знаходяться під їхнім керівництвом. Вона пояснює, що ці
недоброчесні дії, приклади життєвих шляхів та навички є хворобами доброчесних
міст. Їхні життєві шляхи та політика (сійясат) є хворобами доброчесної царського правління. Так само й дії, життєві шляхи та
навички недоброчесних міст є хворобами міст доброчесних.
[17]. [«Наука про місто»] не [14 Коректура – згідно з інтерполяцією Мухсіна Магді. ] враховує причин та аспектів (джігат), з точки зору яких в більшості випадків не вірилося, що доброчесні
керівництва та життєві шляхи праведних міст перетворяться на недоброчесні
життєві шляхи та навички; вона не враховує і того, як вони перейшли до
недоброчесних. Вона рахує та пізнає дії, через які стримуються (тузіббат) міста та доброчесна політика, поки вони не зіпсуються та не перейдуть до
недоброчесних, а також речі, через які, в разі таких змін та хвороб, можна
повернути здоров’я.
[18]. Потім [«наука про місто»] пояснює те, що перше доброчесне царське
правління не може втілити в дійсність свої дії, окрім як через пізнання
загальностей цього мистецтва, сполучаючи з ним теоретичну філософію та
відносячи до неї «розумність» (та’аккуль). Ця «розумність» є силою, яка досягається через досвід, що ґрунтується на
тривалих та безперервних заняттях певним мистецтвом в містах та народах. Це і є
здатність до якісного виведення умов, через які встановлюють в якості обов’язкових дії, життєві шляхи та навички –у всіх разом або в якомусь конкретному місті чи в народі; або за рахунок
невеликого періоду, або за рахунок тривалого періоду, які є обмеженими, або в
якийсь інший час. Їхнє встановлення в якості обов’язкових також відбувається за рахунок стану, який виникає, або випадку (арід) [15 ‘Арідмає значення «акциденція», але в даному контексті найадекватнішим варіантом
перекладу видається саме «випадок», «подія».] –у місті, народі чи всюди в спільноті. Саме з цього й складається перше
доброчесне царське правління. Щодо ж [правління], яке йде за ним та чиє
керівництво ґрунтується на традиції (сунніййя), то за своєю природою воно не потребує філософії. Пояснюється також, що
найкращі та найдоброчесніші люди серед [населення] доброчесних міст та серед
доброчесних народів мають бути його царями та керівниками, і необхідно, щоб
вони у різні часи зверталися до умов першого керівника. [«Наука про місто»] дає
змогу дізнатися про те, як необхідно діяти, щоб їхніми царями стали доброчесні
особи, а також про те, які умови необхідно відшукати серед царських дітей
міста, щоб віднайти в якомусь із них можливість сподіватися на те, щоб він став
царем, схожим на першого керівника. Разом із цим пояснюється те, як необхідно
доглядати за ним, ростити його та виховувати, щоб він став справжнім царем (малік ат-таммам). Також пояснюється, що царі, керівництво яких є невіглаством, не потребують
ні загальностей цього мистецтва, ні філософії. Натомість можливо, щоб кожен із
них йшов до своєї мети щодо міста за допомогою сили досвіду, яку він отримує
через той рід дій, шляхом яких досягається його ціль та через які наближається
він до мети своєї–мети, яка полягає в уявних благах, коли погоджуються із ним ті, хто відзначений
лихими природними якостями. Вони спроможні на виведення того, чого він потребує
у встановленні дій, які вчиняє він сам, а також у встановленні дій, які
практикуються серед жителів міста; і стає його служба, у якій він є царем,
складеною із речей, які досягаються через досвід–або через його власний досвід, або через досвід когось іншого із його
спільників у певній цілі, бо ціль когось із царів є його ціллю. Ці спільники
йдуть за царем у всьому цьому або й виховують його відповідним чином, передаючи
йому весь свій досвід. Такий цар також займається виведенням справ із основ
завдяки своїм природнім якостям та проникненості, які досягаються завдяки
досвіду.
