Українська народна сатира і гумор
ГОСТРА ЗБРОЯ НАРОДУ
Трудящий народ — творець всіх матеріальних і духовних благ — проявив і проявляє велику силу в галузі усної поетичної творчості, у витворенні різних жанрів словесного мистецтва, що так позитивно вплинули на розвиток літератури. Народ у своїй поетичній творчості, в першу чергу, бачить зброю, якою він разить ворогів і все гниле і негідне, що проявлялося в середовищі самого народу. І це цілком зрозуміло. Адже про це так прекрасно сказано в народному прислів'ї: «В сім'ї не без виродка».
В загальній масі великої кількості фольклорних творів значне місце займають сатира і гумор, характерні для більшості народно- поетичних жанрів. Можна сказати, що гумор і сатира — характерна риса вдачі українського народу і його творчості. Казка, анекдот, легенда, пісня, частушка, прислів'я і приказка — все це пройнято різного відтінку сміхом: то уїдливим, дошкульним, то лагідним, доброзичливим, в якому чуються дружні товариські ноти. Там, де народ говорить про ворога, про велике суспільне зло, там він воює гострою разючою зброєю сатири, що б'є противника, як говорить В. І. Ленін, наповал. Людські слабості, побутові ненормальності, відхилення від здорового глузду, антигромадська поведінка, вади характеру супроводжуються сміхом, що має багато нюансів — від засудження вчинку до доброзичливої жартівливої усмішки.
Однак і в цих випадках народ виступає принциповим і суворим суддею. Якась вада, прояв людської слабості викликає співчуття колективу, але народ не виправдовує слабості, не проходить мимо неї байдуже з закритими очима, а намагається через сміх допомогти людині виправитися. Сатира і гумор — разюча народна зброя і ліки; це засіб разити ворога і одночасно лікувати моральні хвороби, що проявляються в окремих членів колективу. Це те, що підтримує моральну свіжість і самокритичність людини, що примушує людей задумуватися над суспільним життям, співпрацею і вчинками одиниць.
Людський сміх — зброя, якої бояться всі. «Не можу я так зробити, бо ж мене люди засміють» — можна почути в народі. Як справедливо відзначає М. Гоголь, людського сміху боїться всякий, навіть той, хто вже нічого на світі не боїться.
Сатира і гумор — справді найбільш дошкульна, найбільш гостра словесна зброя народу в боротьбі за його життєві інтереси.
Широкий тематичний діапазон народної сатири і гумору: від оцінки міжнародних відносин до зображення побутових пригод окремої людини і її якостей та взаємин з колективом. Але характерно, що народ при цьому обирає не дрібну ціль; все говориться не ради того, щоб «посміятися», а вибирається і піддається осміянню найбільш значуще, все те, що цікавить не тільки одиницю, а цілий колектив, масу, яка на поодиноких фактах і явищах вирішує важливі загальні питання. Відмітимо, що в народі через сміх гострий, дотепний, що б'є наповал ворога, дурня, ледаря, бюрократа, весь час проглядає позитивний образ — розумний, спритний, хитрий селянин, наймит, солдат, проста дівчина чи якась історична особа. В дожовтневий час, в умовах важких і складних, народна творчість, як підкреслив М. Горький, активно намагається створити «среди плохих людей» «хорошего», «душевного», «праведного человека»...(М. Горький. Литературно- критические статьи М. 1937, стор. 156) Народ уміє оцінити справедливо історичні події, суспільно-побутові факти, риси і вдачі людей, уміє про одне говорити уїдливо, сатиричне, про інше — з ласкавою посмішкою; одні факти засуджувати і гостро карати, інші відтіняти, поправляти, а ще інші — підтримувати і сприяти їм здоровим сміхом. Влучно сатиричне слово використав народ у період великих історичних подій, коли відстоював свою незалежність у боротьбі з інтервентами, у боротьбі з класовими ворогами.
Серед сатиричних творів, спрямованих проти іноземних поневолювачів, найчільніше місце належить «листуванню» запорожців з турецьким султаном. Історична основа цього народного твору така. Протягом кількох століть на українські землі нападали татарські і турецькі орди, які грабували майно, палили оселі, забирали людей в неволю і продавали їх як рабів. У боротьбі проти нападників народ проявляв величезну рішучість і організованість.
В XIX столітті історики опублікували кілька варіантів листа запорозьких козаків до турецького султана. Листування це пов'язують з діяльністю кошового отамана Івана Сірка, що очолював козацькі походи проти татар і турків у другій половині XVII століття.
Чи був справді написаний і відісланий султанові такий лист — невідомо. Можливо, це творчість запорожців, що поширилась потім у кількох списках, а згодом усно по всій Україні. Відомо, що лист цей викликав значний інтерес серед народу і зокрема серед письменників та художників, а картина І. Рєпіна на сюжет листа прославилася на весь світ.
Якщо цей лист і не був справді написаний і відісланий султану, не так уже й важливо Більш важливе те, що у ньому народ висловив своє ставлення до зайд, до поневолювачів, до іноземних нападників. Адже даремно цей твір викликав такі часті переробки в часи боротьби з інтервенцією 1917—20 рр., а також під час Вітчизняної війни 1941-45 рр.
