служниками володаря свого, а в свій дім не пішов.
14. Уранці Давид написав листа до Йоава, і послав [його] з Урією.
15. У листі він написав так: Поставте Урію там, де [буде] найважчий бій, і відступіться від нього, щоб він був уражений і помер.
16. А тому, коли Йоав брав місто в облогу, то поставив Урію на такому місці, про яке відав, що там хоробрі люди.
17. І вийшли люди з міста, і вступили в бій з Йоавом, і впало декілька з народу, із служників Давидових; убили також і Урію хеттеянина.
18. І послав Йоав доповісти Давидові про увесь хід битви.
19. І наказав вісникові, говорячи: Коли ти повідаєш цареві про увесь хід битви,
20. І побачиш, що цар розгнівається і скаже тобі: Навіщо ви так близенько наближалися до міста, щоб розпочати битву? Хіба ви не знали, що на вас кидатимуть з муру?
21. Хто забив Авімелеха, Єруббешетового сина? Чи не жінка кинула на нього горішнього каменя від жорен – з муру, і він помер у Тевеці? Чого ви так близько підійшли до муру? То ти скажеш: Помер також хеттеянин Урія, твій слуга.
22. І пішов [вісник] і прийшов, і доповів Давидові про все, для чого послав його Йоав, про увесь перебіг битви.
23. І сказав посол Давидові: Вони стали сильнішими за нас, і вийшли проти нас на поле, та ми були переможцями над ними аж до входу в браму.
24. Тоді стріляли з мурів стрільці на служників твоїх, і [вмерли] деякі з служників царя; помер також і служник твій Урія хеттеянин.
25. Тоді сказав Давид посланцеві: Отак скажи Йоавові: Нехай не пригнічує тебе ця справа; бо меч пожирає іноді того, іноді сього; Посиль війну твою супроти міста і зруйнуй його. Так підбадьор його.
26. І почула дружина Урії, що помер Урія, чоловік її, і плакала по чоловікові своєму.
27. Коли скінчився час плачу, Давид послав і забрав її в дім свій, і вона стала його дружиною, і народила йому сина. І була ця справа, яку вчинив Давид, злою в очах Господніх.
2 Царів 12
1. І послав Господь Натана до Давида; і той прийшов до нього і сказав йому: В одному місті було два чоловіки, один багатий, а другий бідний.
2. У багатого було дуже багато дрібної і великої худоби.
3. А в бідного нічого, окрім однієї овечки, котру він купив маленькою і вигодував, і вона виросла разом із дітьми його; і від хліба його вона їла, і з його келеха пила, і на грудях у нього спала, і була для нього, як донька.
4. І прийшов до багатого чоловіка мандрівник, і той пошкодував узяти зі своїх овечок чи волів, щоб учинити [обід] для мандрівника, котрий прийшов до нього, а взяв овечку бідака і зготував її для чоловіка, котрий прийшов до нього.
5. І спалахнув гнів у Давида на цього чоловіка і сказав Натанові: Живий Господь! Мусить померти чоловік, який учинив це,
6. І за вівцю він має заплатити чотирикратно, за те, що він учинив це, і за те, що не мав співчуття.
7. І сказав Натан Давидові: Ти – той чоловік, Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе на царя над Ізраїлем, і Я визволив тебе від руки Саула.
8. І дав тобі дім володаря твого і дружин володаря твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїлів і Юдин, і, якщо цього [для тебе] замало, додав би тобі ще більше.
9. Нащо ж ти знехтував Словом Господа, учинив зле перед очима Його? Урію хеттеянина убив ти мечем, а дружину його взяв собі за дружину, а його ти убив мечем аммонійців.
10. Отож, не відступить меч від дому твого повік, за те, що ти знехтував Мною, і взяв дружину Урії хеттеянина, щоб вона була тобі дружиною.
11. Так говорить Господь: Ось, Я наведу на тебе зло із твого дому, і візьму дружин твоїх перед очима твоїми, і віддам ближньому твоєму, і буде він спати із дружинами твоїми перед оцим сонцем.
12. Ти учинив потайки; а Я учиню це перед усім Ізраїлем і перед сонцем.
13. І сказав Давид Натанові: Згрішив я перед Господом. І сказав Натан Давидові: І Господь зняв твій гріх, ти не помреш.
14. Та оскільки ти цим учинком надав привід ворогам Господа ганьбити Його, то помре твій син, який народився в тебе.
15. І пішов Натан у дім свій; і уразив Господь дитя, котре породила дружина Урії Давидові, і воно занедужало.
16. І молився Давид Богові про немовля, і постився Давид, і, усамітнившись, провів ніч, лежачи на землі.
17. А тоді увійшли до нього урядники дому його, аби підвести його із землі; але він не хотів і не їв з ними хліба.
18. На сьомий день немовля померло, і служники Давидові боялися доповісти йому, що вмерло немовля; тому що, говорили вони, коли дитя було ще живе, і ми умовляли його, він не дослухався голосу нашого; як же скажемо йому: Померло дитя? Він учинить щось погане.
19. І побачив Давид, що служники його перешіптуються між собою, і зрозумів Давид, що дитя померло, і запитав Давид у служників своїх: Померло дитя? І сказали: Померло.
20. Тоді Давид підвівся із землі і вмився, і помазався, і змінив одежу свою, і пішов до дому Господнього, і молився. Повернувшись додому, наказав, аби подали йому хліба, і він їв.
21. І сказали йому служники його: Що означає, що ти так чиниш: коли дитя було ще живе, ти постився і плакав; а коли дитя померло, ти підвівся і їв хліб?
22. І сказав Давид: Доки немовля було живе, я постився і плакав, бо міркував: Хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитя залишиться живим?