[19]. Після цього пізнається розташування [16Маратіб загалом означає «ступені», «рівні». Зазвичай із «пізнання порядку
сущого» в середньовіччі розпочинали виклад космології та метафізики.]речей, які існують у світі та й взагалі, розташування усього сущого. Все це
розпочинається із речей, які є найвіддаленішими із частин світу. Вони не мають
керівництва над якоюсь основою; від них лише походять допоміжні дії, а не дії,
які чимось керують. Від них здійснюється поступовий перехід до речей, які
керують першими речами, без якогось посередника. Це–найближчі речі, які керують першими речами. Їхнє розташування стає відомим із
керівництва, тобто його положення й те, як воно керує ними. Стає відомо, що
після цього керівництво не завершується, і що форм та природних сил
недостатньо, щоб вони керувалися самі собою настільки, щоб взагалі стати
незалежними від якогось керівництва. Отож, із необхідністю повинно існувати тут
вище керівництво, яке й буде впорядковувати їх. Від цього здійснюється перехід
до найближчих речей, які керують цими речами. Стає відомим їхнє розташування у
керівництві, тобто те, яким є це розташування та яким чином здійснюється
керівництво над ними. Пізнається також і те, що керівництво не завершується на
цьому, і що форм та природних сил недостатньо, щоб вони керувалися самі собою
настільки, щоб взагалі стати незалежними від якогось керівництва. Отож, із
необхідністю повинно існувати тут вище керівництво, яке й буде впорядковувати
їх. Від цього здійснюється перехід до найближчих речей, які керують цими
речами. Стає відомим їхнє розташування у керівництві, тобто те, яким є це
розташування, та яким чином здійснюється керівництво над ними. Знову
пізнається, що керівництво також не завершується на цьому, хоча воно й
довершеніше (атамма) за якесь інше. Далі знову пізнається, що його природних сил та форм
недостатньо, щоб вони керувалися самі собою настільки, щоб взагалі стати
незалежними від якогось керівництва. Отож, із необхідністю повинно існувати тут
вище, інше керівництво, яке й буде впорядковувати це. Знову здійснюється
поступовий перехід до найближчих речей, які керують тими. На цьому шляху не
припиняється перехід від речей, за порядком нижчих, до речей, за порядком
вищих, керівництво яких довершеніше за усі інші. Таким є перехід від
найдосконалішого до найдосконалішого, і досконале є одним із сущих. Стає
відомо, що усе це переходить до вищого ступеню та до сущого, яке є
найдосконалішим саме по собі. Найдосконаліше керівництво вимагає того, щоб
число сущих було невеликим і щоб кожна із сущих речей збільшувала єдність в
собі та зменшувала множинність. Пояснюється разом із цим, що множинність має
відношення до речі, тоді як єдність перебуває у самій речі. Не зупиняється
перехід в напрямі досконалості цього ладу (нізам) –від ступеню керівництва до ступеню найдосконалішого керівництва, поки не
завершиться все це на ступені, для якого не можливо, щоб було тут щось, крім
єдиного сущого (мавджуд вахід) –єдиного як в числі, так і в кожному з інших аспектів єдності. Неможливо також,
щоб було над ним ще якесь керівництво. Натомість існує Керівник [17 Вищезгаданими доказами аль-Фарабі аргументує існування Бога – досконалого «Керівника», «Першого Єдиного» та «Управителя».], який перебуває на цьому ступені та впорядковує усе, що перебуває поза ним.
Неможливо, щоб впорядковував це все хтось інший чи керував усім тим. Неможливо
також, щоб існувала тут якась недосконалість в будь-якому з її аспектів, і
неможливо, щоб якась досконалість була досконаліша за Нього, або якесь
існування було кращим за Його існування. Усе, що поза Ним, є недосконалим в
якомусь аспекті. Найближчий до Нього ступінь є найдосконалішим ступенем, але не
є Його ступенем.
[20]. Далі. Усе це не перестає знижуватись, тому в речах, існуючих на кожному
рівні, збільшується множинність та зменшується досконалість, поки не
завершиться все це на останніх сущих речах, тобто на допоміжних діях. Більш
віддаленої речі немає серед усього існуючого, і взагалі неможливо, щоб дії [цих
речей] були діями керівництва. Перше Єдине [18 Це поняття має неоплатоністичне походження. ] (аль-ауваль аль-вахід) передує усьому іншому, і взагалі неможливо, щоб ще якась річ передувала Йому.
