зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені дові¬реністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на за¬побігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Пред¬ставник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами 2 та 3 ст. 250 ЦК України
5.7. Поняття позовної давності. Загальна і спеціальна позовна давність. Обчислення позовної давності.
Застосування судом позовної давності. Наслідки спливу позовної давності. Вимоги, на які позовна давність не поши¬рюється.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
362
5. Цивільне право
2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі пору¬шення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України);
4) у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК України);
5) про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК України);
6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК України);
7) про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК України).
Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання
недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.
Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домо¬вленістю сторін.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.
Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемно¬го правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позов¬на давність починається від дня досягнення нею повноліття.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної дав¬ності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений мо¬ментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржни¬кові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Винятки з правил, встановлених частинами 1 та 2 ст. 261 ЦК України, можуть бути встановлені законом.
Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позов¬ної давності.
Перебіг позовної давності зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);
2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, вста¬новлених законом;
3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
363
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведе¬на воєнний стан.
У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, пе¬ребіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу по¬зовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, шо минув до його зупинення.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що ми¬нув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Якшс суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким поз: було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо части¬на строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.
Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стяг¬нення на заставлене майно тощо).
Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не зна¬ла про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтере: має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. По¬зовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заяв¬лено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поваж¬ними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Слід відзначити, що відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не по¬ширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім ви¬падків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод¬женням здоров'я або смертю;
4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або ор¬гану місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;
5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про
здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління
державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закон
України «Про державний матеріальний резерв».
Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
364
5. Цивільне право
5.8. Поняття та види особистих немайнових прав. Спростування недостовірної інформації. Право на відшко¬дування майнової та моральної шкоди.
Особисті немайнові права. Право фізичної особи на інфор-мацію. Таємниця власної кореспонденції. Судовий захист особистих немайнових прав.
Структура чинного ЦК України включає Книгу II, що має назву «Особисті не¬майнові права фізичної особи». По-перше, це є новелою порівняно з раніше чин¬ним ЦК УРСР 1963 р. По-друге, регулювання особистих немайнових прав ЦК України є логічним продовженням відповідних положень Конституції України, в тому числі положення про те, що людина в Україні є найвищою соціальною цінністю.
Особисті немайнові права — це такі права, що належать кожній фізичній особі від народження або за законом, тісно пов'язані із фізичною особою та не мають економічного змісту.
Фізична особа володіє особистими немайновими правами довічно, вона не може відмовитися від них та не може бути позбавлена цих прав (ст. 269 ЦК України).
Основні риси особистих немайнових прав фізичної особи:
1) належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Підставою їх виникнення є певні юридичні факти (факт народження, факт досягнення пев¬ного віку, інші юридичні факти, передбачені законом). Незважаючи на те, що більшість особистих немайнових прав належить фізичній особі від народження, виникнення деяких закон пов'язує саме із настанням певних життєвих обставин. Наприклад, право на зміну імені має особа, яка досягла 16 років;
2) тісно пов'язані із фізичною особою, є природними та не можуть бути відчу¬жені;
3) не мають економічного змісту. Вартість особистих немайнових прав у
грошовому еквіваленті визначити неможливо;
4) належать фізичній особі довічно.
Види особистих немайнових прав закріплені у Конституції України, кон¬кретизовані у ЦК України та деяких інших законодавчих актах. Перелік особи¬стих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, Цивільним ко¬дексом України та іншими законами, не є вичерпним, включає тільки основні особисті немайнові права, що мають надзвичайно важливе значення у житті кожної особи.
Орієнтовний перелік особистих немайнових прав викладений у ч. 1 ст. 270 ЦК України. Так, відповідно до Конституції України, фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недотор¬канність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, пра¬во на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспон¬денції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживан-ня та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
ЦК України виділяє дві категорії (групи) особистих немайнових прав:
— особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21 ЦК України). Виділення цієї категорії пов'язане з тим, що люди-
365
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
на є біологічною істотою, для фізичного існування якої необхідні найважливіші природні права;
— особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
(глава 22 ЦК України). Ця категорія прав пов'язана із тим, що кожна людина жи¬
ве у суспільстві, і це обумовлює виникнення інших особистих немайнових прав.
До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, належать:
— право на життя (ст. 281 ЦК України);
— право на усунення небезпеки, яка загрожує життю і здоров'я (ст. 282 ЦК Ук¬раїни);
— право на охорону здоров'ю (ст. 283 ЦК України);
— право на медичну допомогу (ст. 284 ЦК України);
— право на інформацію про стан свого здоров'я (ст. 285 ЦК України);
— право на таємницю про стан здоров'я (ст. 286 ЦК України);
— право на свободу (ст. 288 ЦК України);
— право на особисту недоторканність (ст. 289 ЦК України);
— право на донорство (ст. 290 ЦК України);
— право на сім'ю (ст. 291 ЦК України);
— право малолітньої, неповнолітньої особи на опіку або піклування (ст. 292 ЦК України);
— право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 293 ЦК України);
— право фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікування у закладі охорони здоров'я на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката, священнослужителя для відправ¬лення богослужіння та
Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені дові¬реністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на за¬побігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Пред¬ставник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами 2 та 3 ст. 250 ЦК України
5.7. Поняття позовної давності. Загальна і спеціальна позовна давність. Обчислення позовної давності.
