Біфуркація — це миттєвий перехід до якісно нового стану (закон переходу кількості в якість), тобто революційний тип розвитку, що характеризується нестійкістю, нестабільністю, технологіч¬ними проривами, винаходами, науковими відкриттями, які функціонують за новими принципами. Якщо біфуркаційний тип розвитку охоплює не одну якусь галузь науки чи техніки, а всю їх сукупність, тоді мова йде про науково-технічну революцію. Технічні революції характерні для всієї історії розвитку людства. До середини ХХ ст. періоди, коли відбувалися наукові і техні-ч¬ні революції, не збігалися. Відомі технічні революції кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст. пов’язані з відкриттями в техніці, наприклад парового двигуна, що дало можливість виробництву перейти від застосування окремих машин до системи машин, які приводились у дію двигуном-машиною. Електротехнічна революція кінця ХІХ — початку ХХ ст. була пов’язана з винайденням двигуна внутрішнього згорання та електродвигуна. Бурхливий розвиток науки (початок наукової революції) спостерігався наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.: було відкрито теорію відносності, закон розщеплення атома у фізиці, гени і генетичний код у біології, антибіотики в медицині, пізніше — телеграф, телефон, телебачення, ЕОМ, супутниковий зв’язок, оптичні квантові генератори (лазери) і багато іншого [75]. Провідну роль у науково-технічній революції, яку переживає світова економіка нині, відіграє саме наука. Техніка орієнтується на наукові відкриття, які стають вихідною базою для створення нових галузей виробництва. У самому виробництві розвиваються наукові дослідження, виникла творча співдружність учених, інженерів, робітників, спеціалістів, а самі підприємства переростають у науково-промислові комплекси різних видів. В економіці цей тип розвитку визначається як інноваційний. Він ґрунтується на використанні принципово нових прогресивних технологій, організаційно-управлінських систем. Важливу роль у житті суспільства відіграють галузі, що безпосередньо задовольняють потреби людей. Високими темпами зростає кількість нових підприємницьких структур, особливо малих та середніх підприємств, які спроможні швидко адаптуватись до вимог зовнішнього середовища. Нова модель економічного зростання, що ґрунтується на інноваційному типі розвитку, передбачає зміну самого поняття науково-технічного прогресу і науково-технічного розвитку. З’яви¬лись нові пріоритети: інтелектуалізація виробничої діяльності, екологічність, використання високих технологій тощо. Ця модель потребує нової державної інноваційної політики ефективного стимулювання інновацій, розвитку наукомістких та скорочення природоексплуатуючих галузей. Інноваційний розвиток здійснюється закономірно під впливом певних причин, які спричинили його і які лежать у його основі. Проте на його перебіг впливає багато інших чинників, різномані-т¬них обставин. На рис. 2.2 показані рушійні сили змін. Їх сукупність і взаємозалежність створює синергічний ефект розвитку. Рис. 2.2. Рушійні сили інноваційного розвитку Інноваційний розвиток має циклічний характер. В економічній літературі визнання циклічності розвитку — поширений факт, про що свідчать численні публікації [20, 31, 51, 57, 73, 90, 99, 101]. Циклічність розглядається як загальна форма руху світового господарства і національних господарств, що виражає нерівномір¬ність функціонування різних елементів національного господарства, зміну еволюційних та біфуркаційних стадій його розвитку. Ідеться про неперервне коливання ділової активності, зльоти і падіння ринкової кон’юнктури, чергування екстенсивного та інтенсивного типів економічного зростання. Циклічність — це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабах щонайменше національної економіки до другої. Епіцентром цик¬лічного руху є криза, у якій поєднуються межа та імпульс зростання економіки. Криза утворює вихідну базу для нових капіталовкладень і нововведень, спонукаючи до оновлення на базі нової техніки, яка здатна не лише відтворити докризовий рівень прибутку, а й забезпечити вищий його рівень. На рис. 2.3 графічно показано економічний цикл, який являє собою інтервал розвитку в часі, протягом якого відбувається піднесення виробництва, розквіт, а потім його скорочення, застій (депресія), пожвавлення і знову піднесення. На графіку крайні точки розвитку фіксують піднесення і кризу. Рис. 2.3. Графічне зображення економічного циклу Фази піднесення розвитку починаються з пожвавлення ділової активності, тут важливу роль відіграють науково-технологічні нововведення, які впливають на зміну економічної кон’юнктури, реструктуризацію економіки, ділову активність. На стадії занепаду хвилі виникає надзвичайна активність інноваційної діяльності, результатом якої є докорінне оновлення обладнання, створення нових товарів і нових галузей виробництва, нових ринків, нових робочих місць. Спостерігається зміна технологічної парадигми, що в кінцевому підсумку виводить країну з кризи. Проблема циклічності завжди привертала увагу вчених і тепер лишається однією з центральних проблем розвитку суспі-льства. Розробка теорії циклів почалась із середини ХІХ ст., коли англійський учений X. Кларк звернув увагу на 54-річний розрив між двома економічними кризами 1793 і 1847 рр. Він припустив, що це не випадково, що мають бути якісь на те причини, але не зміг їх сформувати. Інший англійський учений В. Джевонс, який увійшов в історію як творець теорії, відповідно до якої кризи надвиробництва зумовлені появою через певні проміжки часу плям на Сонці, і, використовуючи статистичний матеріал, намагався вперше довести існування тривалих коливань в економіці. Він аналізував ряди цін і помітив у них повторення тривалих періодів зростання і падіння. Але Джевонс не зміг знайти пояснення цьому явищу [2]. Теорія циклічних криз розглядалась К. Марксом у 60-х роках ХІХ ст. Його ідея полягала в тому, що виникнення криз пов’язано з процесом перенакопичення основного капіталу. Виробництво «зайвого» спричиняє хвилеподібний рух. У теорії К. Маркса мож¬на знайти важливі положення про тривалі коливання, які вказували на взаємозв’язок технічного прогресу і прибутку [69]. Наприкінці ХІХ ст. про існування довгострокових коливань писав український економіст М. І. Туган-Барановський, який, розглядаючи промислові кризи в Англії, довів, що циклічність економічного розвитку визначається обмеженістю позичкового капіталу та особливостями його інвестування в капітальні товари. 2.2. Теорія довгих хвиль М. Д. Кондратьєва Російський учений М. Д. Кондратьєв, продовжуючи дослідження в галузі кризових явищ в економіці капіталістичних країн, ще у 20-ті роки ХХ ст. висунув концепцію великих циклів гос¬подарської кон’юнктури, які згодом дістали назву «довгі хвилі» Кондратьєва [54, 80]. З метою обґрунтування великих циклів М. Д. Кондратьєв проаналізував великий фактичний матеріал. Були вивчені статистичні дані чотирьох провідних капіталістичних країн — Англії, Франції, Німеччини, США за період 100—140 років і досліджена велика кількість статистичних показників таких, як: • динаміка цін; • заробітна платня; • відсоток на капітал; • зовнішньоторговий обіг; • виробництво основних видів продукції промисловості та ін. Проведені дослідження дали змогу виявити наявність циклічних хвиль у межах 50—60 років. Цикл має 4 фази: ? дві — піднесення; ? дві — занепаду.
Вы читаете Інноваційний менеджмент