Неможливо також, щоб якась із Його дій була дією допоміжною. Кожен із
посередників, які в загальному порядку(маратіб) знаходяться поза Першим Керівником, не виконує керівних дій, а лише служить
Першому Керівнику. Разом із цим стає відомою їхня єдність та зв’язаність у відношенні одне до одного, їхній лад, а також лад їхніх дій та їхнє
протистояння, поки вони не стануть у своїй множині схожими на єдину річ–завдяки силі Єдиного у їхньому впорядкуванні та Його усепроникненості, завдяки
могутності Свого ступеню. А також за рахунок того, що з необхідністю присутнє в
Ньому на цьому ступені існування, відповідно до вимірів Його природного вияву,
який належить Йому, а також того, на які дії Він дав право в допомозі чи у
керівництві, або й в обох із цих справ.
[21]. Потім приймаються ці погляди по відношенню до душевних сил людини.
[22]. Потім приймаються ці погляди по відношенню до органів людського тіла.
[23]. Потім ці погляди приймаються по відношенню до доброчесного міста,
встановлюються рівні царя та першого керівника, подібно до рівня Божества (ілаг), який є Першим Управителем (мудаббір) всього сущого, світу та того, що у ньому.
[24]. Не припиняється цей поділ на рівні, поки не закінчиться на переході від
різних прошарків (аксам) жителів міста до різних груп, чиї дії не можуть бути керівними і через які
вони можуть лише допомагати. Те ж саме існує й по відношенню до їхніх вольових
навичок, через які не можна керувати, а можна лише допомагати. Щодо ж середніх
груп, які перебувають на рівнях посередників, то вони можуть керувати тими, хто
нижче за них, а також допомагати тим, хто вище за них. А щодо наближеності, то
наближеність до ступеню царя найдосконаліша як за вчинками, так і за формою, і
через це керівництво стає найдосконалішим, спиняючись лише на рівні царського
правління. Зрозуміло, що на цій службі людина взагалі не може комусь
прислуговувати, і це є службою та навичкою, де лише керують.
[25]. Після цього розпочинається перехід від перших ступенів – які є ступенями допомоги –до найближчих ступенів з усіх ступенів правління, які перебувають вище за ці.
Не спиняється цей перехід описів та властивостей від ступеня нижчого до ступеня
вищого, поки не досягне ступеня царя міста, який лише керує та й нікому не
прислуговує.
[26]. Потім здійснюється перехід від цього ступеня до ступеня царя, який
здійснює управління (мудаббір) доброчесним містом та ступеня першого керівника, духовної сутності. Він
створений як вірний дух і це через нього Всевишній Бог дає одкровення першому
керівнику міста [19Аль-Фарабі ототожнював релігійне уявлення про ангела Джібріла (Гавриїла), який
передавав одкровення пророкам, із філософською концепцією «активного розуму».]. Тож тут стає очевидним його ступінь і те, що цей ступінь є одним із ступенів
духовних сутностей.
[27]. Не спиняється цей пізнавальний рух (йуртакі фі т-та’ріф), поки не спиниться на Божестві (ілаг), нехай сяє слава Його. Пояснюється, як сходить одкровення від Нього до
ступеню першого керівника. Отож, перший керівник впорядковує місто, народ чи
народи відповідно до одкровення від Всевишнього Бога (Аллагу та’аля), і це впорядкування сягає усіх прошарків (касм мін аксам) міста, відповідаючи розташуванню, яке закінчується останніми прошарками.
Через це стає зрозуміло, що Всевишній Бог здійснює управління доброчесним
містом так само, як і всім світом, і що Його управління світом– в одному аспекті, а управління доброчесним містом –в іншому аспекті, і є ці два управління є симетричними так само, як і частини
світу та частини доброчесного міста чи народу. Тож необхідно, щоб існувала між
частинами доброчесного народу єдність, зв’язок, лад та взаємодопомога у діях, і щоб існуюча у частинах світу єдність, зв’язок, лад та взаємодопомога у діях походила від природних
недоброчесні дії, приклади життєвих шляхів та навички є хворобами доброчесних
міст. Їхні життєві шляхи та політика (сійясат) є хворобами доброчесної царського правління. Так само й дії, життєві шляхи та
навички недоброчесних міст є хворобами міст доброчесних.