Застосування судом позовної давності. Наслідки спливу позовної давності. Вимоги, на які позовна давність не поши¬рюється.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
362
5. Цивільне право
2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі пору¬шення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України);
4) у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК України);
5) про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК України);
6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК України);
7) про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК України).
Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання
недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.
Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домо¬вленістю сторін.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.
Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемно¬го правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позов¬на давність починається від дня досягнення нею повноліття.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної дав¬ності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений мо¬ментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржни¬кові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Винятки з правил, встановлених частинами 1 та 2 ст. 261 ЦК України, можуть бути встановлені законом.
Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позов¬ної давності.
Перебіг позовної давності зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);
2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, вста¬новлених законом;
3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
363
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведе¬на воєнний стан.
У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, пе¬ребіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу по¬зовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, шо минув до його зупинення.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що ми¬нув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Якшс суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким поз: було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо части¬на строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.
Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стяг¬нення на заставлене майно тощо).
Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не зна¬ла про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтере: має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. По¬зовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заяв¬лено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поваж¬ними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Слід відзначити, що відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не по¬ширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім ви¬падків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод¬женням здоров'я або смертю;
4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або ор¬гану місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;
5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про
здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління
державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закон
України «Про державний матеріальний резерв».
Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
364
5. Цивільне право
5.8. Поняття та види особистих немайнових прав. Спростування недостовірної інформації. Право на відшко¬дування майнової та моральної шкоди.
Особисті немайнові права. Право фізичної особи на інфор-мацію. Таємниця власної кореспонденції. Судовий захист особистих немайнових прав.
Структура чинного ЦК України включає Книгу II, що має назву «Особисті не¬майнові права фізичної особи». По-перше, це є новелою порівняно з раніше чин¬ним ЦК УРСР 1963 р. По-друге, регулювання особистих немайнових прав ЦК України є логічним продовженням відповідних положень Конституції України, в тому числі положення про те, що людина в Україні є найвищою соціальною цінністю.
Особисті немайнові права — це такі права, що належать кожній фізичній особі від народження або за законом, тісно пов'язані із фізичною особою та не мають економічного змісту.
Фізична особа володіє особистими немайновими правами довічно, вона не може відмовитися від них та не може бути позбавлена цих прав (ст. 269 ЦК України).
Основні риси особистих немайнових прав фізичної особи:
1) належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Підставою їх виникнення є певні юридичні факти (факт народження, факт досягнення пев¬ного віку, інші юридичні факти, передбачені законом). Незважаючи на те, що більшість особистих немайнових прав належить фізичній особі від народження, виникнення деяких закон пов'язує саме із настанням певних життєвих обставин. Наприклад, право на зміну імені має особа, яка досягла 16 років;
2) тісно пов'язані із фізичною особою, є природними та не можуть бути відчу¬жені;
3) не мають економічного змісту. Вартість особистих немайнових прав у
грошовому еквіваленті визначити неможливо;
4) належать фізичній особі довічно.
Види особистих немайнових прав закріплені у Конституції України, кон¬кретизовані у ЦК України та деяких інших законодавчих актах. Перелік особи¬стих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, Цивільним ко¬дексом України та іншими законами, не є вичерпним, включає тільки основні особисті немайнові права, що мають надзвичайно важливе значення у житті кожної особи.
Орієнтовний перелік особистих немайнових прав викладений у ч. 1 ст. 270 ЦК України. Так, відповідно до Конституції України, фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недотор¬канність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, пра¬во на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспон¬денції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживан-ня та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
ЦК України виділяє дві категорії (групи) особистих немайнових прав:
— особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21 ЦК України). Виділення цієї категорії пов'язане з тим, що люди-
365
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
на є біологічною істотою, для фізичного існування якої необхідні найважливіші природні права;
— особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
(глава 22 ЦК України). Ця категорія прав пов'язана із тим, що кожна людина жи¬
ве у суспільстві, і це обумовлює виникнення інших особистих немайнових прав.
До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, належать:
— право на життя (ст. 281 ЦК України);
— право на усунення небезпеки, яка загрожує життю і здоров'я (ст. 282 ЦК Ук¬раїни);
— право на охорону здоров'ю (ст. 283 ЦК України);
— право на медичну допомогу (ст. 284 ЦК України);
— право на інформацію про стан свого здоров'я (ст. 285 ЦК України);
— право на таємницю про стан здоров'я (ст. 286 ЦК України);
— право на свободу (ст. 288 ЦК України);
— право на особисту недоторканність (ст. 289 ЦК України);
— право на донорство (ст. 290 ЦК України);
— право на сім'ю (ст. 291 ЦК України);
— право малолітньої, неповнолітньої особи на опіку або піклування (ст. 292 ЦК України);
— право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 293 ЦК України);
— право фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікування у закладі охорони здоров'я на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката, священнослужителя для відправ¬лення богослужіння та
