Біблія

30. Двадцять третього року Навуходоносора Невузар'адан, старший царевої охорони, виселив юдеїв сімсот сорок п'ять душ: всього чотири тисячі шістсот душ.
31. Тридцять сьомого року після переселення Єгоякима, царя юдейського, двадцятого місяця, двадцять п'ятого дня місяця, Евіл-Меродах, цар вавилонський, першого року царювання свого, підніс Єгоякима, царя юдейського, і вивів його з тюрми.
32. І розмовляв з ним дружелюбно, і підніс його престола вище престолу царів, котрі були в нього у Вавилоні;
33. І замінив йому тюремний одяг, і він завжди у нього обідав упродовж усіх днів життя свого.
34. І утримування його, харчування постійне, видавали йому від царя щодня аж до дня смерти його, упродовж усіх днів життя його.
Книга Плач Єремії
Плач Єремії 1
1. Якою самотою сидить місто, нещодавно велелюдне! Воно стало, як удова; великий поміж народами князь над провінціями став боржником данини.
2. Гірко плаче він уночі, і сльози його на щоках його. Немає в нього утішника серед тих, що люблять його; всі друзі його зрадили його, стали ворогами йому.
3. Юда переселився з причини лихоліття і важкого рабства, оселився серед поганів і не знайшов спокою; усі переслідувачі його наздогнали його у вузьких місцинах.
4. Шляхи сіонські в зажурі, тому що не видно людей, що йдуть на свято; всі брами його спорожніли; священики його зітхають, юнки його сумні, гірко йому також самому.
5. Вороги його взяли гору, і добре ведеться його ворогам, тому що Господь послав на нього горе за численні беззаконня його, і діти його пішли в полон попереду у ворога.
6. І відійшла від доньки Сіону вся її велич; князі її – мов олені, що не знаходять пасовища; безсилі, вони пішли попереду в погонича.
7. Пригадай, Єрусалиме, за днів бідування свого і страждань своїх, про всі коштовності свої, які були в нього у передніші дні, коли народ його упав од руки ворога, і ніхто не допомагає йому; вороги дивляться на нього і насміхаються над його суботами.
8. Важко згрішив Єрусалим, за те й став огидним; усі, що прославляли його, дивляться на нього з презирством, тому що побачили сором його; і сам він зітхає і відвертається назад.
9. На полах у нього була нечистота, але він навіть гадки не мав про своє майбуття, а тому вельми зганьбився, і немає в нього утішника. Зглянься, Господе, на лихоліття моє, бо ворог звеличився!
10. Ворог простягнув руку свою на все найкоштовніше його; він бачить, як погани заходять до святині його, про яку Ти заповідав, щоб вони не входили до зібрання Твого;
11. Увесь народ його зітхає, бо шукає хліба, віддає коштовності свої за їжу, щоби підживити душу. Зглянься, Господе, й подивися, як я зневажений!
12. Нехай же не станеться цього з вами, усі, що проходите шляхом! Погляньте і подивіться, чи є недуга, як моя хвороба, що запопала мене, що її послав на мене Господь у день лютого гніву Свого?
13. Згори послав Він вогонь у кості мої, і він оволодів ними; розкинув тенета для ніг моїх, повалив мене, вчинив мене бідним і знеможеним всілякого дня.
14. Ярмо беззаконня мого зв'язане в Його руці; вони сплетені і сягнули шиї моєї; Він послабив сили мої, Господь віддав мене в руки, з котрих не можу вирватися.
15. Усіх потужних моїх Господь поскидав серед мене, скликав супроти мене зібрання, щоб винищити юнаків моїх; наче в чавилі потоптав Господь юнку, доню Юдину.
16. Тому я плачу; око моє, око моє виливає води, бо далеко від мене утішник, котрий оживив би душу мою; діти мої спустошені, тому що ворог здолав.
17. Сіон простягає руки свої, але утішника немає йому. Господь ухвалив наказ про Якова ворогам його оточити його; Єрусалим став мерзотою серед них.
18. Праведний Господь, бо я не покірний був слову Його. Послухайте всі народи і гляньте на хворобу мою; юнки мої і юнаки мої пішли в неволю.
19. Кличу друзів моїх, але вони обдурили мене; священики мої і старці мої помирають у місті в пошуках їжі собі, аби підживити душу свою.
