Дмитрієву-Мамонову — 880 000 крб
Потьомкіну — 50 000 000 крб
Родині Зубових — 3 500 000 крб
Іншим коханцям разом — 8 500 000 крб
За тодішніми вимірами — це понад сто мільйонів, а як на тепер, — то мільярди карбованців. Англійський посланник у Росії Мальмсбері у своїх записках робив спробу «уточнити» ті незбагненні витрати. Про сім’ю «хижих вовків» Орлових мовилося раніше. Почнемо з Васильчико-ва. За неповних два роки він «придбав» 100 000 сріблом, на 50 000 карбованців золотих речей, будинок вартістю в 100 000 крб., срібний сервіз у 50 000 крб., річну «пенсію» по 20 000 крб. та 7 000 кріпацьких душ. Завадовський за півтора року «заробив» 6 000 людських душ на Україні, 2 000 у Польщі, певне, на західноукраїнських землях, й 800 душ у російських губерніях, на 80 000 крб. дорогоцінностей, сервіз у ЗО 000 крб. та річну «пенсію» на 10 000 крб. Зорич тільки за один рік одержав два маєтки (один у Шклові ціною в 500 000 крб., а другий у Ліфляндії в 100 000 крб.), 200 000 крб. дорогоцінностей, 500 000 крб. готівкою та «командорство»(?) Мальтійського католицького духовного ордену в Польщі, яке виплачувало 12 000 крб. на рік. Корсаков за півтора року отримав чистої валюти 100 000 крб. на виплату боргів, 100 000 крб. на умеблювання будинку, 20 000 крб. на мандрування за кордон, а також помістя з 4 000 душами селян у Польщі. Потьомкін за перші два роки фавору вже мав 37 000 душ кріпаків, не кажучи про дорогоцінності, кілька палаців, дорогі сервізи і т. п.
Письменник граф О. К. Толстой, який був співавтором сатирично-пародійних творів під загальним широковідомим псевдонімам «Козьма Прутков», досить вдало висміював театральні фіглювання Катерини II:
Письменник мав на оці знищення царицею славетної Запорозької Січі (1775) й наругу над козаками; знищення на Слобідській (1765) і Лівобережній (1781) Україні рештків політичної автономії; насильне впровадження на Україні кріпосного права та введення кабальної загально-російської системи правління. Мав він на оці й лиховісну «Жаловану грамоту дворянству» (1785), за якою російський, український, білоруський та інші народи поділено на різні класові стани.
Мабуть, є потреба трохи більше сказати про «Жаловану грамоту…», яка також чорним тавром увійшла в історію повного закріпачення народів усієї Російської імперії й досить часто згадується в українській історичній та художній літературі.
Для годиться, на початку в грамоті сказано про підвладний імператриці «послушный, храбрый, неустрашимый, предприимчивый и сильный российский народ», який, мовляв, живе вірою в Бога та відзначається самовідданістю престолу. Й більше про той народ, що його звали «подлой чернью», в грамоті не згадується. Натомість всі заслуги приписувалися виключно «знатнейшему и благороднейшему» дворянству. Відповідно перечислені встановлені владою «кавалерські» ордени для винагородження вельможного панства. Серед них орден св. апостола Андрія Первозваного — «за віру і вірність»; св. великомучениці Катерини — «за любов і вітчизну»; Олександра Невського — «за труди і вітчизну»; «победоносця» Георгія і князя Володимира — за військові та інші «труди», що приносять загальну
