доходів є похідним від розподілу видатків і має в своїй основі такі принципи:
• забезпечення надійної фінансової бази для фінансування закріплених видатків;
• встановлення залежності між зусиллями органів влади й управління та формуванням доходів відповідних бюджетів;
• встановлення заінтересованості місцевих органів влади у пошуку і мобілізації фінансових ресурсів і недопущення адміністративного вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.
Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів.
Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі поділяються на:
• закріплені — доходи, які повністю або частково (за твердо фіксованим нормативом) надходять до даного бюджету;
• регулюючі — такі доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично (як правило, щорічно) змінюються.
Нині в Україні переважають закріплені доходи. Бюджетне регулювання має досить обмежений характер.
Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими ланками місцевих бюджетів.
На даний час у розподілі видатків склались такі пропорції:
• з Державного бюджету фінансуються видатки на оборону (практично повністю), народне господарство (переважна частина), на утримання органів загальнодержавної влади та управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціальний захист населення і незначна частина видатків на соціально-культурну сферу;
• з місцевих бюджетів фінансується переважна частина видатків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраструктури, місцевих органів влади та управління.
Взаємовідносини між бюджетами. У процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки — вхідні і вихідні. Разом з тим існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи — внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.
Існують такі форми взаємовідносин.
Бюджетне субсидіювання — передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги.
Існує три види бюджетного субсидіювання: бюджетні субсидії, бюджетні субвенції, бюджетні дотації. Бюджетна субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов’язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Бюджетна субвенція — різновид цільової субсидії, яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує. Бюджетна дотація — цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відповідного бюджету. Залежно від можливостей бюджету, що її видає, покриття може бути повним або частковим.
Особливим видом субсидіювання є встановлена Бюджетним кодексом України дотація вирівнювання. Вона визначається за спеціальними формулами як різниця між обсягом видатків бюджету, визначеним на основі встановлених державних стандартів соціальної забезпеченості, та наявними у даного бюджету доходами.
Вилучення коштів — явище, зворотнє дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.
Бюджетні позички — отримання коштів на покриття тимчасового касового розриву (незбіг у часі фінансування видатків і надходження доходів). Раніше видавались з бюджету вищого рівня. У Бюджетному кодексі України визначено, що тепер бюджетні позички отримуються в комерційних банках.
Взаємні розрахунки бюджетів — передача коштів з одного бюджету до іншого в зв’язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів.
За характером взаємовідносин між бюджетами вони можуть бути договірними чи обов’язковими. Бюджетне субсидіювання та бюджетні позички здійснюються на договірній основі, вилучення коштів і взаємні розрахунки — в обов’язковому порядку. За напрямами проведення взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні і горизонтальні. В Україні існують тільки вертикальні взаємовідносини між бюджетами.
2. Бюджетна система України
Бюджетна система України під час її становлення була визначена Законом України «Про бюджетну систему України». Перша редакція Закону, прийнята у 1991 р. одночасно з проголошенням незалежності, юридично зафіксувала створення власної бюджетної системи, яка є одним з атрибутів держави. Другу редакцію Закону прийнято у 1995 р.
На сьогодні відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетна система держави включає:
• Державний бюджет;
• місцеві бюджети.
Місцеві бюджети поділяються за рівнем адміністративного поділу на:
? Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим;
? обласні;
? міські (міст державного та обласного підпорядкування з районним поділом);
? районні;
? бюджети міст (обласного і районного підпорядкування без районного поділу);
? сіл;
? селищ;
? районів у містах.
Згідно з фінансовою термінологією централізовані види бюджетів позначають прикметниками (обласний, районний, міський), а децентралізовані — іменниками у родовому відмінку (бюджети міст, селищ, районів).
В основі побудови бюджетної системи лежить адміністратив¬но-територіальний поділ даної країни. При цьому поділ бюджетів здійснюється за наявності відповідного органу управління. Так, специфічною ознакою України є те, що на сільському рівні можуть утворюватись єдині для кількох сіл органи влади. Тоді створюється й один бюджет.