20. Подивися, Господе, бо мені затісно, бентежиться в мені нутро моє; серце моє перевернулося в мені за те, що я уперто чинив опір Тобі, зовні (в полі) забрав діток моїх меч, а вдома – смерть.
21. Почули, що я стогну, а утішника в мене нема; почули всі вороги мої про бідування моє і зраділи, що Ти вчинив це: О, якби Ти наказав, аби прийшов день, якого Ти провістив; і вони також стали б схожі на мене!
22. Нехай постане перед обличчям Твоїм вся злоба їхня, і вчини з ними так само, як Ти вчинив зі мною за всі гріхи мої, бо тяжкі стогони мої, і серце моє знемагає.
Плач Єремії 2
1. Як посмутнів Господь у гніві Своєму, доню Сіону! З небес повалив на землю пишноту Ізраїля і не згадав про підніжжя ніг Своїх у день гніву Свого.
2. Вигубив Господь усі житла Якова, не помилував, зруйнував у люті Своїй фортеці доньки Юдиної, повалив на землю, відкинувши царство і князів його, як нечистих.
3. У спалаху гніву зламав усі роги Ізраїлеві, відвів правицю Свою од супротивника і спалахнув у Якова, мов палючий вогонь, що пожирає все довкола.
4. Натягнув лука свого, як супротивник, спрямував правицю Свою, як ворог, і знищив усе, що було приємне для очей; на скинію доньки Сіону вилив лють Свою, як вогонь.
5. Господь став – як супротивник, винищив Ізраїля, спустошив його палаци, зруйнував фортеці його і розповсюдив у доньки Юдиної плач та лемент.
6. І прибрав огорожу Свою, як від саду; розібрав Своє місце зібрань, змусив Господь забути на Сіоні свята і суботи; і в обуренні гніву Свого відкинув царя і священика.
7. Відкинув Господь жертовника Свого, відвернув серце Своє від святині Своєї, передав до рук ворогів стіни палаців його; у домі Господньому вони гомоніли, як святкового дня.
8. Господь зрокував зруйнувати мури доньки Сіону, простягнув мотуза, не відхилив руки Своєї від спустошення; знищив зовнішні укріплення, і мури зруйновані водночас.
9. Брами її вгрузли в землю; Він зруйнував і зламав засуви їхні; цар і князі її серед поганів; не стало закону, і пророки її не мають видінь од Господа.
10. Сидять на землі мовчки старці доньки Сіонової, посипали попелом голови свої, підперезалися веретищем; опустили голови свої до землі усі юнки єрусалимські.
11. Виснажилися від сліз очі мої, хвилюється в мені нутро моє, виливається на землю печінка моя від загибелі доні народу мого, коли діти і грудні немовлята помирають від голоду серед міських вулиць.
12. Матерям своїм кажуть вони: Де хліб і вино? Помираючи, як поранені, на вулицях міських, виливають душі свої в лоно матерів своїх.
13. Що мені сказати тобі, з чим порівняти тебе, доню Єрусалиму? На кого ти схожа, запевнити, щоб утішити тебе, донько, о, доню Сіону? Бо рана твоя велика, наче море; хто може уздоровити тебе?
14. Пророки твої віщували тобі пусте і неправдиве, і не розкривали твого беззаконня, щоб відвернути твій полон, і вирікали тобі одкровення брехливі, які призвели тебе до вигнання.
15. Сплескують руками від згадки про тебе ті, що проходять шляхом, свистять і хитають головою своєю через спогад про доньку Єрусалиму, кажучи: Чи оце місто, яке називали викінченою красою, радістю всієї землі?
16. Усі вороги твої пороззявляли пащеки свої на тебе, свистять і скрегочуть зубами та кажуть: Поглинули ми його, тільки цього дня ми й наджидали, дочекалися і побачили!
17. Звершив Господь те, що ухвалив, ухвалив слово Своє, яке виповів за старожитніх днів, спустошив немилосердно і дозволив ворогові втішатися над тобою, підніс рога супротивників твоїх.
18. Серце їхнє волає до Господа: О, мури, о, донько Сіону! Виливай струмком сльози вдень і вночі, не давай собі спокою, не опускай зіниць очей твоїх.
19. Підведися, волай уночі, на початку кожної сторожі; виливай, як воду, серце твоє перед лицем Господа; простягай до Нього руки твої про душі діток твоїх, що вмирають від голоду на розі вулиць.