форм, подобу яких
слід віднайти у частинах доброчесного народу–від вольових навичок та форм, які існують там. Управитель світу розмістив у
частинах світу природні форми, які поєдналися, впорядкувалися, пов’язалися та стали допомагати одне одному в діях, поки не стала їхня множинність
та множинність їхніх дій наче єдина річ, від якої походить єдина дія, задля
єдиної цілі. Так само й управителю народу слід розмістити та накреслити в душах
різних частин цього народу та міста форми й вольові навички, маючи які, вони
дійдуть до єдності, зв’язку одного з одним та взаємодопомоги у діях, поки не стане народ в множинності
своїх частин, відмінностях ступенів та множинності дій наче єдиною річчю, від
якої походить єдина дія, задля єдиної цілі. Цей погляд стане зрозумілим тому,
хто розмірковував над органами людського тіла. Так само й Управитель світу
облаштував світ та його частини разом із вродженими природами та якостями (футур уа гара’їз), що зосереджують інші речі, через які зберігається й тримається існування
світу разом із його частинами, відповідно до створених у ньому довготривалих
періодів. Так само повинен діяти і управитель доброчесним народом. Задля
єдності, зв’язку та взаємодопомоги у діях не слід обмежуватися лише формами та доброчесними
навичками, які накреслені в людських душах, але слід ще разом із цим провадити
й інші речі, через які досягалося би їхнє збереження і тривале існування по
відношенню до чеснот та благ, які зосереджені там із часу першого наказу (ауваль ‘ль-амр). Загалом необхідно шукати приклад у Божестві та йти за впливом управління
Управителя світом в даних Ним видах сущого й у тому, як управляє Він їхніми
справами–вродженими якостями, вродженими природами та природними формами, які створені
Ним та зосереджені там доти, доки не будуть довершені природні блага у кожному
із видів світів у залежності від їхнього ступеню, а також в усьому сущому. Він
також розмістив у містах та народах подобу цього–мистецтва, форми та природні навички доти, доки не сповняться вольові блага в
кожному із міст та народів, в залежності від його ступеню та начала, задля
досягнення усіма народами та містами щастя в житті цьому та в житті наступному.
Через це також слід першому керівнику доброчесного міста знати теоретичну
філософію в усій повноті, бо ж він не може зупинитися на якійсь речі у світі із
управління Всевишнього Бога, поки не знайде собі прикладу в Ньому, а цей
приклад і є там. Разом із цим стає зрозуміло, що все це стає можливим лише в
тому разі, коли в містах існує спільна релігія (мілля) [20 «Спільна релігія» (аль-мілля аль-муштаріка) не тотожна «конкретній релігії», адже, стверджує аль-Фарабі в іншій праці, «у
доброчесних народів та міст можуть бути різні релігії, але усі вони вірять в
єдине й те ж саме щастя та мають одні й ті ж самі прагнення» [Аль-Фарабі, Абу
Наср. Ара’ агль аль-мадіна аль-фаділя уа мазаддаті-га. – Бейрут: Дар уа Мактаба аль-Гіляль, 1995. – С. 143, 144]. «Спільність» релігії полягає у її «доброчесності» (фаділя).], яка об’єднує і погляди їхні, і переконання, і дії. Вона також об’єднує їхні частини, зв’язки та ієрархічне рохташування, і саме через це стає можливою взаємодопомога
та взаємоспівробітництво у людських справах задля досягнення шуканої мети, а
нею і є кінцеве щастя.