Бюджетну систему України можна уявити у вигляді схеми на рис. 2, а її структуру — в табл. 1.
Рис. 2. Бюджетна система України
Таблиця 1
СТРУКТУРА БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ (в %)
Види бюджетів 1992 р. 1994 р. 1996 р.
Державний бюджет 52,4 64,9 61,3
Республіканський АР Крим та обласні 14,4 10,7 25,0
Бюджет міст державного та обласного підпорядкування 21,2 17,6 14,4
Районні 8,6 5,0 5,0
Міст районного підпорядкування 0,9 0,5 0,7
Селищ 0,9 0,5 0,4
Сіл 1,6 0,8 0,7
Тема 3. Система доходів бюджету
ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Методи та джерела формування доходів бюджету.
2. Склад і структура доходів бюджету України.
1. Методи та джерела формування доходів бюджету
Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох методів централізації грошових коштів:
• пряме вилучення доходів з державного сектора;
• отримання доходів від державних угідь, майна і послуг;
• перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;
• залучення позик.
Функціонування державного сектора економіки характеризує підприємницьку діяльність держави. Як і будь-який підприємець, держава має право на отримання підприємницького доходу — прибутку. Весь створений у державному секторі прибуток за правом власності належить державі. Однак певні права на цей прибуток належать і колективу підприємств. Тому практично ніколи весь прибуток державного сектора не вилучається до бюджету. При цьому у взаємовідносинах державних підприємств з бюджетом може застосовуватись як пряме вилучення доходів (шляхом платежів з прибутку), так і оподаткування прибутку на загальних засадах. За ринкової економіки, коли переважає приват¬ний сектор, застосовується податковий метод. В умовах адміністративної економіки домінує пряме вилучення доходів.
Надходження від державного сектора зазвичай незначні. Це пояснюється двома причинами:
а) держава, як правило, працює в непривабливих для приватного бізнесу сферах діяльності;
б) у більшості випадків діяльність державних підприємств носить неприбутковий характер, вона спрямована на виробництво певних товарів чи послуг, а не на отримання прибутку.
Доходи від державних угідь, майна і послуг формуються на основі прав власності держави. В Україні дотепер існує загальнонародна власність на землю. Отже, всі угіддя, надра, корисні копалини належать державі. Тому доходи від їх використання спрямовуються до бюджету держави. Формою таких доходів є платежі за ресурси: лісовий дохід, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин. Надходження від державних прав власності навіть в Україні мінімальні — 2 %.
Податковий метод формування доходів бюджету характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб. На відміну від прямого вилучення доходів в державному секторі, цей метод може здійснюватись тільки на підставі законів.
Позичковий метод означає формування доходів бюджету на поворотній основі. За нормальних умов основу доходів бюджету складають податки (95—98 %) і позики (2—5 %).
Крім реальних доходів, які формуються на основі вказаних методів, держава може використовувати емісійний дохід. Стосовно поточного року — це дохід, що забезпечує фінансування поточних видатків. Однак під час емісії внаслідок інфляції збільшується тільки номінальна кількість грошей, а реальна вартість фінансових ресурсів не змінюється.
Джерела формування доходів бюджету також поділяються на внутрішні і зовнішні.
Джерелами формування внутрішніх доходів виступають:
• створений ВВП;
• національне багатство (відображає накопичені матеріальні цінності і розвідані природні ресурси). Використовується тоді, коли не вистачає ВВП чи є певний надлишок природних ресурсів.
Найнадійніше джерело — створений ВВП.
Зовнішні джерела формування доходів бюджету характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів і можуть формуватись на основі таких методів:
1) прямий перерозподіл (наприклад, репарація);
2) міжнародний кредит;
3) оподаткування експортно-імпортної діяльності;
4) валютне регулювання — відхилення встановленого курсу валют від реального їх співвідношення;
5) ціновий механізм — у світі склався певний масштаб цін, який призводить до міжнародного перерозподілу ресурсів.
