Вихваляючи на всі лади німкеню — «владичицу россов», перечисляючи її мнимі «щедроти» на благо «підданих» народів, автор силкувався переконати, що «российсках стран царица» — одна добропорядність і благодійність:
Як же насправді було, якою любов’ю і якими щедротами обрадувала «пібнічна» Мінерва і Астрея Україну взагалі та під час свого тодішнього мандрування зокрема?
Насамперед вояж Катерини II обійшовся державній казні у десятки мільйонів карбованців з кріпацьких кишень — на обслугу, впорядкування фасадів «потьомкінських» (чи «катерининських») сіл навколо тракту, по якому простував царський кортеж, на врочисті зустрічі в містах і селах, на спорудження тріумфальних арок, на бали-маскаради, фейерверки та іншу балаганну мішуру, «її поява була схожа на радісні, позмінні урочистості,— єлейно писав один історик. — Юрми народу оточували карету, воїни в строю зустрічали, дворяни, інші обивателі наввипередки влаштовували пригощання; всюди арки, лаврові вінки, обеліски, освітлення; всюди бенкети, прославлення, милість і задоволення… Кожний день знаменувався роздачею діамантів, балами, фейерверками та ілюмінаціями верств на десять навкруги».
Справді, чиновники імператорської канцелярії везли для подарунків панству тільки золота й діамантів на суму понад 200 000 карбованців. Для губернаторів призначалися табакерки і персні вартістю від 1 600 до 2 700 карбованців; для губернських предводителів — від 900 до 1 400 карбованців; для віце-губернаторів табакерки і годинники від 1 200 до 1 400 карбованців, для городничих і справників табакерки, годинники і персні вартістю від 180 до 300 карбованців. Для особливих дарунків везли дві табакерки по 8 750 і 7 500 карбованців; два персні, оцінені у 4 500 і З 600 карбованців; табакерки з портретами цариці — від З 200 до 6 500 карбованців і т. ін. Натомість про «бідних» і «сірих» в офіційних документах ні словом не згадується, як і про «хліб насущний» для них.
Розіслані Потьомкіним і Румянцевим спеціальні кур’єри давали «височайші» накази місцевій владі зустрічати і проводжати кортеж гарматною пальбою, церковним передзвоном і радісним криком. Як і за Єлизавети, губернаторам, чиновникам та заможним обивателям велено було підносити «владичиці» на коштовних тарелях хліб-сіль, а одягненим у святкові вбрання дівчатам і жінкам кидати на шлях і під карету цариці квіти. Ескадронам гвардійців і драгунів у парадній формі, а також зібраним для цього «малоросійським» полкам наказано було гарцювати на конях і салютувати шаблями, на обличчях виявляти «хвалу сердечну» і повне «благоденство», швидко переміщуватися наперед по шляху прямування карет і створювати ілюзію безперервного тріумфування.
Між іншим, сучасники помітили, що всі спальні Катерини під час поїздки на Україну та в Крим були хитромудро збудовані за єдиним зразком. Біля її величного ліжка обов’язково висіло велике дзеркало, яке могло вільно підніматися та опускатися, а за ним стояло ліжко Дмитрієва-Мамонова…
До Києва Катерина II прибула 29 січня 1787 року. Гї зустрічали «батьки міста», генерал-губернаторство на чолі з П. Румянцевим,