[17]. [«Наука про місто»] не [14 Коректура – згідно з інтерполяцією Мухсіна Магді. ] враховує причин та аспектів (джігат), з точки зору яких в більшості випадків не вірилося, що доброчесні
керівництва та життєві шляхи праведних міст перетворяться на недоброчесні
життєві шляхи та навички; вона не враховує і того, як вони перейшли до
недоброчесних. Вона рахує та пізнає дії, через які стримуються (тузіббат) міста та доброчесна політика, поки вони не зіпсуються та не перейдуть до
недоброчесних, а також речі, через які, в разі таких змін та хвороб, можна
повернути здоров’я.
[18]. Потім [«наука про місто»] пояснює те, що перше доброчесне царське
правління не може втілити в дійсність свої дії, окрім як через пізнання
загальностей цього мистецтва, сполучаючи з ним теоретичну філософію та
відносячи до неї «розумність» (та’аккуль). Ця «розумність» є силою, яка досягається через досвід, що ґрунтується на
тривалих та безперервних заняттях певним мистецтвом в містах та народах. Це і є
здатність до якісного виведення умов, через які встановлюють в якості обов’язкових дії, життєві шляхи та навички –у всіх разом або в якомусь конкретному місті чи в народі; або за рахунок
невеликого періоду, або за рахунок тривалого періоду, які є обмеженими, або в
якийсь інший час. Їхнє встановлення в якості обов’язкових також відбувається за рахунок стану, який виникає, або випадку (арід) [15 ‘Арідмає значення «акциденція», але в даному контексті найадекватнішим варіантом
перекладу видається саме «випадок», «подія».] –у місті, народі чи всюди в спільноті. Саме з цього й складається перше
доброчесне царське правління. Щодо ж [правління], яке йде за ним та чиє
керівництво ґрунтується на традиції (сунніййя), то за своєю природою воно не потребує філософії. Пояснюється також, що
найкращі та найдоброчесніші люди серед [населення] доброчесних міст та серед
доброчесних народів мають бути його царями та керівниками, і необхідно, щоб
вони у різні часи зверталися до умов першого керівника. [«Наука про місто»] дає
змогу дізнатися про те, як необхідно діяти, щоб їхніми царями стали доброчесні
особи, а також про те, які умови необхідно відшукати серед царських дітей
міста, щоб віднайти в якомусь із них можливість сподіватися на те, щоб він став
царем, схожим на першого керівника. Разом із цим пояснюється те, як необхідно
доглядати за ним, ростити його та виховувати, щоб він став справжнім царем (малік ат-таммам). Також пояснюється, що царі, керівництво яких є невіглаством, не потребують
ні загальностей цього мистецтва, ні філософії. Натомість можливо, щоб кожен із
них йшов до своєї мети щодо міста за допомогою сили досвіду, яку він отримує
через той рід дій, шляхом яких досягається його ціль та через які наближається
він до мети своєї–мети, яка полягає в уявних благах, коли погоджуються із ним ті, хто відзначений
лихими природними якостями. Вони спроможні на виведення того, чого він потребує
у встановленні дій, які вчиняє він сам, а також у встановленні дій, які
практикуються серед жителів міста; і стає його служба, у якій він є царем,
складеною із речей, які досягаються через досвід–або через його власний досвід, або через досвід когось іншого із його
спільників у певній цілі, бо ціль когось із царів є його ціллю. Ці спільники
йдуть за царем у всьому цьому або й виховують його відповідним чином, передаючи
йому весь свій досвід. Такий цар також займається виведенням справ із основ
завдяки своїм природнім якостям та проникненості, які досягаються завдяки
досвіду.