2. Склад і структура доходів бюджету України
Система доходів бюджету України відображає практично всі методи їх формування. Вона характеризується такими надходженнями:
1. Податкові надходження:
• прямі податки —
податок на прибуток підприємств;
прибутковий податок з громадян;
земельний податок (плата за землю);
податок з власників транспортних засобів;
податок на промисел;
• непрямі податки —
податок на додану вартість;
акцизний збір;
мито;
• платежі за спеціальне використання природних ресурсів —
лісовий дохід;
плата за воду;
плата за корисні копалини;
• плата за державні послуги, рентні та компенсаційні доходи —
державне мито;
рентні платежі за нафту і газ, що видобуваються в Україні, та різниця в цінах на природний газ;
відрахування на геолого-розвідувальні роботи;
відрахування на дорожні роботи;
інші надходження;
• місцеві податки і збори.
2. Неподаткові надходження:
від приватизації майна державних підприємств;
від реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;
від реалізації державних матеріальних резервів;
інші.
3. Внески до цільових фондів.
4. Державні позики.
Останнім часом податкові надходження становлять 55—60 %, неподаткові — до 20, внески у цільові фонди — 10—15, державні позики на покриття бюджетного дефіциту — 15 %. У складі податкової системи прямі податки дорівнюють 50—55 %, непрямі — 40—45, платежі за ресурси — близько 1, плата за державні послуги і компенсаційні доходи — 2—5, місцеві податки і збори — до 2 %.
Тема 4. Система видатків бюджету
ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Класифікація видатків бюджету.
2. Склад і структура видатків бюджету України.
1. Класифікація видатків бюджету здійснюється за такими ознаками:
а) роллю у відтворенні виробництва;
б) суспільним призначенням;
в) галузями економіки і соціальної сфери;
г) цільовим призначенням;
д) рівнями бюджетної системи;
е) формами бюджетного фінансування.
За роллю у відтворенні виробництва виокремлюються поточні і капітальні видатки бюджету.
Поточні характеризують витрати на утримання підприємств, об’єктів, установ і закладів виробничої і соціальної
• забезпечення надійної фінансової бази для фінансування закріплених видатків;
• встановлення залежності між зусиллями органів влади й управління та формуванням доходів відповідних бюджетів;
• встановлення заінтересованості місцевих органів влади у пошуку і мобілізації фінансових ресурсів і недопущення адміністративного вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.
Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів.
Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі поділяються на:
• закріплені — доходи, які повністю або частково (за твердо фіксованим нормативом) надходять до даного бюджету;
• регулюючі — такі доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично (як правило, щорічно) змінюються.
Нині в Україні переважають закріплені доходи. Бюджетне регулювання має досить обмежений характер.
Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими ланками місцевих бюджетів.
На даний час у розподілі видатків склались такі пропорції:
• з Державного бюджету фінансуються видатки на оборону (практично повністю), народне господарство (переважна частина), на утримання органів загальнодержавної влади та управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціальний захист населення і незначна частина видатків на соціально-культурну сферу;
• з місцевих бюджетів фінансується переважна частина видатків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраструктури, місцевих органів влади та управління.
Взаємовідносини між бюджетами. У процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки — вхідні і вихідні. Разом з тим існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи — внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.
Існують такі форми взаємовідносин.
Бюджетне субсидіювання — передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги.
Існує три види бюджетного субсидіювання: бюджетні субсидії, бюджетні субвенції, бюджетні дотації. Бюджетна субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов’язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Бюджетна субвенція — різновид цільової субсидії, яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує. Бюджетна дотація — цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відповідного бюджету. Залежно від можливостей бюджету, що її видає, покриття може бути повним або частковим.
Особливим видом субсидіювання є встановлена Бюджетним кодексом України дотація вирівнювання. Вона визначається за спеціальними формулами як різниця між обсягом видатків бюджету, визначеним на основі встановлених державних стандартів соціальної забезпеченості, та наявними у даного бюджету доходами.
Вилучення коштів — явище, зворотнє дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.
