— Оце тобі і тільки.
— Сказать тобі казку про дідуся?
— Скажи.
— Оце вона і вся.
— Грицьку, диви, тобі киває?
— Хто?
— Та корова хвостом.
— Петре, он гуси летять!
— О-йо-йо! Та як багато.
— Та чи ти бачиш?
— А ти ж кажеш!
ПРИСЛІВ'Я І ПРИКАЗКИ
Будемо на весіллі гуляти: дядько до мами сватається.
Ждала бабка внукового книша, та вилізла душа.
Іване, ти вже вмираєш — дозволь заміж вийти! — Хоч за чорта!
Мамко, хваліть нас — ви мене, а я вас!
Не плач, небого, що йдеш за нього, хай плаче він, що бере лихо в дім.
Оце тобі, бабуся, й наука, не йди заміж за онука!
Сякий-такий Пантелій, а все таки веселій.
У нашої Катерини і весілля і родини.
Аж на небі чути, як мухи кашляють.
Батько хай їде орати, його коні знають, а я піду гуляти, мене гості чекають.
В бороді гречка цвіте, а в голові на зяб не орано.
В роботі «ох», а їсть за трьох.
Вже не в одній чарці денце бачив.
Видно, що Гапка млинці пекла, бо ворота в тісті.
Він дуже розумний: решетом у воді зірки ловить.
Втопили кота миші в помийниці та тільки мертвого.
Голова, як казан, а розуму ні ложки.
Гречана каша хвалилась, ніби вона з коров'ячим маслом родилась.
Де ти був, як бог розум роздавав?
Дивіться на нього сьогодні, бо завтра не дотовпитесь.
Дурень з дурнем зустрічались, один одним дивувались.
Дурневі не страшно з ума зійти.
Дурний, хоч об дорогу вдар.
Журавель у небі, а ти йому вже ціну встановлюєш.
З бороною по воду поїхав, а з ціпом рибу ловить.
Ззаду і сяк і так, а спереду дурак.
Зійшов з ума та не з свого, а з чужого.
Знайте нас! Ми кислиці, з нас квас!
Зробиш — на собаку мале, а на кішку велике.