[19]. Після цього пізнається розташування [16Маратіб загалом означає «ступені», «рівні». Зазвичай із «пізнання порядку
сущого» в середньовіччі розпочинали виклад космології та метафізики.]речей, які існують у світі та й взагалі, розташування усього сущого. Все це
розпочинається із речей, які є найвіддаленішими із частин світу. Вони не мають
керівництва над якоюсь основою; від них лише походять допоміжні дії, а не дії,
які чимось керують. Від них здійснюється поступовий перехід до речей, які
керують першими речами, без якогось посередника. Це–найближчі речі, які керують першими речами. Їхнє розташування стає відомим із
керівництва, тобто його положення й те, як воно керує ними. Стає відомо, що
після цього керівництво не завершується, і що форм та природних сил
недостатньо, щоб вони керувалися самі собою настільки, щоб взагалі стати
незалежними від якогось керівництва. Отож, із необхідністю повинно існувати тут
вище керівництво, яке й буде впорядковувати їх. Від цього здійснюється перехід
до найближчих речей, які керують цими речами. Стає відомим їхнє розташування у
керівництві, тобто те, яким є це розташування та яким чином здійснюється
керівництво над ними. Пізнається також і те, що керівництво не завершується на
цьому, і що форм та природних сил недостатньо, щоб вони керувалися самі собою
настільки, щоб взагалі стати незалежними від якогось керівництва. Отож, із
необхідністю повинно існувати тут вище керівництво, яке й буде впорядковувати
їх. Від цього здійснюється перехід до найближчих речей, які керують цими
речами. Стає відомим їхнє розташування у керівництві, тобто те, яким є це
розташування, та яким чином здійснюється керівництво над ними. Знову
пізнається, що керівництво також не завершується на цьому, хоча воно й
довершеніше (атамма) за якесь інше. Далі знову пізнається, що його природних сил та форм
недостатньо, щоб вони керувалися самі собою настільки, щоб взагалі стати
незалежними від якогось керівництва. Отож, із необхідністю повинно існувати тут
вище, інше керівництво, яке й буде впорядковувати це. Знову здійснюється
поступовий перехід до найближчих речей, які керують тими. На цьому шляху не
припиняється перехід від речей, за порядком нижчих, до речей, за порядком
вищих, керівництво яких довершеніше за усі інші. Таким є перехід від
найдосконалішого до найдосконалішого, і досконале є одним із сущих. Стає
відомо, що усе це переходить до вищого ступеню та до сущого, яке є
найдосконалішим саме по собі. Найдосконаліше керівництво вимагає того, щоб
число сущих було невеликим і щоб кожна із сущих речей збільшувала єдність в
собі та зменшувала множинність. Пояснюється разом із цим, що множинність має
відношення до речі, тоді як єдність перебуває у самій речі. Не зупиняється
перехід в напрямі досконалості цього ладу (нізам) –від ступеню керівництва до ступеню найдосконалішого керівництва, поки не
завершиться все це на ступені, для якого не можливо, щоб було тут щось, крім
єдиного сущого (мавджуд вахід) –єдиного як в числі, так і в кожному з інших аспектів єдності. Неможливо також,
щоб було над ним ще якесь керівництво. Натомість існує Керівник [17 Вищезгаданими доказами аль-Фарабі аргументує існування Бога – досконалого «Керівника», «Першого Єдиного» та «Управителя».], який перебуває на цьому ступені та впорядковує усе, що перебуває поза ним.
Неможливо, щоб впорядковував це все хтось інший чи керував усім тим. Неможливо
також, щоб існувала тут якась недосконалість в будь-якому з її аспектів, і
неможливо, щоб якась досконалість була досконаліша за Нього, або якесь
існування було кращим за Його існування. Усе, що поза Ним, є недосконалим в
якомусь аспекті. Найближчий до Нього ступінь є найдосконалішим ступенем, але не
є Його ступенем.
[20]. Далі. Усе це не перестає знижуватись, тому в речах, існуючих на кожному
рівні, збільшується множинність та зменшується досконалість, поки не
завершиться все це на останніх сущих речах, тобто на допоміжних діях. Більш
віддаленої речі немає серед усього існуючого, і взагалі неможливо, щоб дії [цих
речей] були діями керівництва. Перше Єдине [18 Це поняття має неоплатоністичне походження. ] (аль-ауваль аль-вахід) передує усьому іншому, і взагалі неможливо, щоб ще якась річ передувала Йому.