Бюджетні позички — отримання коштів на покриття тимчасового касового розриву (незбіг у часі фінансування видатків і надходження доходів). Раніше видавались з бюджету вищого рівня. У Бюджетному кодексі України визначено, що тепер бюджетні позички отримуються в комерційних банках.
Взаємні розрахунки бюджетів — передача коштів з одного бюджету до іншого в зв’язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів.
За характером взаємовідносин між бюджетами вони можуть бути договірними чи обов’язковими. Бюджетне субсидіювання та бюджетні позички здійснюються на договірній основі, вилучення коштів і взаємні розрахунки — в обов’язковому порядку. За напрямами проведення взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні і горизонтальні. В Україні існують тільки вертикальні взаємовідносини між бюджетами.
2. Бюджетна система України
Бюджетна система України під час її становлення була визначена Законом України «Про бюджетну систему України». Перша редакція Закону, прийнята у 1991 р. одночасно з проголошенням незалежності, юридично зафіксувала створення власної бюджетної системи, яка є одним з атрибутів держави. Другу редакцію Закону прийнято у 1995 р.
На сьогодні відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетна система держави включає:
• Державний бюджет;
• місцеві бюджети.
Місцеві бюджети поділяються за рівнем адміністративного поділу на:
? Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим;
? обласні;
? міські (міст державного та обласного підпорядкування з районним поділом);
? районні;
? бюджети міст (обласного і районного підпорядкування без районного поділу);
? сіл;
? селищ;
? районів у містах.
Згідно з фінансовою термінологією централізовані види бюджетів позначають прикметниками (обласний, районний, міський), а децентралізовані — іменниками у родовому відмінку (бюджети міст, селищ, районів).
В основі побудови бюджетної системи лежить адміністратив¬но-територіальний поділ даної країни. При цьому поділ бюджетів здійснюється за наявності відповідного органу управління. Так, специфічною ознакою України є те, що на сільському рівні можуть утворюватись єдині для кількох сіл органи влади. Тоді створюється й один бюджет.
Бюджетну систему України можна уявити у вигляді схеми на рис. 2, а її структуру — в табл. 1.
Рис. 2. Бюджетна система України
Таблиця 1
СТРУКТУРА БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ (в %)
Види бюджетів 1992 р. 1994 р. 1996 р.
Державний бюджет 52,4 64,9 61,3
Республіканський АР Крим та обласні 14,4 10,7 25,0
Бюджет міст державного та обласного підпорядкування 21,2 17,6 14,4
Районні 8,6 5,0 5,0
Міст районного підпорядкування 0,9 0,5 0,7
Селищ 0,9 0,5 0,4
Сіл 1,6 0,8 0,7
Тема 3. Система доходів бюджету
ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Методи та джерела формування доходів бюджету.
2. Склад і структура доходів бюджету України.
1. Методи та джерела формування доходів бюджету
Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох методів централізації грошових коштів:
• пряме вилучення доходів з державного сектора;
• отримання доходів від державних угідь, майна і послуг;
• перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;
• залучення позик.
Функціонування державного сектора економіки характеризує підприємницьку діяльність держави. Як і будь-який підприємець, держава має право на отримання підприємницького доходу — прибутку. Весь створений у державному секторі прибуток за правом власності належить державі. Однак певні права на цей прибуток належать і колективу підприємств. Тому практично ніколи весь прибуток державного сектора не вилучається до бюджету. При цьому у взаємовідносинах державних підприємств з бюджетом може застосовуватись як пряме вилучення доходів (шляхом платежів з прибутку), так і оподаткування прибутку на загальних засадах. За ринкової економіки, коли переважає приват¬ний сектор, застосовується податковий метод. В умовах адміністративної економіки домінує пряме вилучення доходів.
Надходження від державного сектора зазвичай незначні. Це пояснюється двома причинами:
а) держава, як правило, працює в непривабливих для приватного бізнесу сферах діяльності;
б) у більшості випадків діяльність державних підприємств носить неприбутковий характер, вона спрямована на виробництво певних товарів чи послуг, а не на отримання прибутку.
