Цілі інновацій мають бути достатньо точно орієнтованими в часі з точки зору досягнення певних результатів. Виходячи з цього, інноваційні цілі можуть характеризуватись як довгострокові, середньо- та короткострокові. Процес формування цілей є однією з важливих процедур інноваційного менеджменту, а також складовою і головним пунктом формування інноваційних стратегій усіх планових розрахунків в інноваційній сфері. Слід наголосити на важливості правильного формулювання інноваційних цілей. Воно має відповідати таким вимогам: • починатися з дієслова в неозначеній і наказовій формі, що характеризує виконання дій («розробити», «покращити», «підвищити», «довести»); • конкретизувати кінцевий результат у кількісному і якісному виразах; • конкретизувати максимальну величину витрат, обмеження на використання ресурсів («на реалізацію інноваційної програми виділити не більше як … грошових одиниць», або «в рамках існуючого бюджету»); • обумовлювати «коли» і «що» буде зроблено, хто відповідає; • бути затвердженим як управлінське рішення і зафіксоване письмово в певному документі. Наприклад: ЦКБ машинобудування протягом кварталу до 15 вересня поточного року знизити вагу пристрою на 25 %. Витрати на роботу підлягають спеціальному фінансуванню. Планування як функція інноваційного менеджменту полягає в обґрунтуванні основних напрямів і пропорцій інноваційної діяль¬ності відповідно до прийнятих прогнозів та цілей розвитку, можливостей ресурсного забезпечення, інноваційного потенціалу організації, попиту ринку. Функція планування охоплює весь комплекс заходів як з розроблення планових завдань в інноваційному процесі, так і з упровадження їх практично. Значення функції планування полягає в тому, що в процесі планових розрахунків забезпечується деталізація цілей інноваційної діяльності, доведення їх до окремих структурних підрозділів і виконавців, визначення складу необхідних ресурсів, узгодження черговості та строків реалізації проектів, програм і окремих робіт, установлених на певний період. Необхідність функ¬ції планування та посилення її ролі в забезпеченні конкурентоспроможності організацій у сучасних умовах пов’язані з розширенням масштабів і ускладненням інноваційних проектів, багатоваріантністю та ймовірнісним характером інноваційних процесів, розширенням кооперації в інноваційній сфері. Усі ці та інші чинники потребують обґрунтування прийняття управлінських рішень на основі планових розрахунків в інноваціях. Процес планування базується на аналізі та оцінці: • чинників зовнішнього і внутрішнього середовища; • інноваційного потенціалу організації, виробничих можливостей; • НДДКР нових технологій, нових зразків продукції; • фінансового стану та фінансових можливостей. У рамках цілісної системи інноваційного менеджменту функція планування виконує такі основні завдання: • структуризацію цілей інноваційної діяльності та доведення їх до виконавців; • формування програми заходів, наукових, технічних і виробничих завдань, вирішення яких забезпечить досягнення намічених цілей; • взаємозв’язок у часі та просторі намічених цілей, заходів і виконавців; • оцінку матеріальних, фінансових, науково-технічних ресурсів, необхідних для реалізації прийнятих інноваційних програм та проектів; • регулювання процесу виконання видів робіт згідно з інноваційними програмами. Різноманітність завдань планування в інноваційному менеджменті визначає необхідність вироблення планів за такими напрямами: • проведення науково-дослідних робіт з розроблення ідей новацій, лабораторних досліджень; • виготовлення зразків нової продукції, видів нової техніки; • організація та проведення дослідно-конструкторських робіт; • підбір необхідної сировини, матеріалів для виготовлення зразків нової продукції; • розроблення технологічних процесів для виготовлення нової продукції; • проектування, виготовлення, випробування й освоєння нових знарядь праці: машин, механізмів, приладів, оснащення та ін.; • технологічна підготовка виробництва й упровадження нової техніки і технології; • розроблення нових організаційних процесів, нових організаційних структур; • підготовка, навчання, перекваліфікація і використання персоналу в інноваційній діяльності; • організація маркетингових досліджень ринку для впровадження інновацій; • формування каналів збуту, позиціювання новинок на ринку. Сформовані за зазначеними напрямами плани розрізняються за цілями, предметом, рівнями, змістом і періодами планування. Проте всі вони спрямовані на досягнення певних економічних результатів і забезпечення єдності та гармонії в науково-технічно¬му, виробничому і фінансовому розвитку. Координація. Функція координації в інноваційному менеджменті означає процес узгоджування діяльності всіх ланок системи управління, апарату управління підрозділів НДДКР і окремих спеціалістів. Координація забезпечує єдність відносин суб’єкта й об’єкта управління. Координація у складних соціоекономічних системах має суперечливі тенденції: з одного боку, системі необхідна свобода вибору поведінки, а з іншого — необхідно застосовувати управлінські дії, щоб змінити первісний стан системи до потрібного результату. Координація є основою структури організації, яку зазвичай визначають як сукупність сталих зв’язків в організації. Без взаємо¬зв’язків і фактичної взаємодії частин не може бути організаційного цілого. Саме зв’язки є умовою взаємодії. Зв’язки між підрозділами організації, її частинами здійснюються через канали комунікації. Зв’язки — це виявлення відносин, а не якісь дії. Зв’язки різняться не тим, що діється в їх рамках, а тим, як реалізуються відносини координації. Ефективна координація є функцією двох перемінних: прав і інформації. В організації розрізняють різні типи зв’язків, серед яких найчастіше аналізуються такі пари зв’язків: вертикальні й горизонтальні; лінійні та функціональ¬ні, формальні й неформальні. Вертикальні зв’язки з’єднують ієрархічні рівні організації та її підрозділів. Вони формуються в процесі проектування організації, діють постійно, відображаються на всіх можливих схемах, визнають розподіл повноважень, тобто вказують «хто є хто» в організаційній ієрархії. Вертикальні зв’язки є каналами передавання розпорядчої і звітної інформації та створюють стабільність в організації. Горизонтальні зв’язки — це зв’язки між підрозділами, рівними за положенням в ієрархії. Їх головне призначення — сприяти ефективній взаємодії всіх підрозділів організації відповідно до її цілей і завдань. Горизонтальні зв’язки реалізуються за допомогою різних методів, серед яких для управління інноваціями прийнятними є: метод прямих контактів між тими, хто причетний до проблеми, метод створення цільових груп і команд, які детально розглядаються в розділі 9. Таким чином, функція координації створює основу інтеграції інноваційних
Вы читаете Інноваційний менеджмент