Неможливо також, щоб якась із Його дій була дією допоміжною. Кожен із
посередників, які в загальному порядку(маратіб) знаходяться поза Першим Керівником, не виконує керівних дій, а лише служить
Першому Керівнику. Разом із цим стає відомою їхня єдність та зв’язаність у відношенні одне до одного, їхній лад, а також лад їхніх дій та їхнє
протистояння, поки вони не стануть у своїй множині схожими на єдину річ–завдяки силі Єдиного у їхньому впорядкуванні та Його усепроникненості, завдяки
могутності Свого ступеню. А також за рахунок того, що з необхідністю присутнє в
Ньому на цьому ступені існування, відповідно до вимірів Його природного вияву,
який належить Йому, а також того, на які дії Він дав право в допомозі чи у
керівництві, або й в обох із цих справ.
[21]. Потім приймаються ці погляди по відношенню до душевних сил людини.
[22]. Потім приймаються ці погляди по відношенню до органів людського тіла.
[23]. Потім ці погляди приймаються по відношенню до доброчесного міста,
встановлюються рівні царя та першого керівника, подібно до рівня Божества (ілаг), який є Першим Управителем (мудаббір) всього сущого, світу та того, що у ньому.
[24]. Не припиняється цей поділ на рівні, поки не закінчиться на переході від
різних прошарків (аксам) жителів міста до різних груп, чиї дії не можуть бути керівними і через які
вони можуть лише допомагати. Те ж саме існує й по відношенню до їхніх вольових
навичок, через які не можна керувати, а можна лише допомагати. Щодо ж середніх
груп, які перебувають на рівнях посередників, то вони можуть керувати тими, хто
нижче за них, а також допомагати тим, хто вище за них. А щодо наближеності, то
наближеність до ступеню царя найдосконаліша як за вчинками, так і за формою, і
через це керівництво стає найдосконалішим, спиняючись лише на рівні царського
правління. Зрозуміло, що на цій службі людина взагалі не може комусь
прислуговувати, і це є службою та навичкою, де лише керують.
[25]. Після цього розпочинається перехід від перших ступенів – які є ступенями допомоги –до найближчих ступенів з усіх ступенів правління, які перебувають вище за ці.
Не спиняється цей перехід описів та властивостей від ступеня нижчого до ступеня
вищого, поки не досягне ступеня царя міста, який лише керує та й нікому не
прислуговує.
[26]. Потім здійснюється перехід від цього ступеня до ступеня царя, який
здійснює управління (мудаббір) доброчесним містом та ступеня першого керівника, духовної сутності. Він
створений як вірний дух і це через нього Всевишній Бог дає одкровення першому
керівнику міста [19Аль-Фарабі ототожнював релігійне уявлення про ангела Джібріла (Гавриїла), який
передавав одкровення пророкам, із філософською концепцією «активного розуму».]. Тож тут стає очевидним його ступінь і те, що цей ступінь є одним із ступенів
духовних сутностей.
[27]. Не спиняється цей пізнавальний рух (йуртакі фі т-та’ріф), поки не спиниться на Божестві (ілаг), нехай сяє слава Його. Пояснюється, як сходить одкровення від Нього до
ступеню першого керівника. Отож, перший керівник впорядковує місто, народ чи
народи відповідно до одкровення від Всевишнього Бога (Аллагу та’аля), і це впорядкування сягає усіх прошарків (касм мін аксам) міста, відповідаючи розташуванню, яке закінчується останніми прошарками.
Через це стає зрозуміло, що Всевишній Бог здійснює управління доброчесним
містом так само, як і всім світом, і що Його управління світом– в одному аспекті, а управління доброчесним містом –в іншому аспекті, і є ці два управління є симетричними так само, як і частини
світу та частини доброчесного міста чи народу. Тож необхідно, щоб існувала між
частинами доброчесного народу єдність, зв’язок, лад та взаємодопомога у діях, і щоб існуюча у частинах світу єдність, зв’язок, лад та взаємодопомога у діях походила від природних
Вы читаете Книга релігій
×