Доходи від державних угідь, майна і послуг формуються на основі прав власності держави. В Україні дотепер існує загальнонародна власність на землю. Отже, всі угіддя, надра, корисні копалини належать державі. Тому доходи від їх використання спрямовуються до бюджету держави. Формою таких доходів є платежі за ресурси: лісовий дохід, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин. Надходження від державних прав власності навіть в Україні мінімальні — 2 %.
Податковий метод формування доходів бюджету характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб. На відміну від прямого вилучення доходів в державному секторі, цей метод може здійснюватись тільки на підставі законів.
Позичковий метод означає формування доходів бюджету на поворотній основі. За нормальних умов основу доходів бюджету складають податки (95—98 %) і позики (2—5 %).
Крім реальних доходів, які формуються на основі вказаних методів, держава може використовувати емісійний дохід. Стосовно поточного року — це дохід, що забезпечує фінансування поточних видатків. Однак під час емісії внаслідок інфляції збільшується тільки номінальна кількість грошей, а реальна вартість фінансових ресурсів не змінюється.
Джерела формування доходів бюджету також поділяються на внутрішні і зовнішні.
Джерелами формування внутрішніх доходів виступають:
• створений ВВП;
• національне багатство (відображає накопичені матеріальні цінності і розвідані природні ресурси). Використовується тоді, коли не вистачає ВВП чи є певний надлишок природних ресурсів.
Найнадійніше джерело — створений ВВП.
Зовнішні джерела формування доходів бюджету характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів і можуть формуватись на основі таких методів:
1) прямий перерозподіл (наприклад, репарація);
2) міжнародний кредит;
3) оподаткування експортно-імпортної діяльності;
4) валютне регулювання — відхилення встановленого курсу валют від реального їх співвідношення;
5) ціновий механізм — у світі склався певний масштаб цін, який призводить до міжнародного перерозподілу ресурсів.
2. Склад і структура доходів бюджету України
Система доходів бюджету України відображає практично всі методи їх формування. Вона характеризується такими надходженнями:
1. Податкові надходження:
• прямі податки —
податок на прибуток підприємств;
прибутковий податок з громадян;
земельний податок (плата за землю);
податок з власників транспортних засобів;
податок на промисел;
• непрямі податки —
податок на додану вартість;
акцизний збір;
мито;
• платежі за спеціальне використання природних ресурсів —
лісовий дохід;
плата за воду;
плата за корисні копалини;
• плата за державні послуги, рентні та компенсаційні доходи —
державне мито;
рентні платежі за нафту і газ, що видобуваються в Україні, та різниця в цінах на природний газ;
відрахування на геолого-розвідувальні роботи;
відрахування на дорожні роботи;
інші надходження;
• місцеві податки і збори.
2. Неподаткові надходження:
від приватизації майна державних підприємств;
від реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;
від реалізації державних матеріальних резервів;
інші.
3. Внески до цільових фондів.
4. Державні позики.
Останнім часом податкові надходження становлять 55—60 %, неподаткові — до 20, внески у цільові фонди — 10—15, державні позики на покриття бюджетного дефіциту — 15 %. У складі податкової системи прямі податки дорівнюють 50—55 %, непрямі — 40—45, платежі за ресурси — близько 1, плата за державні послуги і компенсаційні доходи — 2—5, місцеві податки і збори — до 2 %.
Тема 4. Система видатків бюджету
ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Класифікація видатків бюджету.
2. Склад і структура видатків бюджету України.
1. Класифікація видатків бюджету здійснюється за такими ознаками:
а) роллю у відтворенні виробництва;
б) суспільним призначенням;
в) галузями економіки і соціальної сфери;
г) цільовим призначенням;
д) рівнями бюджетної системи;
е) формами бюджетного фінансування.
За роллю у відтворенні виробництва виокремлюються поточні і капітальні видатки бюджету.
Поточні характеризують витрати на утримання підприємств, об’єктів, установ і закладів виробничої і соціальної
Вы читаете Бюджетна система
