Чимало дожовтневих та й радянських авторів зв’язки Катерини II з молодшим за неї на п’ять років Орловим здебільшого називали «романтичною історією», від якої, мовляв, народилося позашлюбне дитя. Однак нічого
Тільки на Україні цей граф-байстрюк одержав 40 000 десятин колишньої козацької землі з кріпаками, зокрема на батьківщині Хмельницького — в Черкаському й Чигиринському повітах. З часом його нащадки розширили свої земельні володіння, стали великими царськими сановниками, фундаторами і власниками перших на Україні цукрових заводів, акціонерами винокурень, великих млинів, заводів і водночас реакційними діячами в галузі культури і науки, а один із них, Георгій Олександрович, був навіть генерал-губернатором у Галичині (1914–1915 pp.), де проводив русифікаторську політику, придушував заворушення народних мас.
Та й перший син цариці Павло також був позашлюбним. З боку моралі то дика історія. «Велика княгиня» певний час не вагітніла. Тоді Єлизавета, аби мати престолонаслідника, звеліла Катерині согрішити або із «гарним, як день», камергером Сергієм Салтиковим, або з придворним блазнем, шталмейстером Львом Наришкіним, що також був «красивим кавалером». Вельми слухняна невістка з обома мала інтимні зв’язки, від чого й вагітніла тричі (перші дві вагітності закінчилися передчасно). До речі, С. Салтиков, одружений на фрейліні Матроні Балк, був сумнівного родового походження. Його мати, колишня княжна Голіцина, хоч і заміжня за генерал-ад’ютантом Салтиковим, уславилась, як згодом і Катерина, неймовірною статевою розбещеністю. Автор книжки «Історія
Катерини II» В. Більбасов навів листа самої цариці, яка писала про матір свого коханця: «Вона була гарна і поводила себе так дивно, що краще було б, якби її поведінка не стала відома нащадкам. Вона ходила з однією із своїх служниць у казарми, віддавалася солдатам, напивалася з ними, програвала їм у карти… Всі триста гренадерів, що супроводжували її величність, були її коханцями». Хтивій великій княгині Катерині, а потім імператриці було з кого брати приклад.
Отже, російський імператор Павло І ніякий не Павло Петрович, як його іменують в історичній та художній літературі. Знав про це і сам Петро III, і Л. Наришкін, який приятелював з ним; і, звичайно, С. Салтиков, якого відправили в Швецію повідомити про народження престо-лонаслідника; знав і граф М. Панін, що його відкликали з дипломатичної служби та призначили наставником майбутнього імператора. Та ніхто з них, як і сама «велика княгиня», мабуть, не відали, від кого той престолонаслідник — від Льва Наришкіна чи Сергія Салтикова, бо блудила Катерина з обома одночасно.
Психічно неврівноважений Павло І чимало успадкував од своєї матері. Згодом його також одружили з німкенею — принцесою Дармштадською, яку найменували Наталією Олексіївною. У рік одруження ця друга «велика княгиня» намовляла свого чоловіка скинути Катерину II з трону.
До чого ж ті німкені любили сісти якщо не на російський престол, то хоч побіля нього!
Павло справді хотів змістити матір, знищити її фаворитів Потьомкіна, Безбородька й навіть свого наставника Паніна. Однак змова була розкрита і таємно знешкоджена. Катерина не любила й цього свого позашлюбного сина-байстрюка, забрала одразу по народженні його дітей, тобто своїх внуків, на виховання. Та и Павло мав усі підстави ненавидіти матір, знаючи або здогадуючись про історію своєї появи на світ.
За час свого вельми короткого імператорства у 1798–1801 роках Павло І продовжував жорстоку реакційну політику на зміцнення феодально-кріпосницької системи, сприяв подальшій колонізації і повному закріпаченню Півдня України, Приазов’я і Дону, де роздав близько 600 000 державних селян феодалам і генералам, у тому числі 150 000 на Україні. В армії імператор запровадив палочну дисципліну, переслідував, як і мати, передових діячів. Дикі витівки Павла І шокували двір, вище дворянство, що й спричинило чергову змову — його замордували.
Тож мав рацію Шевченко у «Подражанії Ієзекелію» саркастично сказати:
